— Моn Dіеu! Це ви, Маrіnе? Здрастуйте! Впізнаєте вашого колишнього гімназіального chevalier d’amour А н д р е? Три роки не бачились! Більше! Пам'ятаєте, я написав вам секретку на танцвечорі, сам приніс, сам познайомивсь! А як ми танцювали вальс-менует? А ви тепер ще краща стали.
М а р и н а . Ви з фронту?
А н д р е. Допіру. Страшенно радий. Уявіть темряву, ями, окопи, все в глині, в багнюці, навіть небо — і отак день за днем, місяці, і сам ти ніби з глини, без женщини, себто без душі, одна лише темна хіть до неї, важка, як чорнеє живе срібло. І от контрасти: я їду поїздом, огні і українські зорі...
М а р и н а . Ви самі ж росіянин?
А н д р е. Але люблю, бо вони мої... Їду поїздом, огні і зорі, вокзал, і от я візником на гумових шинах. Чорт! А тут ще дзвони. І раптом ви, Магіпе, та ргетіеге іепаге88е. Я не можу більш... (Руки простяг), Ну, Христос воскрес!
М а р и н а (одступила). Воістину...
А н д р е. Ну що ж... Я поцілую вашу тінь! (Цілує). За цей момент, за зустріч цю я радий зараз повернуть назад, на фронт і битись там за вас без відпустки цілий вік. За вас!..
М а р и н а . І за українські зорі?
А н д р е. З цілим світом!
М а р и н а. Спасибі. Але ви перед цим загляньте до своїх, обмийте глину, відпочиньте... Це вам такий наказ.
А н д р е. Маrіnе!
М а р и н а . І завітайте завтра!
Корнет, цілуючи її очима, біжить додому. М а р и н а йде до мене. Затримує поступ. Крок вперед, крок назад.
Поет, можливо, завоює твою душу, цілий світ, але жодного кілометра території, моя Жанно д'Арк... (Вертається).
12
Чую втрете "Патетичну". І раптом супровід до allegro — стоголоса мідь Великодніх дзвонів. Дивлюся у віконце. Дзвіниці, як білі тополі. З найближчої пливе спів хорний: "Христос воскрес". Кометами здіймаються ракети, червоні, голубі, зелені. Танцює світ. Патетичний концерт. І тільки низько над обрієм висить блідий, пощерблений серп місяця — розп'ятий міфічний Христос.
13
Вернувся Ступай, зворушений, піднесений, аж чубок подерся угору.
— Грай, Маринко, "Патетичну", — Україна воскресає! Тільки що загітував, залучив до нашої "Просвіти" аж три нових члени: учителя слобідської народної школи, сусідського тесляра і нічного сторожа. Грай! Так! Отак! Гех, сучої ти мами святая Русь, гарбуз тобі тепер у твій товстий державний зад! Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цоки!., Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі...
М а р и н а (грає). Покійними не ввоюєш. Гей, якби повстанці! Молоді, тату!
С т у п а й. Мчать по долю золоту вічними степами України. Гульк — зоря. Стали над віками, блиснули списами. Гей!
М а р и н а. Гармат би нам та кулеметів замість мрій, тату.
С т у п а й. Що?
М а р и н а. Нічого. Ти, татусику, поет, кажу.
Ступа й. Я — українець. Стривай, Маринонько, я зараз буду з ними христосуватися. (Дзвонить в телефон), Будь ласка, двадцять три нуль сім... Директор гімназії? З вами хоче похристосуватись українець Іван Степанович С т у п а й-Ступаненко. Україна воскресла! А ви одмовляйте: воістину воскресла! Ха-ха! Грай, Маринко, "Патетичну"! (Дзвонить). Будь ласка, сімнадцять два нулі. Од інфантерії генерал-майор П е р о ц ь к и й.
14
П е р о ц ь к и й біля телефону, в уніформі:
— З ким маю честь?
С т у п а й. З вами волить похристосуватися на своїй землі українець Іван Степанович С т у п а й-Ступаненко. Україна воскресла, ваш-дит-ство!
