Всі, як один, кинулися до вікна.
— Матінко! — скрикнув Горицвіт, хапаючись за горло. — Це він! Це той сучий син, який мене задушив!
— Д'їнні! — закричав Крепп. — Геній повітря!
— Над корчмою Ердиля! — заволав Хіреадан. — Над дахом!
— Вона його спіймала! — Священик вихилився так сильно, що мало не випав із вікна. — Бачите магічне світло? Чаклунка спіймала генія у пастку!
Геральт дивився мовчки.
Багато років тому, коли відьми́н, ще цілковитий шмаркач, учився в Каер Моргені, у Відьми́нській Оселі, він і його друзяка Ескель упіймали великого лісового джмеля, якого потім довгою ниткою, висмикнутою з сорочки, прив'язали до дзбана, який стояв на столі. Дивлячись, що виробляє джміль на прив'язі, вони лускали зі сміху, аж поки їх не застав за цим Весемир, їхній учитель, і не спражив обох ременем.
Джин, який кружляв над дахом Ердилевої корчми, поводився достеменно як той джміль. Підлітав і знижувався, зривався і прямував донизу, описував кола, люто гудучи. Бо джин, так само, як і джміль з Каер Моргену, був прив'язаний покрученими нитками зі сліпучо-ясного різнокольорового світла, які міцно його обплутували і закінчувалися на даху. А проте, джин мав більше можливостей, ніж прив'язаний до дзбанка джміль. Джміль не міг трощити навколишні дахи, зривати стріхи, скидати комини, розвалювати невеличкі вежі та мансарди. Джин міг це робити. І робив.
— Нищить місто! — завив Невіль. — Ця потвора нищить мені місто!
— Хе-хе, — засміявся священик. — Бачу, найшла коса на камінь! Це надзвичайно сильний джин! Ох, не знаю, хто кого упіймав — відьма його чи він відьму! Ха, скінчиться на тому, що джин зітре її на порох, і чудово! Справедливість відновиться!
— Клав я на справедливість! — заверещав бургомістр, не переймаючись тим, що під вікнами могли стояти виборці. — Дивися, Креппе, що там діється! Паніка, руїна! Цього ти мені не сказав, бовдуре лисий! Мудрував тут, базікав, а про найважливіше ні слова! Чому не сказав мені, що той демон... Відьми́не! Зроби щось! Чуєш, невинний чаклуне? Зроби порядок з тим чортякою! Прощу тобі всі провини, але...
— Нічого тут не зробиш, пане Невілю, — пирхнув Крепп. — Ви не слухали, що я казав, і тільки. Ніколи не слухаєте, що я кажу. Повторюю, це надзвичайно сильний д'їнні, якби не це, чародійка б його вже упіймала. Кажу вам, її закляття зараз ослабне, а тоді д'їнні розчавить її й утече. І настане спокій.
— А місто тим часом ляже в руїни?
— Треба чекати, — повторив священик. — Але не зі складеними руками. Віддайте накази, бургомістре. Хай люди покинуть навколишні будинки і приготуються гасити пожежі. Те, що там зараз діється — ніщо в порівнянні з пеклом, яке почнеться, коли геній покінчить із чаклункою.
Геральт підняв голову, зустрівся поглядом з очима Хіреадана, уникнув їх.
— Пане Креппе, — раптом наважився відьми́н. — Мені потрібна ваша допомога. Йдеться про портал, через який сюди потрапив Горицвіт. Портал і далі сполучає ратушу з...
— Від порталу вже й знаку не лишилося, — холодно відказав священик, показуючи на стіну. — Не бачиш?
— Портал, навіть невидимий, лишає слід. Можна стабілізувати такий слід закляттям і я пройду ним.
— Чи ви несповна розуму? Навіть якщо такий перехід не розірве вас на клоччя, чого тим досягнете? Хочете опинитися в оці циклону?
— Я питав, чи можете ви накласти закляття, яке стабілізувало б слід.
— Закляття? — священик гордо задер голову. — Я не якийсь там безбожний чаклун! Я не накладаю заклять! Моя сила йде від віри і молитви!
— Можете чи ні?
— Можу.
— То прошу братися за діло, бо час не чекає.
— Геральте, — обізвався Горицвіт. — Ти справді збожеволів! Тримайся якнайдалі від того бісового душителя!
— Прошу тиші, — промовив Крепп. — І поваги. Я молюся.
— До дідька твої молитви! — заверещав Невіль. — Біжу збирати людей! Треба щось робити, а не стояти й балакати! О боги, що за день! Що за бісів день!
Відьми́н відчув, як Хіреадан торкається до його плеча. Обернувся. Ельф зазирнув йому в очі, потім опустив свої.
— Ти йдеш туди... бо мусиш, правда?
Геральт завагався. Йому здавалося, що відчуває запах бузку й аґрусу.
— Мабуть, так, — знехотя промовив відьми́н. — Мушу. Пробач мені, Хіреадане...
— Не пробачайся. Я знаю, що ти відчуваєш.
— Сумніваюся. Бо я й сам цього не знаю.
Ельф усміхнувся. Ця усмішка мала небагато спільного з радістю.
— В цьому й річ, Геральте. Саме в цьому.
Крепп випростався і глибоко зітхнув.
— Готово, — сказав священик, гордо показуючи на ледве видимий контур на стіні. Але портал нестабільний і не витримає довго. Крім того, ми не можемо бути впевнені, що він неперервний. Перш ніж увійти туди, пане відьми́не, зробіть іспит совісті. Можу вас благословити, але на відпущення гріхів...
— ... забракне часу, — закінчив Геральт. — Знаю, пане Креппе. На це завжди бракує часу. Вийдіть усі з кімнати. Якщо портал вибухне — вам розірвуться барабанні перетинки у вухах.
— Я лишуся, — мовив Крепп, коли за Горицвітом і ельфом зачинилися двері. Поворушив долонями в повітрі, творячи навколо себе пульсуючу ауру. Спробую вас витягти, пане відьми́не. Велика там річ — перетинки. Перетинки зростаються.
Геральт глянув на нього більш доброзичливо. Священик усміхнувся.
— Ви мужня людина — мовив Крепп. — Хочете її врятувати, правда? Але мужність тут небагато варта. Джини — мстиві створіння. Чародійка пропала. Ви, якщо підете туди, також пропадете. Зробіть іспит совісті.
— Я вже зробив. — Геральт устав перед порталом, який випромінював слабке світло. — Пане Креппе?
— Слухаю.
— Той екзорцизм, який вас так розлютив... Що означають ці слова?
— Воістину, слушний час для дотепів та жартів...
— Будь ласка, пане Креппе.
— Що ж, — промовив священик, ховаючись за важким дубовим столом бургомістра. — Це остання ваша воля, тож я скажу. Це означало... Гммм... Гм... "Геть звідси і виграй себе сам".
Геральт увійшов у порожнечу, а холод здавив сміх, від якого відьми́н затремтів.
VIII
Портал, ревучи й бушуючи, як буревій, з розгоном його викинув, виплюнув із силою, що роздирала легені. Відьми́н безвладно впав на підлогу, важко дихаючи і з зусиллям хапаючи повітря відкритим ротом.