Вскочили.
Приказав чотиром кінним сотням Торків і Половців гнати до Чагрова на розперті коні! Пігнали аж земля дрожапа. Перевів по леду відділи Варягів на лівий берег Дністра і нагим мечем показав їм напрям, крикнувши до найблизшого сотника:
— "На Чагрів!"
Сам в окруженню кількох кінних Варягів завернув назад і бігом допав найблизшої площі, де розставлені були мєтавки, самостріли і пращі. Там крикнув з коня:
— "Десять найліпших метавок за мною!"
Счинився рух. Вмить запряжено волів і коний.
Скрипнули немащені колеса тяжких машин і повагом двигнулися за князем. Він нетерпеливився і гнав конем: бігаючи то в сей, то в той бік; наглив до поспіху.
Вїхали на лід.
Під тяжкими машинами затріщав лід, зрушений вже дотеперішним перемаршом військ і тріс на середині, а пять метавок разом з волами і кіньми тай варяжською обслугою пірнуло в студеній воді. Дальшим удалося скрутити. Князь разом зі своїм окруженнєм також впав у Дністер. Зломи леду били його коня і його. Плив мовчки, чуючи, як студеніє. Серед криків потопаючих з великим трудом добився до берега по галицькім боці, бо мав доброго коня. Обмерз зовсім.
Зсів з коня, що важко робив боками і приказав шукати човнів і поромів та привести з терему двох добрих верхових коний. Нервозно ходив понад беріг, обсаджений військом, не чув, не бачив нічого, крім переляканого личка Настасі. Оподалік обрубували лід кругом примерзлого порома. Удари сокир, топорів і гаків понуро хрустіли в леді. А з далека долітало одностайне биттє на трівогу всіх дзвонів св. Юрія і рев товпи.
Привели коний. Князь сів на одного і окруживши себе горсткою кінних Варягів, видав приказ, щоб дальші мєтавки перевозити уважно поромами та спровадити ще пять і везти під охороною.
Поїхав правим берегом Дністра в гору ріки, переїхав Дністер по леду і вїхав у ліс. Кермувався по гомоні походу варяжських відділів, що йшли боронити Чагрова.
В лісі відітхнув спокійно, перший раз від богослуження в церкві Христового Різдва. Дивився на інеєм покриті дерева, що спокійно відбивалися на фоні неба й дивувався, чого та метушня в Галичі, чому там бються, здобувають церкви, проливають кров.
Оглянувся в напрямі на Галич. Над городом видніла луна...
— "Значить, Веремунд приказав підпалити деякі доми! Видно не міг собі дати ради без того", подумав спокійно.
В світлі пожарної луни кріваво блестів золотий хрест на копулі ци-тадельної церкви Пресвятої Богородиці. А в утихомиреній душі князя також здіймалася луна. Лагідна, рожева луна радости, що зближається до Чагрова, до своєї Настасі. Легко було на серці Ярославу і безжурно доганяв відділи Варягів, що поспішним маршом йшли в напрямі на Чагрів. Мав вражіннє, що воює десь далеко, може над Чорним Морем, може в половецькім степу, але рішуче не під власною столицею.
По якімсь часі дігнав збиті, чорні лави панцирних Варягів, що йшли шляхом в найбільшім порядку і звеніли збруєю. Та довго не міг з ними їхати. Щось гнало його вперед. Скоро виминув їх, їдучи краєм дороги гусаком зі своїми комонними. Пігнав наперед, зразу дорогою. Між нагими деревами почав висуватися місяць як плоский, блискучий камінь.
Сніг на дорозі був убитий кінськими копитами. Сюди гнали вислані передом сотні Торків і Половців. На хвилину задержався і сам зіскочив з коня, щоб приглянутися слідам. Хотів знати, чи скоро їхали.
Поїхав дальше.
По якімсь часі побачив з далека на дорозі і по боках темні предмети, порозкидані в неладі та темні пятна на снігу. Приспішив бігу. В блеску місяця взрів, що се були мертві тіла людий; численні сліди і кріваві пятна тягнулися на право від дороги в ліс.
— "Отже билися вже тут!" подумав і завернув в бік за пятнами крови. За ним горстка його дружинників.
— "Але чого ті степові різуни непотрібно гнали в ліс, замість як найскорше їхати вперед!" подумав. "Прокляті добичники!" сказав до себе й пігнав їх слідами. По яких двіста кроках кінські сліди завернули рівнобіжно до дороги а сліди піших очевидно втікачів, з котрих деякі були ранені, розсипалися по лісі.
— "Добичники надумалися", подумав князь і поспішив їх слідами.
По короткім часі почув в досить близькій віддалі гамір і тріск галуззя. Станув. За хвилю побачив між деревами ліс а велику товпу пішойдучих людий. Вона задеревіла:
— ^Варяжські собаки їдуть! Бий, за-бий!"
Вихопив в піхви меч, аж сталь зисвистіла і кинувся із ним. Рівночасно почув свист і фурчаннє рогатин та каміння й побачив, як два Варяги звалилися з коний. Очевидно товпа, побачивши малу горстку, напирала відважно.
Ярослав крикнув щось — голосно, з пересердя.
Між товпою счинилося замішаннє. По хвилині залунало з кількох дужих гортанок нараз:
— "Князь! князь! Всякоє диханіє да хвалить Господа!"
— "І я хвалю", гукнув князь, "але прикажу вибити до ноги всіх, що не завернуть назад!"...
Товпа пішла в розтіч і весь час, як його їздці поралися коло двох товаришів, чув в лісі тріскіт ломаного галузя.
По тій пригоді скоро знайшовся в Чагрові, де зараз почав об’їздити стійки і сторожі, ще заки вступив до дворища. Від одного зі сотників довідався, що Руальд вже давно одержав був приказ, їхати до Галича, але немов прочуваючи, що Чагрів може бути загрожений більше чим Галич, зволікав з виїздом. А як вибрався в дорогу, зустрів під Галичем першу товпу, що йшла в напрямі на Чагрів. Дав про се знати Веремундови й завернув назад до Чагрова та взявся приготовляти до оборони дворища. Князь приязно зустрівся з ним і довідавши-ся про 9се, щиро подякував йому за несповненнє приказу, але відіслав його до Галича для помочі Веремундови.
А час був великий, щоби надійшов сам князь з більшими силами.
* ♦ *
Засипаними снігом лісами, тягнули дальше темні товпи і постаті. Йшли хильцем, то гуртками, то купами й оглядалися на всі сторони. Деякі з тих куп були зорганізовані на воєнний лад; инші йшли гусаком; ще инші так собі. Але всі щось несли. Хто топір, хто вила, хто косу, або дрючок, хто палку, або навіть рогатину.
— "А ти нічого не маєш в руках?" запитала одна темна постать другу.
— "Я маю таке, без чого всі ваші причандали до нічого!"
— "А се що таке?"
— "А свячену воду!"
— "Правда, правда!" загуло з усіх сторін. "Без того нічого там не вдіємо!"