Коли юні зухвальці вивели старого Конструктора з підземелля, той мало не захлинувся свіжим повітрям. Дихав судорожно, часто, запалі груди ходили ходором.
— Стійте… Заждіть…
Він уп’явся в міцні юначі руки, і хлопцям здалося, що в старого не пальці, а пазури. Зупинилися. На схо-ді заходив Фобос, і невідомо було, чи оте бліде сяйво від нього, чи, можливо, уже сходить Деймос. Юнаки, блукаючи у підземеллі, втратили лік часу. А з Конструктором вони ледве просувалися,— в’язень виснажений до краю,— хоч можлива була погоня.
— Зорі… — Конструктор ще щось шепоче, жадібно обмацує очима темну півсферу неба. По його висна-женому обличчі течуть сльози, та хлопці не помічають їх, сторожко прислухаються до мороку ночі. Хоча б встигнути затемна сховатись у горах! Апарат хоч і швидкохідний, та все ж…
А старий ніяк не може намилуватися небом. П’ятдесят вісім років — п’ятдесят вісім довгих років! — пробув він під важким кам’яним склепінням. Та його ніколи не полишала надія, що колись побачить над собою небо, з першого ж дня, коли за велінням Вершини Мудрості його запроторили в катакомби, не полишала. І ось він таки діждався!
Небо… Зорі… Легкий повів вітру і подих космосу…
— Пора, шановний Ру… — Троє юнаків-сміливців квапляться.
Конструктор це добре розуміє, а от чи вони його розуміють? Хлопці рушають обережно, тримаючи ста-рого під руки. Якби не заперечував — ухопили б та й понесли. Але ж не хоче! Спроквола переставляє свої сухі нижні кінцівки, немов боїться, що вони ось-ось хруснуть і переламаються. Шурхотить пісок, наче пустеля зі-тхає.
Нарешті дійшли до апарата. Округла кабіна міцно стояла на піску, розкинувши в боки три свої "ноги". Як тільки всі забралися в неї, дверцята засунулися, задзижчав мотор. Кабіна почала плавно здійматися вгору. Ось вона стала на своїх шарнірних опорах. Мотор загув дещо гучніше, одна "нога" викинулася вперед, за нею — інші. По мовчазній пустелі наче побіг великий павук на трьох довгих ногах.
Старий Конструктор нишк біля ілюмінатора і дивився, як танцюють на небі зорі.
Він не впізнав космодрому. Службові приміщення, корпуси майстерень — все тонуло в бурому піску. Стартова естакада, в якій темнів циліндр останньої ракети, помітно похилилася. Навіть кільце вивітрених гір, що відділяє космодром від пустелі, неначе понижчало, осіло.
Старий безпорадно позирнув на своїх юних друзів.
— Хіба тут можна щось зробити? Потрібні зусилля сотень або й тисяч…
— Нас четверо. І ми мусимо! Бо інакше — пройдуть століття…
Безброве лице старого спохмурніло, сизі перетинки затягнулися на очах.
— На той час, коли космічні польоти були заборонені, готовність ракети дорівнювала шістдесяти…
— То невже ж ми… Зважте, шановний Ру, це останній шанс!
— Діти, чи уявляєте ви, що таке монтаж космічної ракети?
Звичайно, де ж їм уявляти? Це покоління зросло вже після космічної ери, яка починалася з великих спо-дівань і закінчилася так безславно… Коли перша експедиція загинула, зіткнувшись з астероїдом, незабаром спорядили нову. Космічний корабель звався "Око", він мусив облетіти навколо голубої третьої планети, огля-нути її зблизька і потім заснувати на великому її супутнику базу. Спочатку все йшло добре. Центр космічних польотів одержав багатющу інформацію про цю голубу планету, але, зрештою, і цей екіпаж зазнав невдачі. По-садка на супутник була нещасливою — корабель "Око" упав набік і не міг стартувати. Доки спорядили рятівни-чу ракету, екіпаж загинув. Сама рятівнича занадто наблизилася до третьої і впала на її південну полярну шап-ку…
Минали роки, десятиліття — хоча б один космічний політ завершився успіхом! Катастрофи переслідува-ли космонавтів, як прокляття. І коли трагічна доля спіткала чергову експедицію (ракета вибухнула над пусте-лею у верхніх широтах третьої), мати одного із загиблих космонавтів підняла руки до неба і, ридаючи, просила Долю змилуватися над сміливцями. І раптом їй вчулося: "Не пробивайте шляхів у Всесвіт, бо холод заб’є вам подих і гординя ваша заніміє!"
З того й почалося. Проповідники понесли по всій планеті звістку про божий гнів, плани ентузіастів полетіли шкереберть. Верховну владу одержав тупий фанатик, якого було проголошено Вершиною Мудрості. Найперше, що він зробив,— прокляв космічні дослідження і під страхом смерті заборонив не тільки вивчати цю справу, а й навіть згадувати про неї.
О, Ру пам’ятає дикий напад оскаженілого натовпу на космодром, добре пам’ятає. Його тоді ледве не роз-дерли на шматки. Побитих, скалічених, їх усіх за милостивим наказом Вершини Мудрості вкинули у підземел-ля, що 5 давніх часів правило за в’язницю. Відтоді в небі не шугали ракети. Всі інженери, техніки, конструкто-ри сконали під кам’яним склепінням, лишився один Ру. Здавалося, галузка космічного знання засохла, вмерла. А от бач…
Про політ ракети старий Ру вже й не мріяв, а побачити небо хотів, ой, як хотів.
Юнаки обступили його:
— З чого будемо починати?
Старий Конструктор наче прокинувся зі сну.
— Починати?..
— Нам не можна гаяти й хвилини.
— Так, так, гаятись ніколи.. — шепотів старий, наче сам до себе. — Я вважаю, треба одразу перевірити, чи вціліли елементи агрегату.
— А може, спочатку стартову систему?
— Починайте з чого хочете, а я організую оборону, — сказав довгошиїй юнак і поклав свою трипалу до-лоню на сірий циліндрик, що висів у нього на боці.
Старий Ру відчув приплив сили. Випростав змучене старече тіло, хазяйновито поглянув навколо і рушив, грузнучи в піску, в напрямку стартової естакади.
Хтось із юнаків торкнув його за лікоть:
— Пішки довго. Прошу до кабіни.
"Павук" на трьох лапах кинувся бігти, розкидаючи пісок. Довгошиїй подивився вслід, постояв трохи в задумі і, підійшовши до високої освітлювальної мачти, подерся по ній угору.
Старший наглядач підземних темниць Оам саме споживав харч із рук своєї красуні Онол (годувати його — в цьому, власне, й полягають її обов’язки!), коли його потурбував сигнал із другого ярусу. Кришталева пірамідка на великій панелі раптом потемніла, в низьке, хоча й досить просторе приміщення посипалося надокучливе поцокування. Оам скривився, що означало його велике невдоволення, бо скривити заплиле жиром лице було не так-то легко. Яке зухвальство — турбувати його під час годівлі! Оам невдоволено взяв таку саму піра-мідку, як і на панелі, очиці затяглися чорними перетинками.