Євдоксіє, імператрице, за північ кремом помастиш руки, білі після прання, і від приватного сектора почуєш крик півнів; білизна, блузки рукатою самотністю ще дужче холодитимуть ніч за балконом, ніби голісінька серед вітряної пітьми стоїш, — і зігріта вдячною думкою про дах згорнешся під двома ковдрами; збудить півнячий крик; до пітно холодної сорочки пригорнеш малу й довго плакатимеш як ніколи, налякана сатанинським сном, від якого навіть півні горлали на сідалах, били крилям задовго до третьої години; кнурисько з осклілими очима лікаря лагідно іклами чухав ступні, залоскочував до знемоги, озирався навсибіч і тоді з м’яким хрустом відгризав пальці, м’яшкорив литку, ліз вище; біль послаб, тільки солодко нило серце. Ти тремтіла спросоння, вололарко підземель, і тим зримішали мої сни за лісистими горами; обтрусив дощини з оберемку бузку і спробував посміхнутись, але тільки-но ти куснула губу і сніжним цвітом остудила рум’янець на щоках, а три обличчя за святковим столом обернулись від торта на двадцять п’ять свіч, міцнотіла, здобна, з родимкою на скроні, кума здивовано зиркнула через плече і щуплий залізнозубий кум поправив на переніссі сталеву оправу, донька майнула ліловим бантом і заходилась виймати гостинці з рюкзака, три пачки вівсяного печива, три пляшки шампанського, ляльку в білій хустині, купу барвистих, навпіл зігнутих книжечок; тільки-но ти на два оберти повернула замкове коліща, я відчув себе лишнім на твоєму дні народження; кума ойкнула, на кухні загримала посудом, кум однією п’ятірнею ручкався, а другою наливав по фужерах коньяк і горловина пляшки цокотіла об тонкий кришталь; замурзана шоколадом доня з лялькою під пахвою забилась у куток і по телевізору дивилася мультфільм про блудного папугу; мені полоснуло по очах те пам’ятне світло, коли кума стренчила аборт, а ти, не маючи лишньої копійки, надумала сама зірвати вагітність, добре хильнула "Кагору", годину кисла в гарячій ванні, знепритомніла, очуняла, носом сьорбнувши води, розсікла голову об стіну, проте вирачкувала до балконних дверей, лежала на вітрюгані, коси прохолодно налипли на спину, від литок тіло вбралося сиротами; там і знайшов після роботи, закутав ковдрою, поцілував синю жилку, що ледь пульсувала на шиї, звівся на лікоть від кам’яного лиця; через тебе гублю здоров’я, поштурмак; але не зірвала плід, і ось донька дивиться телевізор, підходить до стола, бере з тарілки консервовану сливу, сідає в куточку, заслухана чимось жалісним, по-заячому морщить носика й покрадьки цілує ляльку; зайти в умивальник, буцімто змити куряву — і вимив сльози з очей, бачив на раковині бігуді в каштановому волоссі (вкотре пофарбувала зачіску), поіржавлений станок для гоління, півпляшки колись подарованого на день армії одеколону, вологу ганчірку на голобетонній підлозі, міль по закутках; здавалось, рубнули спину кастетом і кремезний у чорному светрі чоловік зіпає ротом, безсилий продихнути вогняний дух чужої оселі; звично рукавом тернув по вилицях і вийшов на кухню; ти тримала бузок і губами виціловувала кожну щасливу на три пелюстки цвітину, тамуючи нервову спрагу; пригадай, обіймав під ясенами пологового будинку і, не випускаючи букета з рук, цілував світлу тінь хризантем на припалених сонцем віях; що нагадувати, коли знайшла собі жевжика, — лікаря; голос, раніш власкавлено тихий, крижанів під владою забаганок, недокінчене вбивство дало тобі дозвіл підфарблювати коси звабливим фіолетом, на два гудзики застібати джинсову, вузьку, з розпіркою сукню, звідки видніє туга сіть панчохи, дозволило безжурно курити, обтирати в кулаці горловину пляшки з пивом, освіжатися в сутіні дезодорантом "Жасмин", і, завівши долоні за шию, ліктиками стискаючи бузковінь грудей, блукати голою примарою по кімнаті, вдивлятися в морочне вікно і, слідом за човганиною по коридорі, бігти в обклеєну портретами акторів вітальню, стиснути ямки в тазу, мерзнути нетерпінням, ждати, коли від погляду коханця осліпне сатанинське золота зіниця на дверях; мені ж казала, "згадай балкон, чого відтягнув звідти? після того зненавиділа, як перший