І зразу ж без передишки:
– Пісню! – крикнули.
– Вась… сюда!
Мандолініст кивнув головою, стукнув стиха бубон, і Вась, опинившися знову в колі, високим і заливчастим тенором почав:
Полюбил всей душой я девицу,
За нее я готов жизнь отдать…
Кароокий Шверцель, ставши проти нього, йому вторив. Шверцель дививсь у вічі Васі і, б’ючи злегка долоня об долоню, одзначав такт. Його м’який баритон мусів давати уривчастий, складний фон…
Поїзд прошумів і спинився. Це була кавалерійська частина, що поспішала на фронт, і з тепляків купами нависали кавалеристи, розглядаючи матроську групу на пероні.
Але матроси не звертали на поїзд жодної уваги. Їхній Васька всередині "забирав висоту", і в цей момент "брашка" вважала за недостойне цікавитись чимсь іншим…
Перон заряснів злиняло-зеленими фігурами кавалеристів, що з казанками поспішали за станцію до колодязів, групи їх проходжувались, розминаючи ноги, оточували матросів… Зачервоніли малинові галіфе на високих і статних командирах, і червоні денця кубанок… Брязнули остроги, станція загомоніла криками…
Если в сердце сомненье вкрадется,
Что красавица мне не верна.
Серйозне Васьчине обличчя пружилось, червоніючи, він глянув проти себе —
На прощанье весь мир содрогнется,
Ужаснется и сам сатана.
Він закінчив, лупаючи очима перед себе, ніби ніяк не міг роздивитись, що там таке.
І знов бренькнула мандоліна, чемно задзвонив бубон; на Ваську налягли, щоб танцював.
– А ну вас к чортам…
– Вась, мотрі ж, – крикнули зі сміхом над ухо Васі ті, що тягли його в коло.
Але Вась, одбиваючись, і так уже "мотріл" у всі очи.
Проти нього по діаметрові за спинами матросів стояла біля командира, спершись йому на руку, "кавалеристка". На плечі недбало був кинутий англійський френч, сліпуча біла шия виглядала з одкритої матроски, в блискучих очах танцював промінистий сміх, і губи клалися в обережну усмішку; свіже біло-рожеве обличчя світилось.
І зразу пам’ятає Вася: ніби бистрий, червоний ніж полоснув у груди, і розгорнувся там блискучий жар. Він почув, як десь далеко, глибоко, щось солодко вщипнуло його, легко, але страшно сильно, здвигнуло і підкинуло десь.
Братва з геготом розступилась, Ваську жбурнули всередину; як очмарілий тигр він повів бурхливий танок.
…По-о морям, морям, морям, морям.
Ех! Нынче здесь, а завтра там…
Попереду танцював бубон, матроси рушили шумливою юрбою: панцирник давав різкі, сигнальні свистки.
Васька, ставши на платформі, гостро мучився, напружені очи пильнували перону. Позад нього налягла братва, братва визирала з вікон, майоріли руки, кричали.
А "кавалеристка", проходжуючись на пероні і слухаючи командира, ввесь час поглядала на панцирника і соромливо посміхалась.
Враз родився план.
З криком матроси, один за одним шугнули з вагона.
– А-а-а! До-о-о!
В руках зачорніли кольти. Матроси несамовитою чередою подались на той бік станції, залящали постріли. Слідом повалила кавалерія.
– Що-о?
Але матроси, стріляючи вгору, мчали назад, один за одним, на ходу вскакуючи в вагон. Панцирник поволі рушав.
Хтось посилав останні постріли поверх станції… махав на прощання кольтом з площадки, а в вагоні колисався нездержливий, прибойний гамір.
– Фахт той, що "кавалеристка" була тут: одбили і везуть з собою.
– Ге-о-о!..
…А командир у малиновім галіфе похопився, як доносив той останній, що вскочив у поїзд, пізно: дурак стріляв з нагана в утікаючий панцирник!.. Панцирник, покурюючи ріденьким димком, розгонисто врізався в сонячно-степовий простір – ішов на велику вузлову станцію, шалено танцювало круглий танок поле за вікнами і мигтіли копи, в вагоні ні чорта було розібрати за прибойним галасом… Вагон шарпало, сіпало, коливало на боки; братва качалась на ногах як п’яна. А всередині стояла "кавалеристка": френч загубивсь на полустанку, в самій-но матросці – тільки крив’яна зірка на грудях. Злегка зчервоніла, змішавшись, соромливо й з цікавістю оглядалась навколо. Позирала на кожну спітнілу, що налазила, морду. Усміхаючись, мовчала і одмахувалась…
– … Конфетка золотая! – летів угорі ззаду красивий комплімент.
– … Океанський корал…
– … А як ваше ім’я? – граючи ролю "перєводчика", серйозно приступав до неї, чорний, як сажа, Кирило…
Васька скочив на лаву і, надуживаючи запасними силами легенів, попер:
– Нє орі-і-і!.. Распро… Ша-а!
І стало тихо.
– Товариші! – почав було, б’ючи себе в груди, Васька серед непевної тиші, але "кавалеристка" легким скоком стала з ним поруч, і він, посунувшись, замовк. Дививсь на неї.
"Кавалеристка", мотнувши підстриженою головою, ще раз усміхнулась до всіх і заговорила. Вона поводила перед себе рукою, ніби дитина. Так і говорила.
– Товариші! Ви даремно старались. Це вийшла помилка. Я не така!.. Розумієте? Я – агітаторка кавалерійської частини, що йде на фронт, і повинна бути там. Гадаю, що на дальшій станції ви мене пустите… От і все. Ви не маєте права та й не можете і не будете мене держати: не нужно й нецікаво. Я рада вашому геройському товариству і дякую за виявлену до мене увагу, але не можу… Бачте, ви помилились.
Вона замовкла.
– Ні, колего, ми не ошіблісь. – Це виступив з "реччю" брюнет Кирило з одним скляним оком, він повів набік рукою. – Вас нам і треба. У нас нєт агітатора. Ви будете просвіщать. У нас веселєй, кавалерія – чепуха, морськой народ понімає дєло! Ми – авангард революції і защітнікі трьох інтернаціоналів, і хто вас займьот – п’ять смертей. Правда, товаріщі?
Сипнули страшні оплески і божевільні крики:
– Бра-аво!
– Рєж далі…
– Правильно, брюнет…
Здвигонули вагоном.
Братва сказилась… "Кавалеристка" хотіла ще говорити, але їй не давали вимовити слова…
– Дозвольте, баришенька, ілі товаришка, – "різав" Кирило далі, уперши скляне око в поличку, де стояла "кавалеристка". – Ви розберіть діло. От посмотріть хоч на етого, – він ткнув рукою на Васю – у нас його називають решетом за фізіономію, да ви такого нігде больш не найдете. Він хорошо співає… Ви будете говорить, він співать. А то – нєт пари. Не дивіться, що он парень такой, ви только погладьте його за ворсою…
– Ілі… – хтось ззаду пустив "гадость".
"Кавалеристка" густо почервоніла…
– Ето кто? – бистро озирнувсь назад Вася, і обличчя в нього напнулось…