Обличчя Форкосигана було застиглим і нещасним.
— Тоді негайно передавайте наказ на виконання "синього плану". Всі кораблі негайно припиняють вогонь. Всю енергію спрямувати на посилення захисних екранів. Рухайтеся до Ескобару з максимальним прискоренням. Нам необхідно скоротити затримку передачі сигналу.
— "Синій план", сер? Це ж повний відступ!
— Я знаю, командор. Я складав його.
— Але повний відступ...
— Командор Венн, ескобарці мають в своєму розпорядженні нову систему озброєння. Вона називається плазменне дзеркало. Це новітня бетанська розробка. Силове поле повертає плазменний вогонь у точку пострілу. Наші кораблі ведуть стрілянину на самоураження.
— Боже! Що ж нам робити?
— Нічого, крім як у випадку якщо ви збираєтеся взяти на абордаж їхні кораблі і передушити цих гадів по одному. Звабна ідея, але вкрай непрактична. Передавайте наказ! І викличте в тактичну рубку головного інженера і старшого пілота. І накажіть начальнику охорони забрати своїх людей від моєї каюти. Не хочу, щоб мене паралізували на виході.
— Так, сер! — Венн вимкнувся.
— В першу чергу відвести десантні кораблі, — пробурмотів Форкосиган, піднімаючись з обертового крісла. Він повернувся до Корделії й Ілліана, які вп'ялися на нього, цілковито ошелешені.
— Як ви дізнали... — почав Ілліан.
— ... про плазменні дзеркала? — закінчила Корделія.
Форкосиган залишився зовсім безпристрасним. — Ти сама розповіла мені про це, Корделія. Уві сні, поки Ілліан був відсутній. Певна річ, під дією одного зілля нашого хірурга. Побічних ефектів воно не має.
Вражена Корделія підхопилася.
— Ах ти... нещасний... Катування — навіть воно чесніше!
— Ох, вправно, сер! — поздоровив його Ілліан. — Хто-хто, а я знав, що ви не втратили хватку!
Форкосиган кинув на нього неприязний погляд.
— Не має значення. Інформація була підтверджена надто пізно, щоб бути нам корисною.
В цей момент в двері постукали.
— Йдемо, Ілліан. Настав час забирати моїх солдатів додому.
Лоїс Макмастер Буджолд, "Осколки честі"
РОЗДІЛ 10
(всього 15 розділів)
Не пройшло й години, як Ілліан прийшов за Ботарі. А потім Корделія аж на дванадцять годин залишилася на самоті. Вона міркувала про те, чи слід їй, для виконання свого військового обов'язку, втекти з каюти й вчинити невелику диверсію. Але якщо Форкосиган дійсно командує повним відступом, то втручання може виявитися недоречним. Вона лежала на ліжку, віддаючись чорній меланхолії. Він зрадив її; він був навіть трохи не кращий від інших. "Мій ідеальний воїн, мій дорогий лицемір..." Схоже, що Форрат'єр все-таки знав його набагато краще, ніж вона... Ні. Це несправедливо. Добуваючи цю інформацію, він просто виконував свій обов'язок; і вона зробила те ж саме, ховаючи ці відомості до останнього — так і годило чинити офіцерам двох ворогуючих сторін. Нехай навіть один з цих офіцерів — не зовсім справжній: всього якихось п'ять годин дійсної служби. І не можна не погодитися з Ілліаном — це дійсно було зроблено вправно. Вона не відчувала якихось наслідків від препарату, використаного для таємного вторгнення в її розум.
Що б він там використовував... Стоп. А що, справді, він міг використовувати? Де й коли він роздобув цей препарат? Ілліан його не приносив, це достеменно. Він був здивований не менше Корделії, коли Форкосиган прохопився про плазменні дзеркала. Залишається лише припустити, що або він заздалегідь приховав у себе в каюті "сироватку правди", або...
— Боже милостивий, — прошептала вона: то було не божіння — молитва. — На що ж я тут наткнулася?
Вона заходилася міряти кроками кімнату; шматочки мозаїки нестримно ставали на свої місця. Нема сумнівів! Форкосиган будь-коли не допитував її; він знав про плазменні дзеркала заздалегідь.
Більш того, схоже, що він був єдиною людиною в барраярському командуванні, хто знав про це. Форхалас не знав. Принц безперечно не знав. І Ілліан теж.
— Скласти всі тухлі яйця в один кошик, — промурмотіла вона. — І... впустити кошик? О, це не міг бути його власний план! Звичайно ж, ні...
Раптово перед її уявою постала повна картина у всій її жахливості: наймарнотратніше політичне вбивство в барраярській історії, до того ж найхитромудріше — трупи заховані в горі інших трупів, навіки перемішавшись.
Але отримав же він звідкись цю інформацію. Певно, в проміжку між її втечею з "Генерала Форкрафта", коли в нього було всього-то й проблем, що заповнена заколотниками кермова рубка, і теперішнім моментом, коли він намагається врятувати армаду своїх обеззброєних кораблів від побоїща, ними ж самими і розв'язаного. В якійсь тихій, оббитій зеленим шовком кімнаті, де великий хореограф поставив танець смерті, і де честь людини була перемолота в жорнах її обов'язку.
Форрат'єр з його хворим марнославством раптом всох, скулився до безпечної мишки, до незначної блохи, до шпилькового уколу в порівнянні з цим дивовижним баченням.
"Боже, а я ж то все ворожила, чого Ейрел такий засмиканий. Він же ж, напевно, був на гран божевілля. А як же імператор? Адже принц — його син! Хіба таке можливо? Чи я просто збожеволіла, як Ботарі?"
Вона змусила себе сісти, потім лягла, але змови і контр змови продовжували крутитися в її збудженому мозку; немов навіч вона уявила собі нескінченну низку зрадництв, що раптово зійшлись у єдиній точці простору і часу задля досягнення своєї жахливої мети. Кров гулко билася в скронях.
"Може, це все неправда, — нарешті втішила вона себе. — Я запитаю його, і він так мені і скаже. Він просто допитав мене уві сні. Ми перемогли їх, і я — героїня, яка врятувала Ескобар. А він просто солдат, який виконував свою роботу. — Вона перевернулася на бік, і вп'ялася в темряву. — А у свинок є крила, і на одній з них я полечу додому".
Нарешті Ілліан перервав її тяжкі роздуми, відвівши її на гауптвахту.
Вона відзначила, що атмосфера тут якось змінилася. Охоронці дивилися на неї вже зовсім інакше — вірніше, вони намагалися взагалі на неї не дивитися. Поводження з полоненими як і раніше залишалося досить суворим, але брутальність зникла. Вона впізнала одного з тих охоронців, які супроводжували її в каюту Форрат'єра — того, котрий шкодував її; тепер він, схоже, був тут головним — його комір прикрасили поспішно і криво закріплені червоні лейтенантські нашивки. Залишаючи каюту, вона знову вдягнулася в одяг Форрат'єра. Цього разу їй дозволили переодягтися в жовтогарячу піжаму без нагляду охоронців. Потім її відвели в камеру — постійну камеру, не відсік попереднього ув'язнення.