15. Так нудилася Хлоя, так промовляла вона, шукаючи імени Ерота. Але Доркон, той волопас, який витяг Дафніса і козла з ями, юнак, у якого зросла перша борода і який знав Ерота і на ім’я і на ділі, [10] з того самого дня відразу спалахнув коханням до Хлої. Днів чимало минуло, а жага в ньому тільки більше розгорілась, і, зневажаючи Дафніса, як хлопчика, він поклав досягти подарунками або силоміць своєї мети. Для початку приніс він обом дари — Дафнісові флейту волопаса на дев’ять дудочок, з’єднаних не воском, а міддю, а Хлої — шкурку лані, яку носять вакханки [11] і таку на вигляд, неначе вона білими фарбами розмальована. З того часу до Доркона почали ставитись як до друга, і скоро він перестав дбати про Дафніса, Хлої ж приносив день-у-день то ніжного сиру, то вінок квітів, то спіле яблуко; одного разу він приніс їй навіть народжене в лісі оленятко, і позолочений дерев’яний кубок, і маленьких лісових пташат. Але вона, не досвідчена в хитрощах кохання, хоч і раділа з подарунків, а ще більше з того, що вона могла тепер обдаровувати Дафніса. І одного разу — бо й Дафніс мав нарешті навчитись діл Ерота — постала між ним і Дорконом спірка про красу, а Хлоя була суддею; а за нагороду переможцеві призначено було поцілувати Хлою. Доркон почав так:
16. "Я, дівчино, більший, ніж Дафніс, а він козопас, я ж пасу волів і кращий від нього, наскільки цінніші корови, ніж кози. Я білий, немов молоко, і волосся моє — як літні жнива, і мати годувала мене молоком, а не тварина. Він же малий і безбородий, як жінка, і чорний, як вовк; він пасе козлів, і тому пахне погано, і такий він бідний, що й собаки не прогодує. Коли ж його, як кажуть, напувала своїм молоком коза, то нічим він від козенят не відрізняється". Отаке й подібне до цього казав Доркон, а потім Дафніс: "Мене вигодувала коза, як Зевса, [12] і хоч я пасу козлів, проте зроблю їх кращими, ніж Дорконові воли; але я не пахну козлятиною, так само, як і Пан, хоч він більше ніж наполовину козел; і в мене є досить сиру, печеного на рожні хліба і білого вина — оце і є багатство найменш заможних селян. Я безбородий, як і Діоніс; [13] темний, як і гіацинт. Але Діоніс вищий від сатирів, [14] а гіацинт кращий ніж лілії. Оцей же рудий, як лис, і бородатий, як козел, а білий, як жінка міста. І якщо ти й поцілуєш, то зустрінеш у мене уста, а в нього — щетину на підборідді. Подумай також, о дівчино, що тебе годувала вівця, а проте ти така гарна".
17. Далі вже Хлоя не витерпіла і, почасти горда з його похвали, почасти давно вже жадаючи цілувати Дафніса, вона скочила і поцілувала його, хоч не майстерно і не досвідчено, але цілком достатньо для того, щоб опекти його до самого нутра. Отже Доркон втік, з важким серцем, шукаючи інших шляхів до кохання; Дафніс же, не як поцілований, а немов укушений, в ту саму мить засумував лицем, часто здригався і не міг угамувати серце і жадав бачити Хлою, а побачивши, відразу паленів. Лише тепер з подивом помітив він, яке золоте в неї волосся, які великі і ясні в неї очі і як обличчя її справді біліше, ніж козине молоко; Дафніс немов лише тепер прозрів, а до того часу був сліпий. Тепер він, підносячи їжу до рота, ледве куштував її і, хотячи пити, лише вмочував губи. Тепер він здебільшого мовчав, а раніше був більш говіркий, ніж цвіркуни. Колись рухливіший, ніж кози, він тепер лінивий; він перестав доглядати стада і покинув дудку, обличчя його було блідіше, ніж суха трава під час спеки; тільки перед Хлоєю він був балакучий, а залишаючись насамоті без неї, так розмовляв сам з собою:
18. "Що зробив зі мною Хлоїн поцілунок? Ніжніші від роз її уста, і губи солодші, ніж мед, а разом з тим поцілунок її гостріше жалить, ніж бджолине жало. Часто я цілував козенят, часто — маленьких щенят і оленятко, подароване Дорконом; але це був новий якийсь поцілунок. Подих спиняється в мене, серце сильніше б’ється, душа відлітає, а разом з тим я нудьгую за новим поцілунком. О жорстока перемога! Невідомий біль, якому я імени прибрати не можу! Хіба Хлоїні губи спробували отрути, перше ніж мене цілувати? Але як би вона врятувалась від смерті? Як співають солов’ї! але моя дудка мовчить. Як стрибають козлята! а я лежу тут. Як цвітуть квіти! а я не сплітаю їх у вінки. Розцвітають фіалки і гіацинти! а Дафніс в’яне. Чи не станеться, що незабаром і Доркон буде кращий, ніж я?"
19. Так тужив і сумував добрий Дафніс, бо вперше спізнав він діла і слова кохання. Але Доркон, той волопас, закоханий у Хлою, підглядівши, що Дріас по сусідству садив виноградну лозу, підступив до нього з сиром і весільними сопілками; і сир він подарував йому, бо, мовляв, дружба їх почалася ще тоді, коли Дріас сам ходив на пасовище. Після такого вступу Доркон навів розмову на Хлоїне весілля. Якби він дістав Хлою за дружину, він обіцяв, бувши багатим волопасом, численні й дорогі подарунки: ярмо волів для плуга, чотири вулики бджіл, п’ятдесят молодих яблунь, шкуру бичачу, з якої можна нарізати багато підошов, і щороку вже відлучене від корови теля. Дріас, спокушений подарунками, майже обіцяв влаштувати йому шлюб. Але спало йому на пам’ять, що дівчина варта кращої долі, і він побоявся неприємностей, що могли б виникнути, якби відкрилося Хлоїне походження; і тому він відмовив йому в шлюбі, прохав вибачення і не прийняв зазначених подарунків.
20. Утративши другу надію, а до того й добрий свій сир без наслідків віддавши, поклав Доркон узяти Хлою силоміць, як тільки він її застане саму. А підглядівши, що вони по черзі — одного дня Дафніс, а другого дівчина — женуть стадо на водопій, він вигадав пастушу хитрість. Він узяв шкуру великого вовка, якого бик одного разу, в бою за свою череду, заколов рогами, загорнувся в неї з голови до ніг, так що руки поклав у передні лапи, в задні — ноги від стегон до п’яток, а паща сховала йому голову, як шолом в озброєного вовка. Прибравши собі такого якнайзвірячішого вигляду, він подався до джерела, з якого пили кози й вівці по пасінні. Джерело било з глибини провалля і обросло навколо терниною, ожиною, низенькими кущами ялівця та будяками, так що й справжній вовк легко міг би обрати собі тут притулок. Заховавшись там, Доркон чекав, поки прийде час водопою, і був сповнений надії, що налякає Хлою своїм виглядом, а потім силоміць оволодіє нею.