гріх", "не бійсь, не чекатиму, доки вонкати почнеш"; і, пам’ятаючи, що чім незалежніша жінка, тим дужче розслинюється чоловік, дякувати долі, я вдихнув по готелях холод соснової, щойно вимитої, підлоги, зненависть посилювала щем дошлюбної віри, на затяганих покривалах вовтузились нові приятелі, темнів під вішалкою портфель страхового агента, на батареї сохли обмазучені джинси водія-автобусника і місячно сяяла кокарда на картузі льотчика цивільної авіації, на вішаку синів просмерділий міндобривами кітель, вино "Агдам" рожевіло на денцях склянок, за північ скрадливо рипіли спружини, чувся шоркіт сірника і під коробкою тріск обвугленої голівки, чуже бухикання, осінній вітер і відчай, буцім кожнісінький звук роз’ятрює свища під лопаткою; сусід плює на жарину цигарки, димом здмухує попіл з подушки, човгикає туфлями об поріг і перегодом вносить знадвору аміачний сморід загидженого туалету, з графина перехилці дудлить воду, восковим пронікотиненим нігтем цопає по гранчастому склі, щетина покійницьки іржавіє йому на борлаку, важкі закисляні очі сльозяться волячою тугою, і не знаєш, хто він і звідки, чим його втішити; зітхає всю ніч; зранку тут розходяться без прощань, бо назавжди, а надвечір, перечитуючи замаслені старі замітки в газеті, розстеленій на столі, виглядай нових приятелів; старий циган, запріщивши грубу козячу ніжку, на білому простирадлі простягнеться в гумових чоботях і армійському бушлаті, скаже, зятя потягнуло на убогу одну, може завтра слєдак дасть свіданку; моторист рибальського катера повідає про похорон матері, захрапотить білою редькою, зубами розірве батона, впаде на постіль, заплаче, капроновим капелюхом накривши лице; в дощ татари-будівельники ліпашитимуть за стіною в доміно, смалитимуть зілля і вчаділі таргани з-під плінтусів поповзуть на коридор; діду, в ангельських шатах надходите ви і стоїтє ледь зримо; ранком супутники розбігались по справах, я брів у їдальню, там, біля директорського кабінету, товклись не стільки засмучені, як затяті цьотки, товклись, щоб замовити поминальний обід; відтак дорога мені була на бурову, експедиція шукала артезіанську воду, потоки ж бо після аварії згіркли, пил граніту, через легені потрапивши в кров, кам’яною зморою наливав тіло і думалось, як прожити заневоленому свободою? за дня сонце й камінь рятували турботами, на головпошту не наспіло телеграми, листа, зацмінний смуток білів над шиферними дахами міста, де справляли поминки й пахло рибою, де знову виглядав нічліжників, лігши головою до вікна і заклавши босі ступні на дерев’яне поренче; і ось я вдома, знаючи, що сплю, кума на завтра запрошує до себе, кум на похваті тримає шовкового з вогняною підкладкою плаща, кума, вдягаючись, вильне гарбузкуватим задом, дружина вкладає спати малу і насварює пальцем ляльку; обоє спіть мені! коли дзвінок, троє молодиків на порозі димлять крізь малинові ніздрі, дурнувато вклоняються, шлють вітання, дружина мовчить, злігши плечем на одвірок, хапаю одного за гриву, другого за барки і б’ю їх лобами, третій, чорнявий лікар з тонкою шкіряною краваткою і вугрем на шиї, коліном рубає мене в пах — пробудившись під готельною з мишачим запахом ковдрою, помічаю; ртуть на шибках перекипіла в досвітнє срібло, куці роги подушки сторчкують над головою сусіда, а на столі, пригнічена пачкою "Астри", сіріє вчорашня квитанція про сплачені аліменти; на вулиці гримає візок двірника, що час від часу коло бордюрів підмітає прощальні квіти; місто, де поминки замість свят, давно прокинулось від крику по барачному коридорі; прибиральниця в темряві копнула шваброю тіло ханурика, від пальта його тхнуло пивом і цвілими сирками, скорцюбленого сусіди поклали на голе ліжко, оббалакуючи; видно води шкорбав пийнути в умивальнику і підкосило; тітка збирала порожні пляшки по кутках і складала, фартухом обтираючи від павутиння, в дитячу коляску, щоб виручити на похорон якогось рубля; десниця мене вивела звідти; тобі моя сповідь, Ангеле: доки осінь, над лісами твоїми височітиме одна сосна, що обпалюючись сонцем, мріє зміцніти на щоглу для Божого вітрильника.