– Нема! – розгублено вигукнув він. – Нема, і я пропав!
Тоді Дороті виступила наперед і сказала:
– Правителько Озмо і ви, Королево країни Ев, запрошую вас до країни живих. Біліна врятувала вас від вашої біди, а тепер ми покинемо це жахливе місце й вернемось до Еву якомога скоріше.
Поки дівчинка говорила, всі роздивилися, що чарівний пояс на ній, і її друзі радісно загукали, а поперед усіх – Страхопуд та Рядовий. Але Король Номів не приєднався до того хору. Він доплентав до свого трону, як побитий пес, і сів там, гірко оплакуючи свою поразку.
– Але ми ще не знайшли мого відданого помічника, Залізного Дроворуба, – сказала Озма Дороті, – а без нього я не хочу йти звідси.
– Я теж, – зразу відказала Дороті. – Хіба його не було в палаці?
– Він має бути десь тут, – озвалась Біліна, – але я не знала, як його розшукати, а тому й не змогла відчарувати.
– Ходімо назад до покоїв, – сказала Дороті. – Цей чародійний пояс напевне допоможе нам знайти нашого любого друга.
Вона вернулася до палацу, двері до якого ще стояли навстіж, і за нею пішли всі, крім Короля Номів, Королеви країни Ев та принца Еврінга. Матуся взяла малого принца на коліна й пестила та цілувала його з палкою любов'ю – адже то був її меншенький.
Але всі інші пішли з Дороті, і коли дівчинка вийшла на середину першої кімнати, вона помахала рукою, як те робив Король, і наказала Залізному Дроворубові, хоч би в якій подобі він був, вернутись у свій давній образ. Та ця спроба не мала успіху, і Дороті перейшла до другої кімнати й зробила там те саме. І так вони обійшли всі покої палацу. Але Залізний Дроворуб не з'явився перед ними, а вони не могли розгадати, на котру саме з тисяч оздоб обернено їхнього друга.
Невеселі вернулись вони до тронної зали, де Король, побачивши, що їх спіткала невдача, глузливо сказав Дороті:
– Ти не вмієш користуватися моїм поясом, тому він тобі ні до чого. Верни його мені, і я випущу тебе на волю – тебе й усіх тих, хто прийшов із тобою.
Але королівська родина Еву – мої раби, і вони лишаться тут.
– Не віддам я пояса, – відказала Дороті.
– А як же ти вийдеш звідси без моєї згоди? – спитав Король.
– Дуже просто, – відповіла дівчинка. – Тим самим шляхом, яким увійшли сюди, і вийдемо звідси.
– Ах, так? – глузливо мовив Король. – Ану, де ті двері, що ними ви ввійшли?
Усі оглянулись кругом, але не могли знайти того місця, бо двері давно зачинились. Але Дороті не дала збити себе з пантелику. Вона помахала рукою на стіну печери, начебто суцільну, і промовила:
– Наказую дверям: відчиніться!
Наказ був негайно виконаний – з'явився отвір, і прохід уже був перед ними.
Король здивувався, всі інші страшенно зраділи.
– Коли пояс кориться тобі, чому ми не змогли розшукати Залізного Дроворуба? – спитала Озма.
– Уявити не можу, – сказала Дороті.
– Слухай-но, дівчинко, – раптом із запалом запропонував Король, – віддай мені пояс, і я скажу тобі, в яку подобу обернено Залізного Дроворуба.
Тоді ти легко знайдеш його.
Дороті завагалась, та Біліна гукнула:
– І не подумай! Якщо Король Номів знов заволодіє поясом, він візьме всіх нас у полон, бо ми будемо в його владі. Тільки маючи пояс, ти, Дороті, зможеш безпечно вибратися з цього місця.
– Гадаю, що це правда, – озвався Страхопуд. – Але я маю іншу думку, завдяки моєму чудовому мозкові. Нехай Дороті оберне Короля на гусяче яйце, якщо він не погодиться піти до палацу й винести нам ту оздобу, в яку заклято нашого друга Ніка Рубача, Залізного Дроворуба.
– Гусяче яйце! – жахнувся Король. – Яке страхіття!
– Ну, так ви будете гусячим яйцем, якщо тільки не підете й не принесете ту прикрасу, що потрібна нам! – радісно квокнувши, сказала Біліна.
– Ви самі бачили, що Дороті таки вміє користуватися чародійним поясом, – додав Страхопуд.
Король Номів обміркував усе і врешті погодився, бо не хотів бути гусячим яйцем. Він зайшов до налацу по прикрасу, на яку був обернений Залізний Дроворуб, а вони всі з нетерпінням чекали його повернення, бо їм дуже хотілося швидше покинути цю підземну печеру й знову побачити сонячне світло.
Та коли Король Номів вернувся, він не виніс нічого й мав на обличчі спантеличений і наляканий вираз.
– Пропав! – сказав він. – Залізного Дроворуба в палаці немає.
– Ви певні? – суворо спитала Озма.
– Цілком певен, – відповів Король тремтячи, – бо я пам'ятаю, на шо обернув його і де він стояв.
Але там його нема. Тільки, будь ласка, не обертайте мене на гусяче яйце, бо я зробив, що лишень міг.
Усі якусь хвильку мовчали, а потім Дороті сказала:
– Не варто іще раз карати Короля Номів. Боюся, що нам доведеться піти звідси без нашого друга.
– Коли його тут нема, ми не можемо його визволити, – сумно погодився Страхопуд. – Бідолаха Нік!
– А мені він винен платню за шість тижнів! – сказав один з Генералів, утираючи сльози рукавом гаптованого золотом мундира.
Сумні-сумні, вирішили вони вернутись у горішній світ без свого колишнього товариша, і Озма наказала йти.
Військо перше вийшло в коридор, потім – королівська родина Озу, а позаду – Дороті, Озма, Страхопуд, Біліна й Тік-Так.
Короля Номів вони покинули на троні, сердито насупленого, і навіть не подумали про небезпеку, та раптом Озма чогось оглянулась назад і побачила, що за ними біжить великий гурт воїнів із мечами, списами й сокирами напоготові, щоб повбивати втікачів, як тільки наздоженуть їх.
Очевидно, Король Номів зробив останню спробу затримати їх, але марно, бо Дороті, побачивши небезпеку, зупинилась, помахала рукою й прошепотіла наказ чародійному поясові.
І вмить передні воїни обернулись на яйця, які розкотилися по підлозі печери в такій кількості, що задні не могли йти далі, не наступаючи на них. Та коли воїни тільки побачили яйця, в них пропала будь-яка охота рухатись далі, вони повернулись й кинулися, мов шалені, тікати в печеру, а здоганяти втікачів відмовились.
Наші друзі вже без ніяких перешкод дійшли до кінця коридору й опинились надворі, на похмурій стежці між двома високими горами. Але шлях до Еву лежав перед ними вільний, і вони щиро надіялися, що більше не побачать Короля Номів та його жахливого палацу.
Загін вели Озма верхи на Леві-Боягузі й Королева країни Ев – на Тигрі. Королевині діти йшли поруч неї, рука в руці. Дороті їхала на Кобилиці, а Страхопуд ішов і командував військом замість відсутнього Залізного Дроворуба.