І Богдан Ципочка фігурне катання кинув. Перейшов був на хокей, але кинув і хокей. Мама вирішила, що хокей – надто травматичний вид спорту. І після кількох ґуль та синців силоміць винесла на руках Ципочку з льодового майданчика. Відтоді він відвідує секцію шахів.
А от Люся Гуліна фігурним катанням ще займається, хоча видатних успіхів поки що не досягла.
І Крокодил Гена ходить у басейн. Хоча теж чемпіоном ще не став.
Найбільших результатів досягла Наталі Приходько. Важливість і потрібність вивчення іноземних мов вона довела на практиці.
До них у школу прибула якось делегація німецьких школярів з міста Лейпцига. То Наталі Приходько так жваво "шпрехала" з ними німецькою – п'ятий "А" просто роти пороззявляв.
Толя після цього вирішив усерйоз взятися за англійську. Купив кілька тоненьких книжечок для позакласного читання і сам себе примушував їх читати.
Не без того, що тут допоміг трохи й вплив його друга Ромчика Лещенка, який, як ви знаєте, по-справжньому гартував свій характер…
… І тепер, пильно глянувши на Тіну Яременко, Шурочка сказала:
– Що ж… По-моєму, Красиловський – міг!
Але Толя їхню впевненість розвіяв в одну мить.
– Я ж тоді був хворий… Ви що – забули?…
І Шурочка згадала – справді, того дня, коли сталася ота подія з грошима, Толі Красиловського у школі не було. Він хворів на ангіну. І Шурочка з Тіною ще ходили його провідувати. І застали там Ромчика Лещенка.
Шурочка глянула на Ромчика. Ромчик усміхався. Він чудово усе пам'ятав, але йому хотілося перевірити, як ставляться до його друга, що про нього думають. І тепер Ромчик був задоволений.
– Слухайте, – сказала редактор стінгазети Наталі Приходько. – А чого це ми весь час тільки на хлопців думаємо? Полковник же сказав, що черговий не розібрав – хлопець чи дівчинка… Чому це не могла б бути, наприклад… ну, наприклад, Граціанська?…
– Або Миркотан? – підхопила Тая Баранюк.
Аллочка Граціанська і Люба Миркотан
Аллочка Граціанська – дуже гарненька дівчинка. Та що я кажу – гарненька… Просто гарна, вродлива. Не будемо боятися цього слова. От створює ж іноді матінка природа таке диво. Пишне чорне як ніч волосся. І сині-сині очі. І довгі волохаті вії. І пухкенькі рожеві губенята. І рівненький носик. І сліпуча білозуба усмішка. І ямочки на щоках… Ну, ні до чого причепитися!
Все гарне.
І за вдачею симпатична.
Вродливі, як ви знаєте, часто бувають зверхні, вередливі, самозакохані.
А Граціанська – нічого подібного. Добра, вихована, щедра. Завжди поділиться і цукерками, і жувальною гумкою,і стержнями для ручки. І усміхається всім привітно. Ні з ким не свариться, не лається. Як треба, на уроці підкаже, списати дасть (вона відмінниця). Одне слово, гарна дівчинка та й усе.
Якщо серед хлопчиків усі найбільше любили Кума Цибулю, то серед дівчаток – її, Аллочку Граціанську.
І ніхто не міг зрозуміти, чому раптом Люба Миркотан її незлюбила.
Люба на Аллочку не могла спокійно дивитися. В очах у неї завжди були неприязнь і зневага. Іноді здавалося, що Люба навіть ладна вдарити Аллочку. Всіх це дуже дивувало. Дівчатка не раз питали Любу:
– Ну, чому ти її так не любиш?
– Не люблю і все, – цідила та крізь зуби.
– Але чому? Вона ж така хороша дівчинка. Всім подобається.
– Всім подобається, а мені не подобається.
– Без причини?
– Без причини.
Дівчатка тільки плечима знизували.
Один лише Гришка Гонобобель підтримував Любу:
– Чого прив'язалися?… Ну не подобається. Подумаєш. Кому що. Ги-ги!..
Але той взагалі всіх зневажав, з усіх любив гигикати.
І якби ж то Люба від природи була дівчинкою злою, недоброзичливою! А то ж ні. Вона теж була доброю, привітною з усіма. З усіма, крім Аллочки.
– Та вона просто ревнує, – вирішила Люська Зарічняк, – що Аллочка вродливіша за неї.
Справді, Люба теж була гарненька, але, звичайно, не така яскрава, як Аллочка.
Хто його зна. Чужа душа, як кажуть, темний ліс, у чужу душу не влізеш.
Люба і Аллочка жили в одному дворі. Аллочка у фасадному будинку (тому, що виходить на вулицю), а Люба у флігелі (тому, що в глибині двору).
Може, все-таки щось між ними було, якась сварка. Проте Аллочка присягалася дівчаткам, що ніколи в житті не сварилася з Любою, ніколи не зробила їй нічого поганого анінастілечки. Кілька разів вона намагалася щиро поговорити з Любою, з'ясувати, як то кажуть, стосунки. Але нічого з цього не вийшло.
– Я до тебе нічого не маю, – презирливо казала Люба, дивлячись Аллочці просто у вічі. – Що ти хочеш? Щоб я кидалася до тебе в обійми, як інші? Вибач, мені не хочеться! – одверталася і йшла геть.
Аллочка дуже переживала через таке Любине ставлення, переживала щиро, дівчатка це бачили і співчували їй.
Аллочка звикла до ніжного, лагідного ставлення, звикла, що її всі люблять, що нею милуються. Як я вже казав, її любили всі: і рідні й близькі, і знайомі й малознайомі. Не кажучи вже про тата і маму.
Але, мабуть, ніхто так не виявляв своєї любові, як баба Надя. Баба Надя, або Надія Сергіївна, жила у флігелі, там, де й Люба Миркотан. Тільки Люба на третьому поверсі, а Надія Сергіївна – на першому. Колись вона працювала паспортисткою в домоуправлінні, але давно вже була на пенсії. Чоловіка свого, Григорія Івановича, який працював бухгалтером на якомусь заводі, вона поховала років десять тому і жила сама (дітей у них не було).
Аллочка знала Надію Сергіївну з перших днів свого життя. Власне, це Аллочка назвала її бабою Надею. Бо Надія Сергіївна малій Аллочці заміняла рідну бабусю. Справа в тому, що одна рідна Аллоччина бабуся, мамина мама, жила в Запоріжжі з другим своїм чоловіком. Друга рідна бабуся, татова мама, жила в Одесі з татовою сестрою та її дітьми, тобто своїми онуками. Приїхати вони не могли.
Батьки Аллоччині працювали. Мама, Інна Аркадіївна, викладала у політехнікумі зв'язку. Тато, Борис Іванович, керував у спорткомітеті. Доглядати Аллочку було нікому.
В яслах вона часто хворіла.
Побачивши скрутне становище Граціанських, Надія Сергіївна сама запропонувала їм свої послуги. Батьки не знали, як їй дякувати.
– Ах, Надіє Сергіївно, як ми вам зобов'язані! Ви наш добрий ангел-охоронець! Що б ми без вас робили?! – не раз говорили і тато, і, особливо, мама.