— Ні, шановний мілорде.
— Гаразд, Сміте. З твоєї короткої відповіді я зрозумів, що моя звістка тебе засмутила. Та, зрештою, кожна жінка — це той самий флюгер, що правда, то правда. Соломон і багато інших зазнали цього раніше від тебе.
І провост.пішов, цілком упевнений, що втішив нещасного Генрі якнайкраще.
Але зовсім по-іншому сприйняв лиху звістку і спробу сера Патріка її затерти закоханий зброяр.
"Провост,— гірко мовив Генрі сам до себе,— славний чоловік, звісно. Він так високо несе свою рицарську голову, що навіть коли скаже дурницю, бідняк має вважати її чимось розумним, як ото мусить хвалити нікудишній ель, коли його подасть у срібному келиху вельможа. Але як усе це виглядало б за інших обставин? Скажімо, кочусь я вниз крутим схилом Корріхі-Ду, й коли вже видно край кручі, звідкись вигулькує мілорд провост і кричить: "Генрі, тут глибоке провалля! Мені прикро, але я повинен тобі сказати, що ти ось-ось у нього впадеш. Та не журись. Може, доля ще пошле на твоєму шляху камінь чи кущ, і ти вчепишся за нього. Хай там як, а тобі, вирішив я, буде втішно почути про найгірше. Я, правда, ще не знаю, яке завглибшки провалля, але ти сам побачиш, коли долетиш до дна, бо завжди краще знати все напевно. До речі, може, підемо грати в кеглі?" І оце такою балаканиною намагаються втішити чоловіка, замість того, щоб подружньому допомогти йому й не дати скрутити собі в'язи! Коли я починаю думати про це, то мало не божеволію. Так би й схопив свій молот та й пішов трощити все підряд! Але ж ні, я повинен сидіти нишком. Та якщо той гірський шуліка, що називав себе орлом, схопить мою горлицю, то він ще взнає, чи вміє перт-ський городянин натягти тятиву!"
Був уже четвер, останній перед фатальною вербною неділею, і назавтра до міста мали прибути воїни обох кланів, щоб у суботу відпочити й приготуватися до бою. Кожна сторона прислала до міста заздалегідь по кілька чоловік; вони мали одержати вказівки — де стати табором кожному з двох невеликих загонів та інші такі настанови, необхідні для того, щоб справедливо вирішити суперечку. Тим-то Генрі не здивувався, коли побачив у своєму провулку здоровенного, могутнього горянина, який ішов і сторожко озирався на всі боки,— так жителі глухомані завжди сприймають дивовижі цивілізованого краю. Все єство в Сміта поставало проти цього чоловіка вже тому, що він був із Гірської Країни, а наш зброяр, як і кожен пертський городянин, упереджено ставився до своїх північних сусідів. Ще дужче Генрі насторожився тоді, коли розгледів на чужакові плед у кольорах клану Кугілів. До того ж, гаптований шовком знак дубової гілки вказував на те, що здоровило належить до особистої охорони юного Ехіна, на яку клан покладав у бою багато надій.
Добре все роздивившись, Генрі вернувся до кузні, бо від самого вигляду того чоловіка в грудях у коваля вже почав наростати гнів. Та Генрі знав, що горянина чекає важкий бій і зараз не варто втягувати його в дрібну сварку. Тож зброяр вирішив уникнути з ним навіть дружньої розмови. Однак через кілька хвилин двері кузні різко відчинились, і гел, загорнений у тартан, від чого його кремезна постать здавалася ще могутнішою, переступив поріг з бундючним виглядом людини, свідомої того, що слава й гідність підносить її над усіма. Горянин стояв, роззирався довкола й, здавалося, ждав, що його шанобливо зустрінуть і захоплено,, трепетно привітають. Одначе Генрі не мав наміру потурати його порожньому гонору і, так наче ц не помічав гостя, все гупав молотом по нагруднику кіраси, який лежав перед ним на ковадлі.
— Ти Гоу Хром? — запитав горянин.
— Гоу Хромом, кривоногим ковалем, мене взивають ті, хто хоче, щоб я зробив їх горбатими,— відповів Генрі.
— Не хотіти образив,— сказав горянин.— Вона сама прийшла купити обладунок.
— "Вона сама" нехай повертає свої голі коліна — і гайда за поріг,— різко промовив Генрі.— Я не маю чого продавати.
— Через два днів вербна неділя, а то вона примусила б тебе заспівати не такої,— так само різко відповів гел.
— А оскільки сьогодні не неділя,— сказав Генрі знову зневажливо й спокійно,— то прошу тебе не заступати мені світла.
— Ти нечема. Але вона сама fin nan ord 1 і знає, що коли залізо гаряче, коваль сам гарячий, як вогонь.
— Якщо "вона сама" коваль, то нехай "сама" й робить собі обладунок,— відказав Генрі. *
— Так вона й зробила б і не морочила б тобі голова, але ж кажуть, Гоу Хром, ти як куєш мечі та обладунки, то над ними співаєш і насвистуєш, і тоді твої клинки розтинати залізні кільця, мов пергамент, а від твоїх панцерів та кольчуг залізні списи відскакувати, наче мідні голки.
— Темний ти чоловік! Тобі наплели таких дурниць, що добрий християнин у них і не повірив би,— сказав Генрі.— Я, коли працюю, насвистую все, що в голову прийде, як будь-який чесний ремісник, а найчастіше про горянина в Гаю Вішальників. Під цю мелодію мій молоток веселіше б'є.
"Людина молота", тобто молотобоєць, коваль (прим. авт.).
— Друже, марно підострожувати коня, коли він спутаний,— бундючно промовив горянин.— Зараз вона сама не може битись, і не велика честь брати її на глузи.
— Присягаюся молотом і цвяхом, це ти слушно зауважив! — вигукнув Сміт, міняючи тон.— То карси напрямець, приятелю: чого ти від мене хочеш? Я не маю бажання розводити теревені.
— Кольчугу для мого вождя, Ехіна Мак-Аяна,— відповів горянин.
— То ти, кажеш, коваль? А як, на твою думку, оця? — промовив Сміт, дістаючи зі скрині кольчугу, що над нею працював останнім часом.
Гел почав захоплено, аж заздрісно обмацувати кольчугу. Він прискіпливо оглядав кожнісіньке кільце й нарешті заявив, що це — найкраща кольчуга, яку йому довелось бачити в житті.
— Взяти за неї сотню корів і биків, ще й добру отару овець на додачу — і то буде не дорого,— сказав горянин, ніби вже торгуючись.— І вона сама менше не дасть, якщо ти згодитись продавати кольчугу.
— Ціна гарна,— відказав Генрі.— Але ця кольчуга не продається ні за золото, ні за худобу. Я люйлю випробовувати свої об-ладунки власним мечем. І цю кольчугу я віддам тільки на тій умові, що покупець стане зі мною на чесний двобій: три удари лезом і три вістрям. Лише так твій вождь може одержати кольчугу.