Пес зітхнув, почухав собі живота і сказав:
— Найкраще діти знають свого батька. Але ж він у лікарні. Ведмідь устромив лапу в пащу й заходився гризти кігті.
— Я щось та придумаю,— промурмотів він.
Уже стемніло, а ведмідь усе сидів у світлиці й гриз кігті. Пес сидів поряд і дивився на ведмедя, що поринув у задуму.
Близько півночі у вікно повлазили котенята й почали голосно нявчати. Вони були голодні.
Пес приніс їм трохи риби, що залишилася в холодильнику. Котенята проковтнули рибу й нявчали далі. Ситими вони не були вже давненько.
— Добавка буде аж завтра,— сказав пес. Котенята почали плакати.
Один котик, ридаючи, сказав:
— Наш тато завжди давав нам багато їжі. Другий котик, ридаючи, сказав:
— Наш тато не залишав нас голодними до завтра. Третій котик, ридаючи, сказав:
— Наш тато набагато лагідніший.
Решта двадцять семеро котенят, ридаючи, закричали:
— Ми хочемо до нашого тата!
Тут ведмідь вийняв з пащі свої кігті й вигукнув:
— Цитьте!
Він дістав ножиці, червоний олівець і почав позначати котенят одне за одним. На кожному вистригав жмутик шерсті й червоним олівцем ставив крапку на голому місці.
— Тепер ви позначені,— сказав він до котенят — Підете в лікарню до свого тата.
Котенята на радощах застрибали перекидьки, пустували, кусаючи одне одного за хвіст. Проте на лобі у пса з'явилися три грубі тривожні зморшки.
— Хто доправить дітей до лікарні? — запитав він — Мене там упізнають відразу. І тебе також. Ти ж щодня відвідував мене.
— Це проблема,— промурмотів ведмідь і заходився далі гризти свої кігті.
— Може, сусідська свиня? — запропонував пес— Жінка — це навіть до речі. Жінки й діти — завжди поруч.
— Свині ненадійні,— засумнівався ведмідь. Потім захихотів і вигукнув: — Але думка непогана. Просто чудова. Ми перевдягнемося на жінок! Скажемо лікарняному вахтерові, що ми виховательки міського котячого притулку!
Ведмідь убрався в народний стрій удови Ольги. Пес одягнувся в барвистий вовняний костюм удови. Ведмідь запнув голову хусткою з китицями. Пес надів на голову солом'яного капелюшка з квітами. І кожен запхнув під куртку по два великі м'які клубки вовняної пряжі. Потім обидва почепили на вуха кістяні кульчики, а на шию рясне намисто. Тільки черевичків удови Ольги вони не могли добрати: всі були на них тісні.
Пес збризкав ведмедя фіалковими парфумами, а ведмідь пса —конвалієвими. Вони дістали з комірчини кошик на білизну й посадили в нього позначених котенят. Ведмідь узяв кошика за одне вушко, його приятель — за друге. Вони покинули господу вдови Ольги й сіли у ведмедів автомобіль. Кошик з котенятами вони поставили в багажник.
— Ось що, дітки,— мовив ведмідь, зупинивши авто навпроти лікарні — Отепер плачте якомога дужче, та жалібно, як ви це вмієте.
Нагадувати про це котенятам удруге не було потреби. Вони немилосердно нявчали, скиглили, плакали. Пес і ведмідь вилізли з автомобіля і понесли кошик з котенятами до лікарні.
Перед лікарняним пультом сидів вахтер і дрімав. Він злякано підхопився, коли пес і ведмідь поставили кошик.
— Я тітонька Кете з котячого притулку,— прошепелявив ведмідь.
— Я тітонька Ветті звідти ж,— прогугнявив пес.
— У нас спалах епідемії,— прошепелявив ведмідь.
— Очевидно, кору,— прогугнявив пес.
— Прошу зачекати хвилиночку, шановні пані! — Вахтер позіхнув і натиснув кнопку на пульті — Зараз прийдуть медсестри,— сказав він позіхаючи.
— Ми тим часом принесемо ще один кошик,— прошепелявив ведмідь.
— Бо це, власне, половина наших хворих,— прогугнявив пес Ведмідь і пес подріботіли з лікарні і вскочили в автомобіль. Ведмідь рвонув з місця.
— На південь? — запитав ведмідь.
— На схід,— відповів пес.
Ведмідь кивнув головою і поїхав на схід. За пасмом пагорбів, до яких вони наближалися, сходило сонце. Його ще не було видно, але воно вже забарвило сіре небо над пасмом пагорбів у рожевий колір. "Яка краса!"— подумав пес і зробив фото для своєї мозкової фототеки. Перегодом він зареготав. Дуже голосно, адже він уявив собі, як сіамська кішка й лікарі лікуватимуть тридцятеро пустотливих котенят.
— Гадаю, ми зробили велику роботу,— захихотів пес.
— Відмінну роботу,— захихотів ведмідь.
Пес скинув з голови солом'яного капелюшка й покрутив ручку, опускаючи шибу автомобіля. Він хотів викинути солом'яного капелюшка у вікно.
— Надягни,— звелів ведмідь.
— Навіщо? — здивувався пес.
-Бо поліція не розшукує пані собаку в капелюшку,— відповів ведмідь.
— А я не зможу далі жити жінкою! — відповів зляканий пес.
— Набудеш собі трохи нового життєвого досвіду,— втішив його ведмідь — Хоч кілька тижнів поживи так. Поки твоя справа припаде пилом.
Пес знову надів солом'яного капелюшка і підкрутив шибу вгору.
— Так розумніше, тітонько Ветті,— прошепелявив ведмідь.
— Авжеж, тітонько Кете,— прогугнявив пес. І став насвистувати одну зі своїх улюблених пісень. Його брала цікавість: якими будуть для нього наступні кілька тижнів?
Розділ сьомий
ПЕС ВИРУЧАЄ ВЕДМЕДЯ
Веселі пес і ведмідь мчали на схід. Ведмідь знав там одне озерце. Його тягло туди, бо там стояв дерев'яний будиночок, що належав його небожу.
— Ключ завжди лежить під килимком перед вхідними дверима,-повідомив ведмідь.— І невеличкий човен також є. І запас консервів чималий. А навкруги жодної душі, ані людей, ані тварин. Ми проведемо там кілька дуже спокійних днів.
— Ми ж бо їх чесно заробили,— мовив пес. Праця батька-опікуна при котенятах виснажила його, знесилила.
Та, на жаль, не завжди отримуєш те, що чесно заробляєш. Пес з ведмедем уже подолали майже всю дорогу, як раптом дивно загурчало в двигуні й водночас із-під капота зачаділо й відразливо засмерділо. Ведмідь з'їхав на узбіччя.
Пес, який краще розумівся на техніці, ніж ведмідь, відкрив капота й почав роздивлятися.
— Радіатор проіржавів! — вигукнув він — Охолоджувальна рідина вся витекла. Двигун перегрівся. Боюся, що йому капець. Нас доведеться брати на буксир.
Ведмідь і пес поставали коло автомобіля й чекали на першу-ліпшу машину, яка б дотягла їх до найближчої автомайстерні. Вони простояли добру годину, але жодна машина не проїхала. І справді, цей край був наче Богом забутий.
Тоді ведмідь замкнув автомобіль і вони пішли далі пішки. Тривалі подорожі ані пса, ані ведмедя не лякали. Але вбрання вдови Ольги дуже заважало їм як слід іти.