Я також помітив, що мулат раз у раз змінював напрямок, ніби хотів створити бар'єр із рослин між собою і алігатором.
Ну, мабуть, це якась його дика фантазія. Він дізнався про цікавий спосіб приманювання алігаторів – можливо, старий Гікмен показав йому, як це робиться. Або він сам дотумкав до цього, спостерігаючи за алігаторами під час вирубки лісу поблизу боліт. До будинку він вів алігатора з якоюсь дивною метою – може, хотів показати його своїм товаришам, або просто покепкувати над ними, або влаштувати бій між алігатором і собаками, або щось у цьому дусі.
Я не міг розгадати його намірів і, певно, не став би про це й думати, якби дві три невеличкі обставини не привернули моєї уваги. Мене вразила наполегливість, із якою діяв мулат. Він не шкодував ні сил, ні часу. Правда, день був не робочий, а святковий, і Жовтий Джек міг робити все, що йому заманеться. Проте він нізащо б не встав у таку рань, бо ж витрачені ним зусилля аж ніяк не відповідали його ліні. Щось важливе спонукало його діяти. Але що саме? Я просто губився в здогадах.
Спостерігаючи за ним, я відчував, що мені якось не по собі. Це відчуття неможливо передати, і я можу пояснити його хіба тільки тим, що мулат був лихою, недоброю людиною. Я знав, що він здатний на всяку підлість. Та якої шкоди збирався він завдати за допомогою алігатора? Адже на суші ніхто їх не боїться, тут вони цілком безпечні.
Якби не якесь шосте чуття, я облишив би стеження і знову зайнявся оленями, що вже підійшли майже до мого укриття. Та я подолав спокусу і продовжив слідкувати за мулатом.
Невдовзі я все зрозумів. Жовтий Джек наблизився до краю басейну, але не увійшов до нього. Обігнувши зарості, він попрямував до апельсинового гаю. У цьому місці була хвіртка; мулат увійшов до неї і залишив відчиненою. Час від часу він знову примушував цуценя вищати, хоча в цьому не було особливої потреби – тепер алігатор був зовсім близько.
Я вже мав змогу як слід розгледіти жахливого звіра. Він не належав до великих алігаторів, хоча від носа до кінця хвоста мав із дванадцять футів. Алігатор плазував, чіпляючись за землю пазурами широких перетинчастих лап. Його шорстка синювато коричнева шкура була вкрита слизом, що виблискував на сонці, а між ромбоподібними лусочками поналипали великі грудки болота. Певне, алігатор був добряче зворохоблений, бо при кожному русі собаки страшенно лютував. Він підводився на своїх потужних лапах, задирав голову, ніби намагаючись як слід розгледіти здобич, розтинав хвостом повітря і роздувався майже вдвічі вшир. А ще він видавав звуки, що нагадували віддалений грім, а запах мускусу, що йшов від нього, сповнював повітря задушливими випарами. Годі навіть уявити щось огидніше за це чудовисько! Навіть легендарний дракон навряд чи виглядав жахливіше.
Не зупиняючись, алігатор поволочив своє довге тіло через хвіртку. Далі зелене листя сховало від мене огидного плазуна.
Я перевів погляд у бік будинку, далі спостерігаючи за мулатом. Звідси я міг бачити майже весь басейн. Між апельсиновим гаєм та великим басейном був штучний ставок, завширшки всього кілька ярдів. Дно його покривала вода, яку накачували насосом із головного басейну. Це був так званий "черепашачий садок", де спеціально відгодовували черепах для столу. Мій батько зберіг свою вірджинську гостинність, а у Флориді такі вишукані ласощі досить легко роздобути.
Черепашачий садок сполучався з басейном. Я бачив, як Жовтий Джек наближається до ставка. Він тримав цуценя в руках і весь час примушував його вищати.
Мулат підійшов до сходинок, що вели до басейну, зупинився і озирнувся. Я помітив, як спершу він подивився в бік будинку, а потім, з очевидним задоволенням, у той бік, звідкіль прийшов.
Певно, алігатор був дуже близько від нього, бо мулат без вагання жбурнув цуценя у воду. Потім, пройшовши по краю черепашачого садка, зник з очей в апельсиновому гаю.
Щеня, потрапивши в холодну воду, скавчало і відчайдушно борсалося, збиваючи воду лапами. Та недовго йому довелося боротися за життя. Алігатор швидко наближався до ставка. Він кинувся у воду, з блискавичною швидкістю ринув на середину і, схопивши жертву своїми страшними зубами, миттєво зник під водою.
Кілька хвилин я стежив за рухами чудовиська в прозорій воді. Але скоро, керуючись інстинктом, алігатор пірнув в одну з глибоких ям і зник.
Розділ VIII
Королівські грифи
"Тο он що ти надумав, мій жовтий друже! Це таки помста. Але ти за це поплатишся, мерзенний негіднику! Ти не знаєш, що за тобою стежать! Ти пошкодуєш про свою диявольську затію раніше, ніж настане ніч!"
Так я собі думав, розгадавши, як мені здавалося, намір мулата. У ставку плавало багато красивих рибок – золотих і срібних – і червоних форелей. Це були улюбленці моєї сестри. Зазвичай вона щодня відвідувала їх, годувала і дивилася, як вони граються. Вона милувалася їхніми танцями і стрибками у воді. Вони добре знали її, зграйкою пливли за нею навколо всього басейну і навіть брали корм із її рук. Сестра дуже любила сама годувати рибок.
Ось у чому полягала помста мулата! Він чудово знав, що алігатор харчується рибою, – це його природна їжа. Знав, що незабаром усі мешканці ставка стануть здобиччю плазуна. Це зубасте чудовисько спустошить весь заповідний ставок і знищить сотні бідолашних істот. Це дуже засмутить власницю рибок, на радість Жовтому Джеку.
Я знав, що мулат ненавидів мою сестру. Він аж кипів при згадці про її втручання в історію з Віолою, після якої його покарали батогами. Були й інші причини. Вірджинія прихильно ставилася до його суперника, який упадав за квартеронкою, а Жовтому Джеку вона заборонила навіть наближатися до Віоли.
І хоча мулат зовні не виявляв своїх почуттів – він не насмілювався на це, – я знав, що він ненавидить сестру. Свідченням цього було вбивство лані, а те, що відбулося сьогодні, слугувало зайвим доказом його нестримної люті.
Жовтий Джек розраховував, що алігатор винищить рибу. Звичайно, він розумів, що з часом страшного звіра знайдуть і вб'ють, зате рибок буде знищено.
Ніхто ніколи не здогадався б, хто заманив сюди алігатора. Вже не раз ці плазуни прилазили до ставка з річки або сусідніх лагун, мабуть, через незбагненний інстинкт, що змушує прямувати до води.