Проте Димка сидів хмара хмарою.
І ще Залізна Кнопка не побажала веселитися. Вона вихопилася на парту:
"Послухайте, сталася жахлива історія. Серед нас з'явився зрадник!.. – Вона обвела всіх поглядом, щоки в неї вкрилися випіками від обурення. – Що ми з нею робитимемо? Треба вирішувати".
А Васильєв як заволає:
"Спалити її на вогнищі! Хай звершиться громадська страта!"
"Справді! – зрадів Рудий. – Спалити її на вогнищі!"
Всі знову засміялися, тому що Рудий коли кричав: "Спалити її на вогнищі!" – то строїв кумедні міни.
І я теж засміялася і оглянулася на Димку і показала йому, що мені зовсім не страшно.
Але Залізна Кнопка знову не піддалася загальним веселощам.
"Кудлатий, – звеліла вона, – затопи Рудому, щоб він не блазнював".
Рудий сам одразу здався, він вигукнув:
"Я як усі!.. Я їй нічого не пробачаю!.. – Підлетів до мене: – У-у-у, базіка-а-а!"
"Годі, Рудий, потім горлатимеш, а зараз помовч. І забудь про свої дурні жарти, – сказала Залізна Кнопка. – У нас серйозна розмова і серйозна справа".
– Знаєш, дідусю, – сказала Ленка, – в Миронової дуже сильна воля. Я тоді знову подумала: недаремно її прозвали Залізною Кнопкою, недаремно.
"То пробачимо ми їй чи не пробачимо?" Очі її просто спопеляли всіх.
І враз усі загорлали хто що:
"Не пробачимо!.."
"Пробачимо!.."
А я ще нічого не розуміла й закричала:
"Не пробачайте!.. Не пробачайте!.."
"Тихо!"-зупинила всіх Залізна Кнопка.
Миронова розуміла, що всі чекають, що ж вона скаже, і тому знову зволікала за своєю звичкою, а потім із захватом оголосила:
"Безсольцевій – бойкот!"
І всі дружно підхопили:
"Бойкот! Бой-кот!"
У цей час хтось смикнув двері з коридора, а потім застукав і закричав, щоб ми негайно відчинили. Ми пізнали Маргаритин голос.
Я злякалася, що вона ввірветься й викаже Димку. А він іще дужче за мене перелякався. Навшпиньки підбіг до дверей, приклав палець до губів: мовляв, усі мовчіть!
Звісно, ми принишкли. І я, дурна, теж, як він, приклала палець до губів і крутила головою в усі боки, щоб ніхто не видав ані звуку.
Маргарита стукала й стукала:
"Негайно відчиніть!"
А Димка, блідий-блідий, ні кровинки на обличчі, стояв коло дверей. Дивитися на нього було неможливо – так він тремтів.
А Маргарита не відставала:
"Відчиніть, відчиніть!"
Залізна Кнопка підійшла до Димки, відштовхнула його, відчинила двері, і перед нами з'явилася Маргарита. Вона підозріливе запитала:
"Який ще бойкот?.. Що тут відбувається?"
Ми мовчали.
Але тої миті, на наше щастя, хтось із коридора гукнув:
"Маргарито Іванівно!.. Вас Москва викликає!"
Ну, а коли Маргариту Іванівну викликає Москва, вона геть про все забуває. Вона неуважливе поглянула на нас, ніби забула, чого вона стукала і що їй треба,, усміхнулася, махнула рукою і побігла.
Залізна Кнопка незворушливо зачинила двері й запитала, звертаючись до класу:
"Отже, Безсольцевій…"
І їй дружно відповіли:
"Бой-кот!"
"Бойкот!" – вигукнув Васильєв, задихаючись од сміху.
"Ніхто, чуєте, жодна людина не повинна з нею розмовляти, –вимагала Залізна Кнопка. – Хай вона відчує нашу загальну зневагу!.. А тому, хто порушить клятву, ми теж оголосимо найнемилосердніший бойкот! Наш пароль: "Бойкот зраднику!"
