ПАЛКИЙ МИСЛЕННИК І УЧИТЕЛЬ
Присвячується коханій матусі
З отвертим чолом високим, із тінню задуми на нім, із поглядом, кинутим геть у долину, в ту чудову, зелену далечінь безкраїх степів, що морем під вітром хвилюючись несуться далеко-далеко аж до крайнеба й непомітно ховаються там десь за ним,— стояв на високій скелі він, той палкий мислен-ник, той гетьман необмежених, але величних своєю чарівливою силою фантазій, стояв та дивився в безкрає широку долину й милувався собою й окружаючою природою, любував із неї і з себе, почуваючи себе безконечно вищим над усе те, що тільки існує в тому світі, який чевріє посеред дрібних турбот отам унизу, на долині, де ходить те дурне стадо овець, яке пасуть дурні пастухи...
Раптом він запримітив орла, що сидів недалеко від нього на скелі. Здоровий хижак з гачкуватим дзюбом, із круглими очима й цупкими, гострими пазурами зразу зачарував його. Який красовитий сей цар скель, сей син волі, сей величний вітатель серед вершин, що ховаються у хмарах!.. Яке сміливе серце вложила природа йому в могутні груди, що він так одважно й гордовито споглядає на все довкола спокійним, побідливим оком орлиним і не боїться навіть його, людини!.: Вільний, безкрає вільний та вічно вільний, як сама воля та, він собі понад скелями височезними свобідний цілком од усяких можливих буржуазних думок та міркувань, що здержують людину й керують нею!.. Ідеально вільний і тим розкішний своєю царською красою! Пишний цар скель!..
Особливе поривання обхопило мисленника, коли він, милуючись, стежив натхненними очима за тим, як витатель скель плавно, ледве підплигнувши, почепився на дужих крилах у повітрі, загойдався граційно на нім, далі поважно справив декілька помахів раз за разом, а потім, уже зовсім розправивши могутні крила й ледве помітно двигтячи ними розпочав перше широке коло в повітрі, розсікаючи його могутніми грудьми.
З захватом стежив мисленник далі за тим, як орел почав зменшувати свої кола, гармонійно колишучись на пружному повітрі, й раптом як стріла, потрапивши в центр найменшого кола, востаннє виведеного ним, зразу немовби впав на ягня, що паслося в долині коло своєї матки, схопив його, що жалібно мекало, в свої цупкі пазурі, і, граційно відчаливши від землі, незабаром вернувся на те місце скелі, де сидів раніше, виглядаючи здобич собі: сів він і почав роздирати на шматки ягня міцними пазурами й, жадібно глитаючи свіже м'ясо, ввесь закривавився, зчервонивши своє пір'я. В такім вигляді він видався ще грізнішим у своїй красі палкому мисленнику.
Орел заніс мисленника в поривання, безконечно приємно вразив грацією сили, з якою вона справляє руйнування та смерть, і занесений у поривання палкий мисленник заспівав раптом гімн, силі, гімн хижацтву, могутньому, нагальному та самовпевненому і усім тим красовитому в його очах:
"Величаю силу, могутнюю силу, ту силу, що кволе, слабе і нікчемне, безсиле, страждаюче, плачуче міцно й без жалю глита, бо лише сильному, дужому має належати земля вся!.. Блаженні сильні, бо вони наслідять землю!..
Величаю силу, бо сила красива, витворна та благородна, граційно велична в проявах своїх... Бодай роздушила ти, сило, безсилеє все, те ображене міцними світа сього, бо всі ті ображені, слабі — бридкі, викликають до себе відразу і сміх своєю слізливістю!.. Блаженні сильні, бо вони наслідять землю!
Величаю силу і гордість, що так украшае її, як вродливицю дівчину гарний вінок із квіток, бо покора лиш личить рабу, що боїться раз у раз свого пана могутнього!.. Блаженні гордії, бо вони наслідять та закрасять землю!
Гетьте ви всі "страждающі та обремененнії!"... Гетьте слізливі, що плачуть, і геть, що кладуть свою душу за други слабії свої!.. Гетьте всі, що не вміють ні жить, ні розтрачувать силу свою красовито!.. Я кличу лиш тих до життя, які можуть взиватися грубими егоїстами, бо всі ті жалісливі — дурні, бо не мають вони розуміння життя, змісту його не вміють збагнути!.. Блаженні лиш сильні та горді та вміючі красно, граційно споживати життя!
Нехай панує серед вас, людей, краса в орлинім праві!.. Вчітесь, люди, жити в орлів і станете надлюдинами!..
Покиньте дрібнії ідеї, як-от слабих визволення з ярма їх слабості!.. Лишіть і станьте, як орли!..
А я?.. Я ладен копнути ногою все слабе, нікчемне, убоге, що попросить у мене шага. Еге!., копнути ногою, плюнути в вічі слізливі..."
Так палко сам з собою розмовляв палкий мисленник.
Раптом перед натхненними очима палкого мисленника став чоловік убого одягнений у сніжно-білий хітон, із терновим вінком на голові. Він стояв нерухомо супроти нього на скелі, низько опустивши голову й лице з глибокою, повною стради, любові й покори думою в безодніх очах та докірливо, разом же й тихо-лагідно дивився на мисленника. Йому по високому, білому, умережаному терновими колючками чолі, надертому ними, текли буйні краплини ясно-червоної крові, кривавлячи високеє чоло, засихаючи на ньому й навіть спадаючи на білий хітон... А він усе мовчав, усе дивився широким, безкраїм поглядом на палкого мисленника...
"Де б се міг узятися тут сей раб пошарпаний? Відкіля він, сей єврейський раб, і кого се він мені нагадує?"— гадав, здивовано дивлячись на нього, мисленник і нарешті спитав:
— Хто ти?.. Чого ти тут?.. г
— Чом же ти мене, єврейського вбогого раба, що може попрохати в тебе шага, чому не копнеш ногою, як казав?..
Мисленник суворо й разом здивовано поглянув на чоловіка в хітоні: його слова й дратували, й дивували його.
— Хто ти?..— скрикнув мисленник нетерпляче.
— Невже ти мене не впізнав?..— тихо-лагідно обізвався чоловік у хітоні.
Мисленник пильно подивився на нього, протер очі, ще раз поглянув на нього і раптом зблід:
— Ти — привид!.. Адже се галюцинація?..
Чоловік у хітоні мовчав, лише спокійно дивився на нього.
— Ти кажеш,— раптом почав він,— що я галюцинація; значить — ти хворий?..
— Ні, я не хворий... Ні, ні!
— Хто ж ти?..— спитав його чоловік у хітоні.
— Я?.. Я — мисленник, я чоловік, що зрозумів зміст та красу справжнього життя, тим я надлюдина!..— гордовито відповів той.— Але хто ти?..—замислено вагаючись голосно гадав мисленник.— Невже ти — Христос?.. Ха, ха, ха! — раптом розкотисто зареготався мисленник зневажливо.— Тепер я впізнаю се змарнілеє, схудле, пошарпане лице доброхіть самокатуючого!.. Ха, ха, ха!.. Ти мені смішний,— не вгавав нервово і палко реготатись мисленник.