— Диво якесь! Що йому таке? — воркотів сам до себе садівник. — Чи не сталося тут що-небудь нечисте, борони господи!
І він, вийшовши на стежку, почав роззиратися по саду, та, не бачачи нічого незвичайного і продрогши від раннього холоду та рясної роси, закликав пса з собою і подався оп'ять до своєї буди.
— Ну, ну, Босий! — мовив він до пса, гладячи його по голові та стараючись успокоїти його, — не бійся нічого! Лежи тихо, не полохай людей зі сну!
Босий глядів своїми вірними очима хазяїнові в лице, немов старався порозуміти його бесіду. А бачачи, що хазяїн його лізе під мішок, що служив йому за покривало, і лягає ще спати, він і собі ж, найшовши вигідне місце в кутику на соломі, звинувся в каблук і, обкрутившися так зо два рази, ляг, положивши голову на задніх лабах, і заснув.
Та спокій уже не вернувся в двір. Правда, соловії сьогодні не тьохкали до схід сонця, тільки воробці в листі дерев цвіркали та пищали, мов на дощ. Та ось корови в стайні почали непокоїтись: їх здивувало те, що їх хазяїн так довго не приходить доїти їх; вони знали, що ось тут, за стінкою стайні, лежить купа прив'ялої, вчора накошеної конюшини, котру приготовлено для них до припусту; запах її долітав до них крізь проруб у стіні, вони витягали голови в той бік, а далі одна з них заричала звільна, протяжно, тужливо. Бачачи, що на сей голос ніхто не входить до стайні, вона заричала удруге, а за нею підняли голос і другі. Понісся той голос по подвір'ї, розбудив у кухні Гапку, а в крайнім покоїку пахтяра, котрий відразу зірвався на рівні ноги, зирнув на сонце, що власне почало золотити вікно його цюпки, і, воркотячи щось спросоння, принявся термосити пастуха, кричачи йому над вухом:
— Ну, вставай, лежню! Вставай! Корови ричать, а ти вилежуєшся!
І Гапка в кухні пробудилася від сього рику. Вона протерла очі, шепнула "Jezus, Marja", а підвівши голову і бачачи, що вже "день як бик", проворкотіла:
— А щоб вас витерло, лежибоки прокляті! Бідна худібка ричить на припоні, а вони вилежуються якоїсь сатани! І де той непочесний пахтяр, щоб єму світа божого не видіти!
І, знявшися з постелі, вона налила собі води в миску, почала митися, а опісля, чешучись, завела на весь голос:
Usłyszałam śliczny głos,
Jak Maryja woła nas:
"Pójdźcie do mnie, moje dzieci,
Wzywam was, ach, wzywam was!"*
І в стайні почалося життя. На підрі над стайнею, на купі соломи прокинувся Гадина. Відки він тут узявся, заснувши вчора в комірці обік кухні? Се діло лишилось невиясненим, хоча до вияснення загадки могло причинитись те, що недалеко від Гадини, вся зарита в соломі, лежала Параска, котра сеї ночі не спала коло пані. До тайн минувшої ночі належало й те, як вони найшлись обоє і яким способом дістались на підрю. Прокинувшись від рику корови. Гадина протер очі, сів і хвильку пригадував, де він і що з ним діється. Крізь діри в дасі зазирало до нього денне світло; воно швидко протверезило Гадину і вияснило йому його положення. Він схопився на ноги, оглянувся довкола, а зуздрівши одну ногу Парасчину, що висунулася з соломи, скочив до Параски, розгріб солому і, термосячи її за плече, скрикнув з переляком у голосі:
— Параско! Щоб тобі добра не було! Параско! Вже сонце зійшло! Всі в дворі побудилися, а ми спимо! Вставай зараз і біжи до пані, а то догадається. Тоді пропали ми! Ну, живо, спіши! Я біжу наперед, щоби нас хто не побачив разом!
І, не чекаючи на відповідь розіспаної Параски, він зіскочив з підрі на солому, що лежала на тоці, а відси вихилив голову на подвір'я, озираючися, чи хто його не бачить. Переконавшися, що на подвір'ї пусто, він, схилений, як кіт, прошмигнув у напротивні двері і, не замічений ніким, пробіг у свою комірку, де, немов нічого й не бувало, почав збиратися, свистати і співати, очевидно, стараючись, щоб його почула Гапка в кухні. По хвилі він і сам увійшов до кухні і почав митися. Гапка вже вичесалася і заходилася розпалювати під кухнею.
— Ти також, дармоїде, не маєш що робити та висипляєшся до полудня, га! — буркнула вона до Гадини.
— Ну, вже й до полудня! Не бійся, ще пороблю тоту роботу, що маю завдану, а як буде треба, то ще найду час і на те, щоб тобі крижі висмарувати, як тебе почнуть кольки колоти.
— А кололо б тебе, щоб тобі всі дохторі ради дати не могли, ти, песя віро якась, а! — люто скрикнула Гапка. — Ну, чи бачите, люди добрі, — кричала вона, обертаючися до дверей, в котрі ніякі добрі люди й не думали входити, — отся блощиця ось як до мене говорить. Та я тобі всі кості поламаю, ти, басурмане! Я тобі окропом очі випарю!
— Ну, ну, вже й розтеркоталася, — лагідніше промовив Гадина, обтершися рушником і розчісуючи своє патлате волосся, в котрім ще стирчали стебла соломи. — Я ж тобі нічого злого не сказав! А, сказавши правду, яке у тебе право наганяти мене до роботи? Чи ти мій наставник який, чи окоман? Ясна пані сама тебе о то не просить.
— Але мене серце болить, як бачу таких дармоїдів. Я собі тут коло кухні руки пазолю, щоби вам наварити жерти, а ви хоч би що-небудь робили! Чи встиду не маєте, чи бога ані крихти не боїтесь — бігме, не знаю. Але не бійся, все те буде вам пораховано! О, дубельт вам се порахується, кожда кришка, котру ви задармо зіжрете!
— Ну, ну, почала вже! От дай кавалок хліба, то побачиш, як я зараз цупко робитиму. Ти думаєш, що я вже такий лежаний хліб! А я, небого Гапко, як захочу, то й двох закасую. Правда, на чужім робити, чорт знає кому і пощо, мені не хочеться. Та й кому б се хотілося. Але нехай-но я на своє стану!..
— Ого-го! Там-то ти лису гору перевернеш. Вже я бачила таких робітників. На язик крепкі були і також так розмахувались, що коби їм на своє. А стали на своїм, то ой-ой-ой, як тонко почали співати. Так любо курей пасти гонили, що аж ну!
— О, я не такий, Гапко! Бігме, не такий. У мене курка буде мати в хаті що їсти. Ади, вчора ясна пані казала мені он ту траву під поповим вікном викосити. Досить я ще досі натще, але щоб тобі показати, що я потрафлю й натще своє діло зробити, то я як стій беру за косу, і побачиш, що, поки ще тут бульбу звариш, я своє діло зроблю.
— Таке-то й діло велике! Але я певна, що й того ти не зробиш! Щось би велике в лісі здохло, якби ти се зробив.