— Машина Каслмена, — тихо промовив Блаунт, коли вона минула їх. — Я бачив його. Проскочили за дюйм від нас!
— Подумай тільки! — обурено вигукнув Грегорі. — Цікаво знати, чи повернуться вони подивитися на плоди своїх зусиль?
І в цю ж мить вони почули, що величезна машина повертається.
— А справа, виходить, серйозна. Не подобається
мені це діло, — прошепотів Блаунт. — Ця машина рознесла б нас на шматки, а на ній навіть знаку не залишилося б. Ось вони. Дивись, не лови гав. Ще добре, що ми озброєні. Револьвер при тобі?
Молодчики наближалися, ніби-нічого не трапилось.
— Хелло! Нічого не сталося? — ще здаля гукнули вони. — Просимо пробачити, — і далі, наче вони щойно пізнали, хто перед ними: — Дивись-но, та це ж Грегорі з Блаунтом! Ну, друз^, дуже жалкуємо! Нещасний випадок, запевняємо вас. Керування не в порядку.
Грегорі і Блаунт заздалегідь вирішили не відступати і в разі нового віроломства відповісти кулями. Напруження трохи розрядилося, коли прибула третя машина, в якій сиділо четверо чоловіків середніх років; побачивши в лісі групу людей і велику машину, що стояла поблизу, вони зупинилися, щоб довідатися, в чім річ. Грегорі, не втративши самовладання, затримав цих подорожніх.
— Чи не можете *ви зачекати, поки не поїде ця машина? — шепнув він до того з них, що помагав Блаун-тові витягати ' на дорогу його авто. — Мені здається, вони умисне намагалися розчавити нас, але напевно сказати не можу; в усякому разі, нам не хотілося б залишатися з ними на самоті.
Зміркувавши, що становище змінилося і що новоприбулі не збираються їхати, Каслмен та його приятелі просили вибачення і виявили готовність надати допомогу. Вони, бачте, забули дещо в готелі й вирішили вернутися. Під'їжджаючи сюди, вони помітили вогні Блаун-тового авто і спробували* зупинитися, але щось сталося з керуванням. Хотіли звернути вбік, але не могли і мало не розбили свою машину. Є пошкодження? Вони охоче за все заплатять. Блаунт запевнив, що пошкоджень нема; він і Грегорі приймали вибачення з очевидною щирістю, але від допомоги категорично відмовлялись. Коли "веселі гонщики" поїхали, Блаунт і Грегорі, під охороною незнайомих, добрались до готелю, який уже огорнула темрява і тиша.
Дивна річ,) не раз казав сам собі Грегорі, велике місто і все обплутане сіткою отаких злочинних інтриг... його намагались спокійнісінько вбити, і хто ж — молода дівчина й молоді хлопці, яким ледве перейшло за двадцять, і неможливо викрити їх. Сам він цілковито
переконаний, що на його життя вже двічі готувався замах і були спроби вчинити його, і проте йому несила що-небудь довести, ні до чого не причепишся, він навіть не насмілився кинути їм обвинувачення! А Імоджін, ця весела і вродлива дівчина, вдає, що закохана в нього... він майже вірить їй... і разом з тим переконаний, що вона так чи інакше причетна до змови. Чи не божеволіє він часом? ;
Він був за те, щоб виїхати звідси негайно, бо почував, що має справу з бандою вбивць, які хочуть знищити його під виглядом нещасного випадку, якщо не вдасться зганьбити його за допомогою хитрощів та інтриг; але Блаунт дотримувався іншої думки. Він вважав, що час для від'їзду непідхожий. Кінець кінцем усі переваги поки що на їхньому боці. До того ж, Блаунт був переконаний, що ця дівчина — занадто слабка зброя в руках її спільників, вона не належить до числа досвідчених змовників. Він сказав, що прийшов до цього висновку на підставі деяких відомостей про неї, які поки що пощастило дістати. Один час вона була особистим секретарем добре відомого банкіра, який був зв'язаний з Тілні спільними інтересами в Пеньянку; справа закінчилась тим, що банкіра притягли до суду, але він встиг зникнути. Не виключено, що збереглися якісь папери, які вона підписала, як довірений секретар чи казначей, і через те й стала жертвою Тілні чи кого-небудь з його політичних друзів. Блаунт тепер ладен був при потребі допомогти Грегорі дістати грошей для .його розслідувань. Треба захистити місто від таких людей, як Тілні; при цьому Блаунт вважав, що Імоджін м'яка й податлива і Грегорі міг би перетягти її на свій бік.
— Не відступай, — наполягав він, — іди до кінця. Справа досить серйозна, я розумію, але не забувай, де б ти не був, твоє становище не покращає, а тут принаймні ми знаємо, з ким маємо справу. Тепер вони вже зрозуміли, що ми беремо над ними верх. Повинні зрозуміти. Вони нервуються, от і все, а час минає. Можна було б викликати сюди твою дружину, але це не допоможе. Крім того, якщо ти зумієш скористатися з обставин, ти можеш перетягти цю дівчину на свій бік. Хоч би там що вона робила, мені здається, ти їй подобаєшся. — Грегорі фиркнув. — Чи при бажанні можеш сподобатися, а тоді в тебе буде можливість через неї вивідати весь їх замисел. Хіба ти не помічаєш, як вона весь час поглядає на тебе! І не забувай, що кожен день наближає тебе до виборів, а тим часом ти тримаєш справу в своїх руках, не даючи їм довести її до згубного кінця. Якщо найближчим часом їм не пощастить нічого добитися, то не встигне Тілні. винайти що-небудь новеньке, як на нього зваляться вибори, а тоді вже буде пізно. Розумієш?
Грегорі погодився трохи зачекати з рішенням, але він почував, що нерви його дещо розладналися. Він ставав дразливим і сердитим і чим більше думав про це, тим гірше себе почував. Спробуйте-но бути люб'язним з .людьми, убивцями в душі, які намагаються вас зни-щитиі
Але коли наступного ранку за сніданком він побачив Імоджін, — гарненьку, привітну, з виразом тієї внутрішньої уваги, що останнім часом усе частіш світилася в її погляді, — його мимохіть потягло до неї, хоч він робив усе можливе, щоб не виявити цього.
— Чому ж ви вчора ввечері не прийшли до нас грати в карти? — спитала вона. — Ми чекали, чекали вас.
— Хіба ви не чули про недавній "нещасний випадок"? — .спитав він, роблячи наголос на останніх словах і дивлячись глузливо і з викликом.
— Ні. Що за нещасний випадок?
Здавалось, вона нічого не знала про те, що сталося.
— Звичайно, ви не знаєте, що після того як ви вчора поїхали, Каслменова машина мало не розчавила нас.
— Не може бути! — вигукнула вона зі щирим подивом. — Де?