Визнаю, ця теорія залишає без пояснень деякі факти. Чому, наприклад, на пустій пляшці від цикути були тільки відбитки пальців Керолайн? По-моєму, після того, як Еміас бабрався з пляшкою, його відбитки були стерті вогкою ганчіркою, що лежала в ящику з пляшками. І що після смерті Еміаса Керолайн брала її, щоб подивитися, чи ніхто, не чіпав. Безперечно, це судження можливе і правдоподібне.
Що стосується показань, зв'язаних із слідами пальців на пивній пляшці, то свідки захисту вважали, що після вживання трунку рука скорчиться і тому людина може схопити пляшку неприродним чином.
Варто пояснити і ще дещо, а саме: поведінку Керолайн під час процесу. Для мене тепер зрозумілі мотиви її поведінки. Вона взяла трунок з моєї лабораторії. Її рішення покінчити з собою було причиною, яка змусила її чоловіка покінчити самогубством замість неї. Не буде нелогічним передбачити, що в момент хворобливого докору совісті вона відчула себе відповідальною за його смерть. Таким чином, Керолайн переконала себе, що винна у вбивстві, хоч і не в тому, в якому її звинувачували.
Вважаю все це цілком можливим, певен, вам неважко буде переконати маленьку Карлу, і вона зможе вийти заміж за свого нареченого і буде задоволена думкою, що єдина вина її матері — це імпульс (і не більше) покінчити з собою.
Все, написане досі, на жаль, не є тим, про що ви мене просили. Спробую зараз виправити цей недолік. Я вам уже розповідав про все, що сталося напередодні смерті Еміаса. Перейдемо до цього дня.
Спав я дуже погано, схвильований таким жахливим для моїх друзів поворотом подій. Після довгого роздумування, коли я даремно намагався вигадати спосіб уникнути катастрофи, годині о шостій ранку я заснув мертвим сном. Не прокинувся, коли мені приносили чай. З трудом піднявся приблизно о пів на десяту, змучений, з важкою головою. Трохи згодом мені здалося, що я почув шурхіт у кімнаті, яка була піді мною, тобто в лабораторії.
Шум, певне, викликала кішка, що залізла до кімнати. Я побачив ледь відчинене вікно, по недогляду, мабуть, так і зоставлене звечора. Отвір був приблизно таких розмірів, що могла пролізти кішка. Пригадую про цей шум тільки для того, аби пояснити, що привело мене до лабораторії.
Як тільки, одягнувшись, я спустився туди і почав оглядати полиці, — помітив, що пляшка з цикутою трошки виступала з ряду. Це привернуло мою увагу. Придивившись, я побачив, що з пляшки зникла значна кількість рідини. Перед тим пляшка була майже повна, а тепер в ній залишилося менше половини.
Я міцно зачинив вікно і вийшов, замкнувши двері на ключ. Мене розбирало хвилювання, я розгубився. Раптовість чогось завдає уповільнювала мої розумові процеси.
Всі слуги в один голос стверджували, що в лабораторію не заходили. Після деяких роздумів я вирішив подзвонити братові і запитати його поради. Філіп негайно збагнув усю серйозність викритого мною факту і терміново викликав мене, щоб порадитися. До дорозі з дому я зустрів мадемуазель Уільямс, яка шукала свою ученицю. Я запевнив, що не бачив Анжели, швидко пішов до моря і почав гребти до протилежного берега.
Мій брат був там і чекав на мене. Ми піднялися до будинку тією ж дорогою, яку з вами долали кілька днів Тому. Місцевість ви знаєте, отже, можете собі уявити, що, проходячи біля стіни "саду-батареї", ми не могли не почути, про що там говорилося.
Крім факту, що Еміас і Керолайн, певне, не сходилися в поглядах на якесь питання, ми не звернули уваги на те, що там говорилося. Незаперечно лише те, що я не чув там ніяких погроз із боку Керолайн. Темою бесіди була Анжела. Керолайн, я вважаю, була за відстрочку відправки дівчини до школи, на чому рішуче наполягав Еміас. Він був невмолимий, нервував, кричав, що справа вирішена і що він уже потурбувався про підготовку речей дівчини для дороги.
Хвіртка "батареї" відчинилася якраз тої хвилини, коли ми були перед нею. Вийшла Керолайн. Вона здавалася схвильованою, але не дуже. В цей час від будинку надійшла Ельза. Було видно, що Еміас хоче продовжити роботу над картиною, тому ми пішли стежкою вгору.
Філіп пізніше гірко докоряв собі, що ми не вжили тоді негайних заходів. Але я не розділяв його думок. Абсолютно нічого не виправдувало наших передбачень про підготовку вбивства. (До речі, я вважаю, воно і не готувалося). Звичайно, щось нам варто було вжити, але залишаюся певним своєї правоти, що спочатку треба було уважно обсудити цю проблему, обов'язково знайти потрібне рішення. Раз чи два я навіть запитував себе, чи не помилився і чи насправді пляшка була напередодні повна. Я не з тих, як мій брат Філіп, котрі вважають себе абсолютно певними у всьому. Пам'ять інколи може зіграти злий жарт. Скільки разів, наприклад, ти був певен, що кладеш якийсь предмет в одне місце, а потім виявляється, що зовсім в інше. Чим більше я намагався пригадати, в якому стані була пляшка напередодні, тим більше з'являлося сумнівів. Це дуже злило Філіпа, він почав утрачати терпець. Ми не могли більше розмірковувати і мовчки згодилися продовжити це після другого сніданку.
Пізніше Анжела і Керолайн принесли нам пиво. Затим я рушив стежкою, в бік "батареї". Якраз над "батареєю", серед дерев є галявинка, де стояла стара лавка. Я сидів там, курив у роздумі, спостерігаючи, як позує Ельза. Вічно буду пам'ятати Ельзу, якою вона була того дня. Струнка, у жовтій блузці і синіх штанях, у червоному пуловері, накинутому на плечі. Її обличчя випромінювало здоров'я і радість.
Ви, можливо, подумаєте, що я-підслуховував. Ні! Ельза мене добре бачила, вона знала, як і Еміас, що я там сиджу. Вона навіть махнула мені рукою і закричала, що Еміас цього ранку нестерпний, що він навіть не дає їй відпочити. Вона, мовляв, уся замерзла, і в неї нестерпно болить поперек. Вона не помічала, нічого, окрім себе і Еміаса, не знала сумніву, докору, жалю. Чи можна чекати жалю від життєрадісної молодості? Жаль — це почуття, яке приходить з віком, разом із мудрістю.
Вони, зрозуміло, багато не розмовляли. Художник не любить базікати, коли працює. Приблизно кожні десять хвилин Ельза робила якесь зауваження, а Еміас щось бурчав у відповідь. Вона йому казала: "Мені здається, ти правий щодо Іспанії. Це перша країна, куди ми поїдемо. І ти поведеш мене дивитися бій биків. Це, мабуть, виняткове видовисько! Тільки я б хотіла, щоб бик убив людину, а щ навпаки. Уявляю, що відчували римські жінки, дивлячись, як умирає тореадор. Чоловіки вмирають — невелика біда, а ось тварини… — вони прекрасні". Вона сама була як молода тварина, примітивна, не маючи, ніякого досвіду і мудрості сповненої сумнівів людини. Не гадаю, щоб вона думала" Вона тільки відчувала. Вона була жива, живіша всіх живих істот, яких я знав…