— Ох, тату рідниШ — зітхнула Катаріна.— Оцієї твоєї запальності я завжди й боялась. Я знала: як тільки тобі поскаржуся, відразу спалахне пожежа й ворожнеча, так ніби релігія, послана людям творцем світу, може породжувати лише чвари... Ось тому я й повинна тепер — так, навіть тепер! — зректися світу й відійти з моєю тугою до посестер в Ельхо,— якщо ти згодишся на таку жертву й відпустиш мене. Тільки, тату... втіш нещасного Генрі, коли ми розлучимося навік... І нехай... нехай він не судить мене надто суворо... Скажи йому, що Катаріна вже ніколи не докучатиме йому своїми докорами й завжди згадуватиме його в своїх молитвах.
— Ця дівчинка промовляє так гарно, що, слухаючи її, заплакав би сам сарацин !! — сказав Главер, і від жалю до Катаріни на очах у нього виступили сльози.— Але я не дозволю, щоб черниця зі священиком своїми підступами забрали в мене єдине дитя!.. Іди собі, дівчинко, дай мені вдягтись. І приготуйся виконати все, що я тобі накажу задля твого ж порятунку. Збери сяку-таку одежу та всі свої коштовності... Візьми ключі від залізної скриньки, що її подарував мені бідний Генрі Сміт, і поділи все золото, яке там знайдеш, порівну. Одну половину сховай у свій гаманець, а другу — у мій черес, котрим я завжди підперізуюся з дорогу. Так ми обоє матимемо на чорний день гроші, якщо доля
1 Сарацин — араб, мусульманин.
нас розлучить. Коли вже цьому судилося бути, то нехай буря господня зірве сухий листок і пожаліє зелений!.. Скажи, хай негайно осідлають мого жеребця і білого іспанського коника, якого я купив тільки вчора,— думав собі, що ти поїдеш на ньому до храму святого Іоанна з дівчатами та доброчесними заміжніми жінками найщасливішою нареченою, яка тільки переступала святий поріг! Та навіщо ці пусті балачки!.. Іди й не забувай: святі помагають лише тому, хто хоче помогти собі сам. І не переч мені!.. Іди, кажу я, зараз не до примх! У тиху погоду капітан ще може дозволити юнзі погратися стерном, та, слово честі, коли подме'вітер і горою здибляться хвилі, тоді капітан сам візьме в руки стерно!.. Не переч мені, доню, іди!
Катаріна слухняно пішла з кімнати виконувати батькову волю. Старий Саймон мав лагідну вдачу, ніжно любив дочку і, здавалося, нерідко полишав вирішувати всі її і свої справи їй самій. Однак він,— Катаріна це добре знала,— не терпів непослуху і вмів показати батьківську владу, коли обставини вимагали в домі суворого ладу.
Отож прекрасна Катаріна виконувала батьків наказ, а добрий старий Главер поквапно вдягався в дорогу, коли це у вузенькій вуличці залунав цокіт копит. Чоловік на коні був у плащі для верхової їзди; зведений комір закривав нижню половину обличчя, а шапка, насунута на самі очі, та пишна пір'їна на ній затуляли верхню половину. Чоловік сплигнув з сідла, і Дороті ледве встигла йому відповісти, що Главер у себе в спальні, як незнайомець уже збіг східцями нагору й увійшов до кімнати. Саймон, здивований і сполоханий,— у цьому ранньому гостеві він уже запідозрив судового виконавця, посланого забрати його й дочку,— з полегкістю зітхнув, коли чоловік скинув шапку, відгорнув з обличчя комір, і рукавичник побачив перед собою рицаря й провоста славного міста Перта. Його поява тут у будь-який час означала б неабияку ласку й честь, а цього ранку здалася мало не дивом, хоча, коли зважити на останні події, все ж таки стурбувала господаря.
— Сер Патрік Чартеріс?! — вигукнув Главер.— Ви виявили своєму вірному слузі таку високу честь...
— Облиш! — кивнув рицар.— Тепер не пора для зайвих церемоній. Я приїхав сюди через те, що в тяжку годину людина сама собі найвірніший слуга. Я не надовго, я тільки маю час сказати тобі, щоб ти тікав, добрий Главере: твою дочку й тебе звинувачують у єресі, і сьогодні королівська рада видасть указ заарештувати вас. Не баріться, а то обом вам це коштуватиме волі, а може, й життя.
— Дійшли й до* мене такі чутки,— промовив Главер,— отож я й сам збирався негайно податися до Кінфонса, щоб спростувати це ганебне звинувачення і попросити —у вашої вельможності поради й підтримки.
— Звинувачення ти спростуєш, друже Саймон, але це мало допоможе тобі там, де судді упереджені. Моя порада буде коротка: тікай і жди щасливіших часів. А з моєю підтримкою доведеться почекати доти, доки хвиля спаде, не завдавши тобі шкоди. Знайди собі де-небудь пристановище й пересидь кілька днів чи тижнів, а тим часом, я певен, церковників угамують. Спираючись у придворних інтригах на герцога Олбані й запевняючи, ніби єд№ на причина всіх народних лих — це підривання католицького вчення, вони зуміли, принаймні поки що, цілком підкорити короля своєму впливові. І тепер, щоб ти знав, Роберт не тільки надав церковникам повноваження придушувати-єресь, а й затвердив папського ставленика Генрі Вордло архієпископом на престолі святого Андрія і примасом Шотландії. Одне слово, на догоду Риму король відступився від усіх вольностей і недоторканних прав шотландської церкви, що їх так сміливо обстоювали його попередники від часів Малькольма Канмора !. Наші давні королі радше підписали б угоду з самим дияволом, ніж пішли б у такому ділі на поступки Риму.
— Лишенько! Що ж тепер робити?
— А нічого, чоловіче добрий, хіба негайно перемінити все при дворі,— відповів сер Патрік.— Наш король тепер — однаково що дзеркало: само не світиться, а тільки ладне відбивати світло, яке сю мить виявиться найближче до нього. А Дуглас, хоч і ввійшов у спілку з Олбані, не схильний підтримувати надмірні домагання деспотів-священиків,— він посварився з ними через побори, які його почет учинив у Арбротському абатстві. Скоро граф повернеться сюди з великим військом, бо пішла чутка, ніби він примусив Марча втікати. От коли він прибуде, в нас усе стане по-іншому, бо його присутність зв'яже Олбані руки. Тим більше, що багато вельмож,— а серед них, скажу тобі довірчо, і я сам,— вирішили об'єднатися навколо графа і захистити свої права. Отож, як з'явиться при дворі Дуглас, настане кінець і твоєму вигнанню. Тобі треба тільки знайти пристановище і певний час переховатись.
— Щодо цього, мілорде,— відповів Главер,— мені сушити голову не доведеться. Зараз я маю право розраховувати на допомогу одного з володарів у Гірській Країні,— Гілкріста Мак-Аяна, вождя клану Кугілів.