— Твоя шкіра така світла. Він торкався до тебе — ось так? — Форрат'єр провів нігтем по внутрішньому боці її руки, і вона затремтіла. — І твоє волосся. Я цілковито впевнений, що Форкосиган зачарований цими кучерями. Такі шовковисті, і такий незвичайний колір. — Він ніжно накрутив одне пасмо на палець. — Треба подумати, що зробити з цим волоссям. Можна було б, звичайно, відразу зняти скальп, але все-таки хочеться придумати що-небудь більш творче. Можливо, я візьму з собою один кучерик, дістану його на нараді штабу і почну нібито неуважно гратись ним, пропускати крізь пальці — подивимося, як швидко це приверне його увагу. Підкріплю його сумніви і зростаючий страх... гм, одним-двома випадковими зауваженнями. Цікаво, чи швидко він почне запинатися і плутатись в своїх дратуюче бездоганних доповідях... Ха! А потім спровадити його на тиждень чи два на завдання, повного сумнівів, все ще не впевненого...
Він взяв зі столика посипаний самоцвітами ніж і зрізав густе пасмо, акуратно згорнув його і сховав у нагрудну кишеню. І увесь цей час не переставав люб'язно посміхатися.
— Звичайно, потрібно бути обережним, щоб не довести його до сказу — він іноді стає настільки бридко некерованим... — Він провів пальцем по лівому боці підборіддя — там, де у Форкосигана був шрам. — Набагато легше почати, аніж зупинитися. Хоча останнім часом він помітно посумирнішав. Твій вплив, ясочка? Або ж просто старіє?
Він недбало жбурнув ніж на столик, потер руки, голосно розреготався і влігся поруч з Корделією, ласкаво зашептавши їй на вухо:
— А після Ескобару, коли нам вже не потрібно буде рахуватися з вартовим псом імператора, переді мною відкриються безмежні можливості. Стільки варіантів... — І він заходився будувати плани, смакуючи кожну непристойну подробицю, як буде катувати через неї Форкосигана. Ці бачення зовсім захопили його, обличчя сполотніло і вкрилося потом.
— Не може бути, щоб таке зійшло вам з рук, — вимовила вона слабким голосом. Тепер вона вже не приховувала свого страху, і сльози бігли з куточків її очей, залишаючи на скронях мокрі доріжки і ховаючись у волоссі — але його все це вже не цікавило. А вона ж думала, що вже звалилася в найглибшу безодню страху, але тепер підлога під нею щезла, і вона знову падала в бездонний колодязь, перевертаючись на льоту.
Схоже, до Форрат'єра частково повернулося самовладання; він встав і обійшов ліжко навколо, не відриваючи від неї погляду.
— Все це так освіжає. Знаєш, я зовсім підбадьорився. Напевно, я все-таки візьмуся за тебе сам. Ти повинна радіти. Я ж набагато привабливіший від Ботарі.
— Не для мене.
Він розстебнув штани і приготувався лягти на неї.
— Ти і мене прощаєш, принадність моя?
Вона почувала себе замерзлою, висохлою, зникаюче маленькою.
— Боюся, що мені доведеться залишити це Нескінченно Милосердному. Ви мені не під силу.
— Пізніше на цьому тижні, — пообіцяв він, помилково сприйнявши її розпач за зухвалість і ще більш розпікаючись від того, що опір продовжується.
Сержант Ботарі тинявся по кімнаті, хитаючи головою і ворушачи вузькою щелепою: Корделія пам'ятала, що так у нього проявляється сильне хвилювання. А зайнятий нею Форрат'єр не звертав будь-якої уваги на рух у себе за спиною. Тому він навіть не встиг як слід здивуватися, коли сержант схопив його за кучеряве волосся, рвонув голову назад і вправно полоснув ножем по горлу від вуха до вуха, одним швидким рухом перерізавши всі чотири головні кровоносні судини. Кров, жахливо гаряча кров, фонтаном заюшила на Корделію.
Форрат'єр конвульсивно смикнувся й обм'як — приплив крові до його мозку припинився. Сержант Ботарі випустив волосся своєї жертви; Форрат'єр звалився на ліжко між ніг Корделії і зісковзнув на підлогу, зникнувши з поля зору.
Сержант продовжував стояти біля ліжка, трохи похитуючись і важко дихаючи. Корделія не пам'ятала, кричала вона чи ні. Не має значення — адже всі не звертають уваги на лементи з цієї кімнати. Руки і ноги в неї заціпнули, обличчя заніміло, серце скажено билося.
Вона прочистила горло.
— Гм, дякую вам, сержант Ботарі. Це був, гм, лицарський вчинок. Чи могли б ви тепер ще й відв'язати мене? — Її голос мимоволі здригнувся, і вона глитнула, зла сама на себе.
Вона спостерігала за Ботарі, заворожена жахом. Абсолютно неможливо було передбачити, що він зробить в наступний момент. Буркочучи щось собі під ніс із вкрай здивованим виглядом, він незграбно розщібнув ремінець на її лівому зап'ясті. Корделія швидко перекотилася на бік і звільнила праву руку, потім сіла і відщебнула щиколотки. Якийсь час вона сиділа на ліжку, схрестивши ноги, зовсім гола і залита кров'ю, розтираючи онімілі кінцівки і намагаючись розбурхати заціпенілий розум.
— Одяг. Одяг, — промурмотіла Корделія напівголосно. Вона зазирнула за край ліжка: покійний адмірал Форрат'єр лежав там зі спущеними штанами, на обличчі його застигло здивування. Чудесні карі очі втратили свій вологий блиск і вже почали скляніти.
Намагаючись триматися подалі від Ботарі, вона спустилася з ліжка і заходилася гарячково порпатись по шафах, які вишикувалися вздовж стін. В кількох шухлядах виявилася колекція "іграшок" Форрат'єра, і вона поспішно загрюкнула їх, відчувши приступ нудоти: їй стало зрозуміло, що означали останні слова Форрат'єра. Збоченість цієї людини сягала воістину грандіозних масштабів. Шафи були набиті мундирами, але на них було занадто багато жовтих нашивок. Нарешті знайшлася й чорна польова форма. Витерши кров м'яким халатом, Корделія поквапливо натягнула її на себе.
Тим часом сержант Ботарі опустився на підлогу, згорнувся в грудку й поклав голову на коліна, продовжуючи щось невиразно бубоніти. Корделія опустилася на коліна поруч з ним. Невже в нього почалися галюцинації? Вона повинна підняти його на ноги і вивести звідси. От-от їх застануть на гарячому. Але де їм сховатися? І якщо тверезо поміркувати: може, це всього-лише адреналін, а зовсім не здоровий глузд, підказує їй бігти? Можливо, є інший вихід?
Вона все ще міркувала, коли двері раптом розлетілися. Вперше вона скрикнула. Але блідою як смерть людиною, що стояла в прорізі дверей із плазмотроном в руці, виявився Форкосиган.