1 Найвищий бал за п'ятибальною шкалою оцінювання шкільних знань у деяких країнах Західної Європи.
одиниці. Помилок не виправляв, подумав собі: "Навіщо бруднити такі гарні твори своєю червоною мазаниною!" Потім пес сів писати дітям листа. Він написав:
"Любі учні,
таких милих дітей, як ви, у мене ще ніколи не було і, напевне, більше ніколи не буде. На жаль, я мушу вас сьогодні покинути..."
Тут пес облишив писати, поклав кулькову ручку й мовив сам до себе: "У таких важливих справах дурити дітей не можна", подер листа й почав писати нового.
Він писав:
"Любі учні, я зовсім не вчитель, а звичайнісінький мандрівний пес. Не судіть мене, прошу. З вами було дуже приємно. Ваш пес,
який вас ніколи не забуде".
Пес спустився до зали, щоб узяти в господаря конверт для листа. Але господар не мав конверта. Тоді пес побіг до крамниці. Крамарка подарувала йому конверт і сказала:
— Мій син, його звати Ігнац, вчиться у вашому класі. Він розповів мені, що ви супернезвичайний учитель!
Коли пес із конвертом повернувся до своєї кімнати, Кармен-Ан-на і Лоліта-Єва сиділи на його ліжку. Вони були сумні.
— Ми хотіли принести тобі квіти,— сказала Кармен-Анна.
— Щоб тобі було затишно,— сказала Лоліта-Єва. —1 ми прочитали лист,— сказала Кармен-Анна.
— Адже ти писав його і нам,— сказала Лоліта-Єва.
Пес похилив голову і втупився в свої передні лапи. Йому стало страшенно соромно.
— Нам байдуже, що ти не справжній учитель,— сказала Кармен-Анна.
— І для решти дітей це також не має ніякого значення,— сказала Лоліта-Єва.
— Ми тебе дуже, дуже любимо,— сказала Кармен-Анна.
Пес був зворушений. Він дістав з торби носовичка й висякався.
— Побудь з нами ще хоч тиждень! — попросила Лоліта-Єва.
— Хоч один день! — попросила Кармен-Анна
— О'кей — промурмотів пес, витер дві сльозини розчулення і заховав носовичок у торбу.— Але тільки один день!
Людям, які його любили, він не міг відмовити в жодному проханні.
Ще десять днів пес учителював, бо діти щодень благали його залишитися ще на один-однісінький день. Весь його клас знав, що він не спражній вчитель. Кармен-Анна і Лоліта-Єва призналися дітям, і всі вони поклялися нікому про це не розповідати. Діти дотримали клятви, і їм із псом було дуже добре. Майже кожного дня вони ходили на екскурсії. Одного разу вони пішли до пекарні й навчилися пекти хліб та булочки. Іншого разу подалися до квітникарства й навчилися садити квіти з горщиків. Ходили до швейної майстерні, і до шевця, і на селянський двір. Якось вони посадили на шкільному подвір'ї дерева. Кожен — одне деревце. А ще грубезними пензлями фарбували в блакитний колір похмурі, сірі стіни школи. Пес навчив дітей також насвистувати мелодії.
Та не забував він також ні про рахування, ні про писання й читання.
Якщо доводилося визначити, скільки фарби вистачить на всю шкільну будівлю, і скільки запари треба на тринадцять кілограмів житнього борошна, і скільки тканини піде на семеро штанів, то тут без рахування було не обійтися. Оскільки діти завжди описують те, що вони пережили, то й писання було чимало. Та й сам пес щовечора сідав за стіл і записував якусь історію зі свого життя. Наступного дня діти її читали.
На дванадцятий день песячого вчителювання вперіщив рясний дощ. Пес не повів дітей на екскурсію, а залишився з ними в класі. Він розповів їм трохи про свою мозкову фототеку і про всі хмари, які він у ній зібрав. Учні з учителем стояли біля вікна, бо ж діти, слухаючи вчителеву розповідь, і собі хотіли фотографувати мозком хмари. На жаль, небо було однотонне, темно-сіре, і вони не помітили на ньому жодної хмаринки. На жаль, помітили дещо зовсім інше на землі: вулицею їхав автомобіль і зупинився навпроти школи. З автомобіля вискочив чоловік, напнув парасольку й побіг до парадних дверей. Чоловік був високий і худий, а з обличчя — напівосел. Або напівлюдина. Це — як і хто на нього подивиться.
Пес тихо сказав до дітей:
— Напевне, чийсь батько. Хоче про щось довідатись!
Діти захитали головами. Вони знали батьків своїх однокласників. І навіть батьків дітей з інших класів.
Потім діти й пес зовсім замовкли. Вони так принишкли, що чули рипіння парадних дверей, коли той чоловік зайшов до школи. Вони чули, як лунали його кроки в коридорі, чули, як він відчинив двері до кабінету директора і як вигукнув:
— Де ж директор?
— Я вже йду! Горить там щось? — почули вони голос ведмедя, а потім його чвалання з сусіднього класу.
Ведмідь зайшов до кабінету.
Діти й пес затамували подих. Скрадаючись, вони підступили до стіни, що правила й за класну дошку.
За стіною містився кабінет директора. Стіна була тонка, з гіпсу. Діти дослухалися, наче до радіовистави, розрізняючи кожне слово, мовлене за стіною.
— Що ви бажаєте? — спитав ведмідь.
— Я інспектор із управління школами,— відповів чоловік.
— Дуже приємно,— мовив ведмідь.
-Ми одержали листа від тутешнього об'єднання батьків,-повідомив інспектор.— Вони просять залишити їм нового вчителя замість хворого.
— Так, так7— мовив ведмідь — Я також цілком за те. Діти полюбили його. Наш колега — справді неабиякий майстер!
— Але ми не посилали до вас ніякого нового вчителя,— здивувався інспектор.
Ведмідь гучно зареготав.
— Ви, напевно, жартуєте! — вигукнув він.— Новий вчитель уже два тижні в нас працює. Може, думаєте, в сусідній кімнаті якась мара стоїть?
— Якщо хтось там і стоїть,— вигукнув інспектор,— то він шахрай! У листі батьків сказано, що новим учителем у вас працює пес. Але ж ми не затверджували жодного пса на посаду вчителя в нашому районі!
— Збожеволіти можна! — здивувався ведмідь.
— Ви,— провадив інспектор далі,— довірили учнів ошуканцеві! Того псюру чекає буцегарня! Поліцію вже повідомлено! Та й вам це так не минеться!
— Діти, я мушу негайно піти звідси,— прошепотів пес, почувши останні речення.
— Але не через вхідні двері,— застерегла Кармен-Анна пошепки-Може, там уже чатує поліція!
— Я вилізу через вікно,— прошепотів пес.
— Тільки не через вікно! — Ігнац-Петер затримав пса за хвіст-Тебе ж побачать з вікна директорського кабінету!
— Ми сховаємо тебе,— мовила Лоліта-Єва.
У класі стояла лише одна шафа, що могла бути сховком для пса. У ній на полицях зберігалися зошити, фарби, крейда, мапи, тюбики клею, кольоровий папір, гумки для стирання і кольорові олівці.