Яструб сидів перед Храмом Великих, поряд із вождем і трьома його дружинами. Біля входу до храму, поміж різьбленими на одвірку китами, влаштувався співець, і його високий голос не змовкав усю ніч. Він співав, невтомно відбиваючи руками ритм на дерев'яних колодах під ногами.
— Про що він співає? — запитав Арен Яструба, тому що ніяк не міг розібрати слів, які співець занадто розтягував, намагаючись увібгати їх у неквапний, урочистий ритм.
— Про сірих китів, про альбатросів і про шторм… Вони не знають пісень про героїв і прадавніх королів. Вони нічого не чули навіть про Ерет-Акбе. Трохи раніше він співав про Сеґоя, про те, як він створив землю посеред моря. Оце й усе, що вони пам'ятають із наших пісень. А загалом тутешніх співців надихає лише море.
Арен слухав і чув посвист дельфіна, про якого складав пісню співець. Полум'я смолоскипа вихопило із темряви профіль Яструба, темний і твердий, наче вирізьблений з каменю; юнак бачив вологий блиск очей дружин вождя, які пошепки балакали між собою. Він відчував повільне спокійне погойдування плоту на поверхні тихого моря і, заколисаний, поступово поринув у сон.
Прокинувся він раптово — його розбудила тиша, що несподівано залягла навколо. Співець замовк, і не лише на їхньому, а й на решті плотів, дальніх і ближніх, затихли високі голоси, схожі на крики чайок, і вщух святковий гамір.
Арен поглянув через плече на схід, сподіваючись побачити світанок. Але побачив тільки щербатий місяць, який щойно зійшов над обрієм — золотавий серпик серед яскравих літніх зірок.
Потім, подивившись на південь, високо в піднебессі він побачив зірку Гобардон, а під нею — вісім її посестер: руна "Аґнен" яскраво та моторошно сяяла над морем. Обернувшись до Яструба, Арен побачив, що чарівник також стежить за сузір'ям Гобардон — його смагляве обличчя виглядало стривоженим.
— Чому ти перестав співати? — запитав вождь співця. — Сонце ще не зійшло, новий день не почався.
Той, затинаючись, відповів:
— Я не знаю.
— Співай! Довгий Танець іще не скінчився.
— Я не знаю слів, — сказав співець, і голос його забринів, наче від страху. — Я не можу співати. Я забув цю пісню.
— Ну, то заспівай іншу!
— Нема більше пісень. Це кінець! — заволав співець і упав долілиць до ніг вождя. Той здивовано витріщився на нього.
Було чутно, як шиплять і потріскують смолоскипи на сусідніх плотах. Велика тиша океану поглинула цей крихітний острівець життя і світла на своїй поверхні. Не рухався жоден танцюрист.
Аренові здалося, що навіть високе нічне небо якось поблякло, хоча з-за обрію й досі не пробивалося ані промінчика ранішньої зорі. Юнак занімів від жаху, а в голові дзвеніло: "Не буде більше світанку. Новий день не настане".
Чарівник підвівся. І тієї ж миті рівне біле світло пробігло вгору по його патериці і яскраво спалахнуло на руні Миру, яка була вирізьблена сріблом на чорній тисовій деревині.
— Довгий Танець іще не закінчився, — сказав Яструб, — і до ранку ще далеко. Заспівай нам, Арене!
Аренові хотілося сказати: "Я не можу, мій пане!" — натомість він іще раз поглянув на дев'ять зірок, що сяяли на південному небі, набрав повні груди повітря і заспівав. Спочатку його голос був тихий і хрипкий, але поступово зміцнів і погучнішав — юнак співав стародавню пісню про створення Еї, про те, як було відновлено Рівновагу між світлом і темрявою, про зелені острови Земномор'я, які підняв з морського дна той, хто вимовив Першослово і став першим Володарем людей, про Сеґоя.
Арен не встиг доспівати до кінця, а небо вже прояснилося, стало сіро-блакитним, і тепер на ньому жевріли тільки щербатий місяць та жовта зірка Гобардон. Засичали на досвітньому вітрі смолоскипи. Доспівавши пісню, Арен замовк, і танцюристи, які зібралися навколо, щоби послухати його спів, почали потихеньку повертатися на свої плоти, а на сході тим часом сходило сонце.
— Гарна пісня, — озвався вождь. Голос його тремтів, хоча він дуже старався говорити звичним холодним тоном. — Було б недобре, якби Довгий Танець завершився передчасно. Я накажу відшмагати моїх ледачих співців.
— Краще спробуй їх заспокоїти, — порадив Яструб. Він усе ще стояв, дивлячись у небо. — Жоден співець не замовкне просто так. Ходи-но зі мною, Арене!
Яструб рушив до своєї хатини, юнак подався за ним. Однак того ранку, дива, либонь, іще не скінчилися: коли східний край моря на обрії порожевів, з півночі до плотів надлетів якийсь величезний птах. Він летів так високо, що його крила іноді навіть закривали сонце — вони вогненними блискавками розтинали повітря просто над плотами. Арен скрикнув від подиву. Чаклун теж здивовано підвів очі вгору. Обличчя його нараз спаленіло від люті, і він заволав:
— Нам хієтха арв Гед аркваїса! — Мовою Створення це означало: "Якщо ти шукаєш Геда, то знайдеш його тут".
І тут, наче велетенське ядро, широко простерши золотаві крила, що гриміли в повітрі, і випустивши кігті, здатні вхопити бика, наче мишу, огорнутий омахами полум'я, що виривалося з довгастих ніздрів, дракон шулікою кинувся вниз і м'яко опустився на хиткий пліт.
Жінки пронизливо заверещали, хтось упав долілиць, дехто кинувся в море, а деякі люди просто завмерли і стояли непорушно, приголомшені дивом, яке переважало страх.
Дракон височів над плотом. Розмах його складчастих крил, що сяяли на сонці, сягав дев'яноста кроків, не меншою була й довжина драконового тіла, сухорлявого, наче в гончака, з гострими, як у ящера, кігтями та зміїною лускою. Вздовж вузького хребта стирчав гребінь із гострих шипів, схожих на трояндові. Посередині тулуба висота цих шпичаків сягала трьох ліктів, а потім вони поступово зменшувалися, тож останній шип на кінчику хвоста був не довшим від леза ножа. Колючки були сірими, а луска, що вкривала драконове тіло, — лискучо-золотавою. Його зелені вузькі очі були напівзаплющені.
Страх за свій народ змусив вождя забути про небезпеку, яка загрожувала йому самому, — він вискочив зі своєї хижі, тримаючи в руках гарпун: з такою зброєю зазвичай полюють на китів. Гарпун був довший за самого мисливця і закінчувався вищербленим вістрям з китової кості. Поклавши його на своє тонке, проте доволі жилаве плече, вождь кинувся вперед, намірившись поцілити дракона в незахищене черево, що нависло над плотом. Однак Арен, оговтавшись від подиву, кинувся сміливцеві навперейми, схопив його за руку і разом з ним гупнув долі, відкинувши гарпун убік.