На дереві Пеппі прив'язала один кінець мотузки до гілляки, а другим обв'язала одного хлопчика і обережно спустила його вниз на руки матері, що чекала під деревом. Мати, плачучи, вхопила дитину й пригорнула її до грудей. Але Пеппі гукнула:
— Відв'яжіть мотузку! Тут чекає ще один хлопчик, а літати він не вміє!
Людям довелося довго поморочитись, поки вони відв'язали мотузку, бо Пеппі в морі навчилася міцно в'язати вузли. Після цього вона потягла мотузку до себе і так само спустила другу дитину.
Пеппі залишилась на дереві сама. Вона знов вибігла на дошку, і люди внизу притихли, чекаючи, що вона робитиме. Пеппі почала танцювати на вузькій дошці. Вона зграбно зводила й опускала руки й приспівувала собі хрипким голосом:
Вогонь горить, вогонь палає,
вогонь півнеба осяває,
горить для тебе,
горить для мене,
горить для всіх, хто очі має!
Люди на ринку ледь чули її спів, але бачили, що Пеппі танцювала дедалі швидше й швидше, і аж зажмурювалися, так боялись, що вона впаде та розіб'ється. Омахи полум'я вихоплювалися тепер з вікон мансарди, і на їхньому тлі Пеппі добре було видно, її обсипали снопи іскор, а вона зводила руки в чорне небо її захоплено вигукувала:
— Бачите, який гарний вогняний дощ! Потім підбігла до мотузки, крикнула "Гей!" і блискавично з'їхала вниз.
— Гукнемо чотири рази "ура" на честь Пеппі! — запропонував начальник пожежників. — Хай живе Пеппі!
— Ура! Ура! Ура! Ура! — гукнули всі. І тільки один голос вигукнув "ура" ще п'ятий раз. Це була сама Пеппі.
ПЕППІ СВЯТКУЄ СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Якось Томмі й Анніка знайшли в поштовій скриньці листа. На конверті було написано:
"ТМІ Й АНІЦІ"
А коли вони розрізали конверта, то побачили в ньому картку з такими словами:
Томмі й Анніка так зраділи, що почали підстрибувати й танцювати. Вони добре зрозуміли, що там написано, хоч запрошення було трохи дивне. Пеппі дуже довго морочилася, поки написала його. Правда, вона того разу в школі не впоралася з літерою "ї", але все ж таки трохи вміла писати. Колись, як вона плавала на кораблі, один матрос часом вечорами сідав з нею на кормі й намагався навчити її письма. На жаль, з Пеппі була не дуже пильна учениця. їй швидко набридала наука і вона казала:
— Ні, Фрідольфе (так звали того матроса), краще давай гратися з кицькою, або я вилізу на щоглу й гляну, яка буде завтра погода.
Тому й не дивно, що тепер Пеппі цілу ніч писала те запрошення, а на світанку, коли погасли останні зірки, пішла до Томмі й Анніки і вкинула його в скриньку.
Вернувшись зі школи, Томмі й Анніка почали готуватися в гості. Анніка попросила маму, щоб та її гарно розчесала. Мама накрутила Анніці кучері й зав'язала рожевий шовковий бант. Томмі також зачесався і навіть намочив волосся, щоб воно рівно лежало. Він не любив, коли воно в нього крутилося. Анніка хотіла вбратися в найкращу свою сукенку, але мама не дозволила, сказала, що від Пеппі вона завжди повертається не дуже чиста. Тому Анніка вдовольнилася іншою сукенкою, майже найкращою. А Томмі було байдуже, в що одягтися, аби тільки одяг був чистий.
Звичайно, діти купили Пеппі подарунок, витрусивши з своєї скарбнички всі гроші. Дорогою зі школи вони зайшли в крамницю з іграшками і купили чудову... але ні, поки що це таємниця. Поки що подарунок лежав, загорнений у зелений папір і добре зав'язаний шнурочком. Коли діти одяглися, Томмі взяв подарунок, і вони пішли до Пеппі. Мама навздогінці ще гукнула їм, щоб вони не дуже бруднилися. Анніка також хотіла трохи понести подарунок. Вони спершу мінялися, а потім вирішили нести його разом.
Був уже листопад, і надворі смеркало рано. Тому, дійшовши до хвіртки вілли "Хованка", вони взялися за руки, бо в садку Пеппі запала густа темрява, а старі дерева грізно шуміли своїм останнім листям.
— Так страшно буває тільки восени, — зауважив Томмі.
І дітям тим приємніше було бачити яскраво освітлені вікна вілли й знати, що зараз вони святкуватимуть день народження, і там їх чекають смачні ласощі.
У будень вони заходили тими дверима, що вели до кухні, але сьогодні вирішили зайти з парадних дверей. На веранді коня не було.
Томмі чемно постукав, і з сіней почувся глухий голос:
— Хто там стоїть і не дише? Може, то привид чи миша?
— Ні, це ми! — гукнула Анніка. — Мерщій відчиняй!
І Пеппі відчинила двері.
— Ох, Пеппі, навіщо ти згадуєш про привиди, я так злякалася! — дорікнула їй Анніка, що зі страху навіть забула привітати іменинницю.
Пеппі весело зареготала й відчинила навстіж двері до кухні. О, як приємно було опинитися в освітленій і теплій кімнаті! Бенкет мав відбутися в кухні, бо там було найзатишніше. В домі Пеппі було тільки дві кімнати: вітальня, де стояв самий комод, і спальня Пеппі. Зате кухня була велика, і Пеппі її гарно прибрала. Підлогу застелила килимом, а стіл накрила скатеркою, яку сама вишила. Щоправда, квітки в неї вийшли якісь чудернацькі, але Пеппі запевняла, що такі квітки ростуть в Індонезії. Завіси були спущені, а в плиті палали дрова, аж тріщали. На ящику з дровами сидів пан Нільсон і стукав двома накривками з каструль, а в найдальшому кутку стояв кінь. Його, звичайно, також запрошено на бенкет.
Нарешті Томмі й Анніка похопилися, що не привітали Пеппі. Томмі чемно вклонився, Анніка присіла, подала пакунок і сказала:
— Вітаємо тебе з днем народження, Пеппі!
Пеппі подякувала, схопила пакунок, квапливо розгорнула його — і побачила музичну скриньку! Пеппі просто нестямилася з радощів. Вона обняла Томмі, обняла Анніку, обняла подарунок і навіть папір, у який була загорнена скринька. Тоді заходилася крутити ручку. Скринька спершу зарипіла, забряжчала, потім з неї почувся спів:
— О мій любий Августине, Августине...
Пеппі забула про все на світі, так її зачарувала скринька. Та враз вона щось згадала:
— Любі мої, вам же також треба дати іменинні подарунки!
— Як це? В нас не сьогодні день народження, — здивувалися Томмі й Анніка.
Пеппі вражено глянула на них.
— Але ж мій день народження сьогодні! То хіба я не маю права теж давати іменинні подарунки? Чи, може, у ваших підручниках написано, що я не маю такого права, га? Або ваша табличка вноження каже, що цього робити не можна?