"Даєш бойкот!-чулося зусібіч. – Хай живе справедливість!"
"Ух, повеселимося! Га, Сомов?!. – заторохтів Валька. – Поганяємо твою подружку!.. Давай, давай крикнемо разом: "Бой-кот Опу-да-лу!" – чіплявся він до Димки. – Чому ж ти не кричиш?"
Димка криво осміхнувся й змовчав.
А всі навколо захвилювалися, заметушилися: "Як це? Сомов проти бойкоту?"
"Сомов одокремився від усіх! Ай-ай-ай!"
"Ти що, Димочко, справді проти бойкоту? – запитала Шмакова. – Негарно йти проти колективу, неправильно".
Димка й досі криво осміхався, хоча йому було не до сміху.
Валька зрозумів, що Димка розгубився, що він похитнувся, і причепився до нього:
"Ну піднатужся, піднатужся, Сомику! – і хапав його руками, й термосив, і захоплено іржав, розуміючи, що добиває Димку. І стрибав, і танцював круг нього. – Ну давай, давай же разом: "Бойкот Опу-да-лу!.." – йому подобалося так вигукувати, і він майже співав: "Бой-кот Опу-да-лу!" – і напосідав, напосідав на Димку.
Я не витримала; мені шкода було Димки, і я крикнула Вальці просто в обличчя:
"Бой-кот!.. Бой-кот!.."
Валька від несподіванки перелякався й відсахнувся:
"Ти що, очманіла? Гаркаєш у вухо!"
А внизу на подвір'ї тим часом розгорталося своє життя, і в цьому житті настала врочиста мить – водії автобусів запустили мотори. Цей гул досяг наших вікон, і Шмакова вигукнула:
"Автобуси від'їздять!";
Ми прилипли до вікон і з заздрістю дивилися на вируюче шкільне подвір'я, перекидаючись поодинокими словами на адресу тих, що від'їжджали.
"Дивіться, Маргарита з квітами… Ох, ох, задоволена!.. – сказала Шмакова. – Яка поважна… Наречена!"
"Помітила нас… Усміхайтеся їй, усміхайтеся, – звеліла всім Залізна Кнопка і сама теж усміхнулася. – Зробимо їй ручкою. – Вона помахала рукою Маргариті. – Хай не думає, бабця, що ми відкинули копита від переживань".
"Ідуть… – голос у Рудого затремтів. – А ми!.." В очах у нього стояли сльози.
"Махає нам наша квочка, – огидно реготнув Валька. – Добре б їй плюнути на голову… Вона стоїть – їй гей по маківці!"
"Ну й покидьок ти!" – раптом обурився Кудлатий.
"Чому покидьок? – відказав Валька. – А що вона з нами зробила?"
"Знову махає, – гмукнув Кудлатий. – Може, кличе нас, щоб ми привітали її з весіллям?
"Я повз училку бігла й побачила крізь відчинені двері, як учителі там пили шампанське й цокалися з Маргаритою, – вихопилося в мене. – Я застромила голову й сказала: "Маргарито Іванівно, а я вас теж поздоровляю". Вони всі збентежилися, навіть смішно А директор подавився вином і закашлявся… І всі після цього засміялися…"
"Ти спритна, – завважила Залізна Кнопка. – Зрадник, та ще й підлабузник".
"Миронова, тихіше на поворотах", – заступився за мене Васильєв.
– Ну, а Димка ж то що? – майже скрикнув Микола Миколайович.
– Димка?.. Нічого. Він заспокоївся – це було видно. Щоправда, коли Залізна Кнопка сказала, що я підлабузпик і зрадник, то він швидко відвернувся від мене, щоб я не перехопила його погляд. А в цей час Маргарита знову замахала нам рукою. І Шмакова тоді сказала: