Я подумав, що непогано було б заскочити на хвилину до Стаффана, розповісти йому все й одержати кілька порад на Дорогу.
Небо густо затягнуте фіолетовими хмарами, вони, ніби величезні руки, простягалися з сіро-голубого простору до нашого селища, ніби хотіли підхопити всі оті пагорби, долини й підняти їх до самого неба. А може, вони просто хотіли скачати нас усіх у велику кулю й запустити в загадковий космос...
Я йшов повз будинки, вікна, в яких уже не світилося. Зате вдалині прорізували темряву фабричні прожектори. Гроюнга спала. Спала вся Швеція, закутавшись у темний плащ ночі. Блідий місяць скидався на половинку сонної таблетки, що пливла по небі, раз у раз ховаючись поза кудлатими хмарами.
Я пішов униз по Кульвейєну, задоволено вдихаючи прохолодне вечірнє повітря. Моя втома зникла невідомо куди. Ще трохи — і я доберуся до Стаффана. Він мешкав у нижчій частині Кульвейєна, там, де, власне, починалось наше селище.
Стаффанова кімната на першому поверсі. . Я став навшпиньки й постукав у вікно. Якийсь час ніхто не озивався. .Потім наполовину піднялася штора, й до шибки прилипло Стаффанове обличчя. Ніс його нагадував тепер свинячий п'ятачок, бо ніздрі стирчали прямо в небо. Впізнавши мене, він кумедно скривився.
Віконна рама поїхала вгору.
— Привіт,— сказав Стаффан.— Що ти робиш па вулиці так пізно?
— Я втік із дому,— відповів я.— Зайшов оце попрощатися з тобою.
Я думав, що це його здивує, але де там!
— Чорт забирай! Зайди хоч на хвилинку, це діло треба обміркувати!
Я протиснувся у віконний отвір. Стаффан допоміг мені, тягнучи за обидві руки.
— Падай сюди,— сказав він, вказуючи пальцем на розкидану постіль.
Сам він плюхнувся на стілець, ніжки якого стирчали на всі боки, а спинки й зовсім не було, і сперся підборіддям на руки, набравши поважного вигляду.
— Наскільки я зрозумів,— почав він,— ти хочеш дременути з дому.
— Саме так,— відповів я,— бо іншої ради в мене немає. Взагалі, тут у нас, на півночі, все якось переплуталося. Думаю, їм буде краще, коли я піду геть і більше не заважатиму. Я сиджу їм у печінках, особливо останнім часом.
— Жаль, що роковини весілля відбулися так невдало,-— сказав Стаффан.— Безперечно, в цьому є й моя вина. От якби план був продуманий краще! А так усе нанівець! До речі, я дзвонив твоєму батькові й трохи побалакав з ним.
Я не знав про це нічого, бо два дні просидів у зачиненій кімнаті, як морська свинка.
— І про що ж ти з ним балакав?
— Правду кажучи, йому було не дуже цікаво, він одразу ж поклав трубку, а я собі подумав, що передзвонювати не варто.
— Тепер ти й сам бачиш,— мовив я.— Отакі вони останнім часом. З ними стало просто неможливо розмовляти. Думаю, це моя вина. Це я, мабуть, зробив щось таке, від чого все й почалося. Ми просто не підходимо одне одному, і з кожним днем стає дедалі гірше. Ось я й вирішив утекти.
— Утікай, коли вважаєш, що так буде краще. Але пам'ятай: від себе не втечеш.
Стаффанове зауваження мене здивувало.
— Хто ж це втікає від самого себе? І дурень знає, що це неможливо.
— В усякому разі, деякі люди намагаються це зробити. А ти добре продумав усі практичні деталі? У тебе є при собі все необхідне, чи ні?
Нарешті Стаффан сів на свого улюбленого коника! Я дуже радів цьому, бо знав, що зараз матиму все необхідне.
— Ні,— сумно відповів я.— На це в мене часу не вистачило.
— Так я й думав,— пробурмотів Стаффан.— Якщо добре поміркувати, втеча з дому — це все одно, що мандрівка до Африки або до Гренландії. Щоб не пропасти, треба мати при собі все необхідне. Без доладного спорядження людина легко стає здобиччю стихії, вона не може боротися з голодом, холодом, носорогами та спекою пустель. Просто не витримує. А скільки ти мандруватимеш?.
— Хто знає, як воно в мене вийде,— сказав я нерішуче.— Але думаю, що все життя.
Стаффан кліпнув очима.
— Це приблизно сімдесят-вісімдесят років,— підрахував він.— Звісно, якщо не трапиться чогось несподіваного. А куди ти підеш?
— Ще точно не знаю,— відказав я, бо й справді не знав. Ця думка раптом ударила мене, як електричний струм.
Я міг піти з дому, не обдумавши як слід своєї подорожі? Утік, а що далі? Єдине, про що я довго міркував, це необхідність самої втечі.
— Тоді тобі корисно знати, що людина па цьому світі може потрапити куди завгодно: від Монголії до Болівії. Дрібного капіталу тут аж ніяк не вистачить, тому, побродивши трохи, ти повинен знайти собі якусь роботу. Може, підеш на пошту розносити листи, або наймешся золотошукачем чи збиратимеш банани. Щоб мати хоч якісь гроші!
Нічого не вдієш: тепер я мусив сам на себе заробляти. "А чи зможу я?" — закралась несподівана тривога. Я, правда, й сам не знав, на що був здатний.
— Нічого, якось буде,— заспокоїв мене Стаффан.—На світі є багато директорів, капіталовкладників та хазяїв плантацій, які тільки й чекають тих, хто хотів би попрацювати, щоб збільшити їхні прибутки.
Він рішуче підвівся й почав метушитись по кімнаті, висовувати шухляди й порпатись в одежі, іграшках, паперах та книжках. Раз по раз підносив він до очей якусь річ, з виглядом фахівця розглядав її, наче оцінював, потім кидав або на підлогу, або назад, у схованку. Нишпорив він по всіх закутках, відбираючи, бракуючи те чи інше. Стаффанова кімната — це своєрідне Ельдорадо, де стільки всякого мотлоху, що з ним можна сміливо зустрічати будь-яку життєву знегоду. Він не з тих, хто віддає себе до рук безжалісної Долі.
— Я підібрав тобі все необхідне. Валізка не повиппа бути заважкою. Ось кальсони й майка з довгими рукавами, вони берегтимуть тебе від холоду. Далі пара вовняних шкарпеток, плащ, будильник, карта Вестергетланду , пакет сухого молока, багатоколірна авторучка. Все.
Стаффан поскладав усе це до шкіряної валізки і, замкнувши її, простяг мені маленького ключика.
— Жаль,— сказав він.— Жаль, що ти йдеш. Але, в усякому разі, у тебе є при собі все необхідне на випадок несподіваних пригод. Зажди! На, візьми.
Він подав мені дві плитки шоколаду й коробочку чхального порошку. Все це я поклав у кишеню, де лежить моя дерев'яна свинка. Там же зникають і штучні вуса.
— У шоколаді багато поживних речовин,— сказав Стаффан.— Льотчики завжди мають його повні кишені. Це на той випадок, якщо їм доведеться сісти десь на безлюдному острові. Чхальним порошком ти зможеш оборонитися, коли на тебе нападе тигр або носоріг. Як тільки хтось із них стрибне на тебе, ти зразу ж пхай їм у ніздрі трохи порошку. Приступ чхання їх паралізує, а ти підеш собі далі. Вуса пригодяться, коли треба буде негайно змінити зовнішність.