П е р о ц ь к и й (переждем, поки йому врівноважилось серце). Атвечаю. Смір-но! Равнєніє на едіную-нєдєлімую, гаспада українци!
С т у п а й. По-вкраїнському не так. Струнко, ваш-дит-ство! Церемоніальним маршем, на одного генерала дистанція, з України кроком геть!.. Маринко, грай "Патетичну"!
16
З і н ь к а, Ж о р ж.
З і н ь к а (читає). "Даю цю посвідку колишній нашій покоївці Зінаїді Масюковій на певність того, що я з доручення мого папи, генерала Пероцького, одержав від неї сім карбованців комірного і з доручення ж папиного заплатив ці гроші за перший мій візит до неї і сім додатково за папу, що не заплатив їй за перший візит свій ще року тисяча дев'ятсот тринадцятого, теж на Великдень. Вихованець енського кадетського корпусу Ж о р ж П е р о ц ь к и й". Так. Тепер ти, Жоржику, ходи додому.
Ж о р ж (навколішках). Ну, порви... Прошу вас, порвіть. Ну хоч не показуйте. Не покажете? Ні?
З і н ь к а (виводить його, зачиняє двері. Сама). Ой Боже ж, як важко. (Бере гітару, грає і молиться). "Ой Боженьку, Боже" Чом ти не поможеш? Чи, може, безплатно помогти не хочеш? Чи, може, й ти, Боже, вже хочеш того же?" Так приходь!
16
У підвальчику, як статуя, Настя. Скаменіла — в двері лізе безногий солдат з георг, хрестом:
— Чи впізнаєш, Насте, чоловіка?.. Здрастуй! Бач, вкоротили мене трошки, зробили нижчим за всіх. Ну, нічого! Піду до своїх на завод, може, піднімуть. Здається, сказав "піду" — полізу! Другий же місяць, як лізу. До тебе. Чого ж стала, Насте! Приймай ув об'ятія героя, половину чоловіка твого! (Доліз до середини підвальчика і заплакав).
II
1
День. Сонячне" виблискує гелікон. Я безсонний і невтомний крокую по кімнатці. Підо мною все ті ж періодично б'ють куранти. М а р и н а грає тую ж "Патетичну сонату", але сьогодні вже не зоряне grave я чую і не світло-ярливе allegro molto brio, а сонячно-квітчане adagio cantabile. Ну, а мені, звичайно ж, увижається: безмежний степ, над ним пливе в човні "Арго" вона, звичайно, ліву брову трошки ломить, очі голубі, на веслах квіти і роса. І ось удруге приходить до мене мій неромантичний друг Л у к а:
— Доїхав?
Я ніби не розумію. Мовчу.
(Ущипливо). До її ворітець? Я мовчу.
Ну, листа, звичайно, ти порвав?
Я (патетично). Одніс, Луко! Їй-бо, одніс!..
Л у к а (вражений). Ну й що? Як?
Я. Одгадай: яка це дорога, що нею світ іде тисячоліття і не знає втоми?
Л у к а (зрозумівши безнадійність мого любовного становища, рішуче). Дорога революції!
Я. Дорога кохання, Луко! Одгадай: без якої дороги світ давно б уже євнухом старим бродив по пустині життя?
Л у к а. Без дороги революції, як оце ти зараз євнухом тут ходиш. Слухай, Ілько! Сьогодні маніфестація об одинадцятій. Організатори — всі ті, хто революцію оберта на оперетку або літургію, а класову боротьбу на паради й цілування, сказав нам петроградський товариш. І я кажу. До них пристануть, мабуть, і ваші українці, — в рушничках уже, посватались! Більшовики організовують контрдемонстрацію. Розумієш? Наші заводські хлоп'ята всі за більшовиків. Мені доручили роздавати літературу на нашій вулиці й агітувати проти війни, за восьмигодинний робочий день, за передплату "Правди". Ходімо, га?.. На вулицю!.. Поможеш роздавати літературу. А то й так. Просто. Щоб нашого брата було більше.