ПАН РАДНИК НА ВАКАЦІЯХ
Пан радник суду Левицький (не з тих Левицьких, що ви їх знаєте, тілько з тих, що жили колись у селі Піско-ватім, де пан радник ущасливив родину своїм приходом на світ дня 23 марта 1868 року) — так він заповів своїй сестрі і свому/ швагрові, священикові, що приїде до них на село на вакації на цілий місяць. Швагер уже вислав коні по него до стації, а сестра уже й ліжко постелила для него в окремій кімнаті, бо вже було вечором.
— Я певна, що він у нас довго не посидить,— говорила їмость до свого чоловіка.
— Чому?
— Та де він, старий кавалер, витримає ту! Але коли хоче і овшім! Аби не гадав, що я не рада єму.
— Тісно у нас,— замітив священик.— А я де буду спати?
— Та вже не журися, місце тобі найду.
І їмость пішла смажити курята, а єгомость почав читати часопис. Троє менших дітей, утомлених цілоденним біганням, уже спало, двоє старших ждало ще на приїзд вуйка та забавлялося тим часом у кухні, де було найвесе-ліше. Тут слуги вечеряли, два пси крутилися і незчисленна сила мух гуділа ще тихо при світлі лампи, як пчоли в пасіці.
Минула з година, як на подвір'ї затуркотів візок. Пан радник приїхав.
— Вуйко! вуйко! — закричали перші діти і вибігли на ґанок.
За ними вибігли і батько, і мати, також і слуги, для котрих сей гість був занадто великим паном, щоб не подивитися на него.
Пан радник досить легко, як на свою вагу, зіскочив з візка і увійшов у світлицю. Був се присадковатий, грубий панок, з головою так низько обстриженою, що виглядала, як лисина; і вуса мав підстрижені коротко, по-ново-модньому. Повне, рум'яне лице аж вилискувалося до світла. Цілий був зігрітий і спітнілий, мовби не їхав вечірнім холодком.
Сіли вечеряти. Курята були дуже смачні. Одного лише не доставало — а то доброго пива, до котрого пан радник привик.
— Я маю незле вино,— потішав гостя господар дому.
— Ні, дякую. І овшім, як нема пива. Спробую місяць обходитися без ніяких гарячих напоїв. Дев'ятдесять два кілограми ваги — чи ви гадаєте, що то легко носити? Прошу о квасне молоко.
Квасне молоко дійсно смакувало гостеві; випив з охотою, мов найліпше пиво.
Поговорили ще з годину і пішли спати. Пан радник роз-господарився у своїй кімнаті. Зняв заслону з вікна, дивуючись, пащо сестра то повісила, відчинив вікно настижір і легше відсапнув, коли з города повіяло холодком. Потім вийняв з валізи цахерліну і насипав багато під простирадло. Колдру відложив набік і лишив собі коц. Відтак поклався і почав читати часопис, що привіз із собою.
І Ісрша новинка, яку прочитав, була про хлопця, котрого вжалила муха і він помер від затроїння крові. Ся новинка зараз нагадала щось панові радникові, він встав з ліжка, витяг з валізи цілу пачку паперу Tangí efoot, що на него муха як сяде, то вже не відчепиться і згине страшною смертю. Сего паперу пан радник наклав повнісінько, де лиш міг, ще й на дивані над своїм ліжком пришпилив кілька аркушів.
Потім знову поклався і читав далі. Прочитав, що у Відні жінку славного лікаря вжалила також затроєна муха, її оперували, втяли ногу, але она таки померла. Мухи взагалі страшенні шкідники. В Америці дуже з ними воюють. І не диво. Они множаться просто без пам'яті, сідають де-будь і розносять нечистоту і заразу по людських мешканнях. Нема хліба, булки, м'яса і взагалі страви, котрої би они не занечистили. І далі широко та основно описувалося в часописі шкоди від мух і війну американців з ними.
По такій лектурі пан радник почув, як єму квасне молоко гуркотіло і переливалося всередині, хоч і не перешкоджало бажанню спати. Він уже не читав дальше, тілько придивився ще нетлям, що крутилися довкола свічки, загасив світло, обернувся і небавом захропів такими страшними свистами і голосами, що в саду під вікном кіт станув і довгий час слухав та надумувався, чи скочити у вікно до кімнати радника, де він звичайно ночував на канапі, чи ні. Поки що рішився не скакати.
Була саме опівніч. Панові радникові снилася муха, така велика, як чорний баран, дуже лобата і волохата, з великим червоним кровавим жалом. Она лізла по покривалі помалу і повагом просто до носа пана радника. Він виразно чув, що ще хвилина — і прийдеться єму цілком вмерти від ужалення. Коли мала муха доводить до смерті, то такий баран може чоловіка із'їсти, не питаючи, чи се радник, чи ні. Так радник зі страху аж перестав хропіти.
В ту саму хвилину кіт рішився дістатися до єго кімнати вікном. Оден скок — і він уже стояв на вікні, але на чімсь такім липкім, що ані ноги відчепити. Переполоханий, просто впав з вікна на поміст і зам'явчав так жалісно, як би хто єго різав. Потім якось ноги відорвав від паперу на мухи, але той тим часом причепився єму до хвоста і хребта. Для кота настала така грізна хвиля, що він почав з лопотом уганяти по кімнаті, по помості, канапі, столі — нарешті скочив на ліжко радника і знову зам'явчав дуже тривожно.
Страшна муха, що снилася радникові, нараз щезла; радник збудився і крикнув: "А кота!" Але кіт не вступався. Радник засвітив свічку, кіт зіскочив з ліжка, але на помості знову зам'явчав жалісно,— очевидно, з просьбою
0 рятунок. Радник засміявся, встав, зловив кота, віддер папір з шерстю і викинув наляканого кота вікном У сад.
Ся пригода не вибила єго зі сну, навпаки, забавила єго трохи, і він небавом знову хропів ще страшніше, як перше. Чули ви коли, як у тартаку пила, краюча пень дерева, свище, стогне і скрегоче,— отак пан радник хропів, а до того ще цмокав і пахкав устами, мовби пару випускав. Се значило, що тепер, хоч стріляй з пушок, він не збудиться.
З тої доброї нагоди скористали три комарі, що вікном влетіли у кімнату, тут довго гомоніли свою тоненьку пісню, нарешті надибали голову пана радника, зміркували, що на ній не попасуться добре, сіли на лице, чомусь і тут не посиділи довго і тілько, як найшли на накривалі товсту руку радника, засіли до пиру. Встромили жала у шкіру
1 нассалися так, аж їм животи напічнявіли і почервоніли. По такім пирі відлетіли собі спокійно вікном. Пан радник не збудився.
Починало зоріти. Вікном заходив до кімнати милий холодок. Горобці вже відзивалися в саду і на господарських будинках. Сонце починало зазирати у вікно, освічувати двері. Кілька мух, що ночували на печі, збудилося. Почали шукати снідання і відразу впали на небезпечний папір. Застрягли ногами в клей і тілько крильцями гомоніли у смертельній тривозі.