Я вже не раз згадував про те, що останнім часом мій розум перебував у стані, близькому до божевілля. Були, звичайно, короткочасні періоди цілковитої ясності думки, навіть духовної активності, але не часто. Не слід забувати, що протягом багатьох днів я вдихав застояне повітря наглухо закритого трюму на китобійному судні й довгий час відчував гостру нестачу води. А за останні чотирнадцять чи п'ятнадцять годин я не мав у роті жодної краплі вологи й не поспав навіть кілька хвилин. Якщо не рахувати сухарів, то мій припас харчів складався переважно із засоленого м'яса, що розбуджувало нестерпну спрагу; баранину я втратив, а з сухарів не мав ніякої користі — тверді, мов камінь, вони не пролізли б крізь моє розпухле й пересохле горло. Мене тіпала жахлива лихоманка, і я почував себе тяжко хворим. Це пояснить, чому після останньої прикрої невдачі з фосфорними сірниками я на кілька годин запав у цілковитий розпач та безнадію, перш ніж мені сяйнула думка, що я обстежив лише один бік папірця. Не стану описувати, яка лють мене розібрала (бо я справді був у страшному гніві), коли я раптом зрозумів, якої непрощенної помилки припустився.
Сама по собі моя похибка не мала б особливої ваги, якби з дурного розуму я не піддався першому пориву: побачивши, що на папірці нічого не написано, я, мов дитина, роздратовано подер його на клаптики й викинув невідомо куди.
Найскладнішу частину завдання я розв'язав завдяки кмітливості Тигра. Знайшовши після тривалих пошуків дрібнесенький клаптик записки, я тицьнув його собаці під ніс і спробував пояснити йому, що він повинен принести мені решту цидулки. На моє здивування (бо я ніколи не навчав свого собаку тих трюків, якими славиться його порода), він, здавалося, відразу зрозумів, чого я від нього хочу, й, кілька секунд понишпоривши навколо, приніс мені другий клаптик, значно більший за той, який знайшов я. Віддавши мені свою знахідку, пес почав тертися носом об мою руку — здавалося, він чекав похвали за виконання наказу. Я погладив його по голові, й він негайно вирушив на дальші пошуки. Цього разу він шукав кілька хвилин, зате коли повернувся, то приніс у зубах досить великий клапоть паперу, завдяки якому я склав докупи всю цидулку — як з'ясувалося, я порвав її лише на три частини. На моє щастя, мені легко вдалося зібрати ті крихти фосфору, які ще лишилися — допомогло те, що вони тьмяно світилися. Невдачі навчили мене обережності, й тепер я згаяв певний час на роздуми, [30] обмізковуючи, як діяти далі. Вельми ймовірно, що на тому боці, якого я не оглянув, є написаний текст — але як мені тепер знайти, де той бік? Хоча я й зумів у темряві стулити клапті докупи, проте це не давало відповіді на моє запитання; я знав тільки, що слова (якщо вони там є) містяться по один бік цидулки і стулені так, як їх було написано. Права на помилку я більше не мав, бо того фосфору, який мені пощастило зібрати, вочевидь уже не вистачить для третьої спроби, якби й друга завершилася невдачею. Як і першого разу, я поклав аркушик на книжку й кілька хвилин сидів, знову й знову зважуючи можливі варіанти. Нарешті мені спало на думку, що списана сторона паперу має на своїй поверхні нерівності і не виключено, що їх можна відчути на дотик. Я вирішив здійснити такий дослід і обережно провів пальцем по аркушу, але не відчув нічого; тоді я перевернув клаптики, знову стулив їх докупи на книжці й став обережно водити по них пучкою, коли раптом розрізнив ледь видиме, але помітне світіння, що рухалося за моїм пальцем. Я зрозумів, що воно виходить від дрібнесеньких часточок фосфору, які лишилися на папері після моєї першої спроби. Отже слова — якщо з'ясується, що вони все-таки існують,— слід шукати на протилежному боці аркуша. Я знову перевернув цидулку й проробив ту саму операцію, що й при першій спробі. Коли я розтер дрібки фосфору, знову, як і раніше, виникло світіння, і тепер я виразно побачив кілька рядків, виписаних крупним почерком і, як мені здалося, червоним чорнилом. Світло було достатньо яскраве, але вмить погасло. І все ж якби я не був такий збуджений, мені вистачило б часу, щоб прочитати всі три фрази — бо їх було там три, це я добре помітив. Але палке бажання схопити поглядом усе водночас завадило мені, і я зумів прочитати лише шість останніх слів: "...кров'ю. Сиди тихо, якщо хочеш жити". Коли б я навіть устиг прочитати весь текст цидулки, коли б я знав зміст застереження, що його намагався передати мені в такий спосіб мій друг, застереження, в якому, мабуть, ішлося про нечувані й страшні події, то й у такому разі — я твердо в цьому переконаний — я не пережив би й десятої частки того болісного й незбагненного жаху, який навіяв мені похапцем схоплений уривок невідомого грізного попередження. А тут іще слово "кров" — слово, страшніше за всі слова, слово, одвіку насичене таємничістю, жахом, стражданням... І яку потрійну силу несло воно в собі тепер (хоча й відірване від попередніх слів, що прояснили б його й надали йому чіткого змісту), як холодно й тяжко падали його [31] загадкові звуки крізь непроглядну чорноту моєї в'язниці в найдальші закутні моєї душі!
Звичайно ж, у Огастеса були вагомі причини остерегти, щоб я нікуди не потикався зі свого сховку, і я робив тисячі припущень, намагаючись угадати, в чому тут річ, але таємниця залишалася таємницею, і я не міг придумати жодного вірогідного пояснення. Як тільки я повернувся зі своєї останньої подорожі до люка і до того, як моя увага переключилася на дивну поведінку Тигна, я вирішив зробити все від мене залежне, аби дати знати про себе людям на палубі, а якби це не вдалося, то я збирався спробувати прорізати вихід назовні крізь нижню палубу. Напівупевненість у тому, що в разі крайньої потреби я зумію здійснити один з цих намірів, надавала мені мужності терпіти всі невигоди свого ув'язнення (інакше мужність покинула б мене). Але кілька слів, що їх я зумів прочитати, позбавили мене обох останніх надій, і тепер я вперше осягнув усю безвихідь свого становища. Мене опанував такий чорний розпач, що я знову впав на матрац і близько доби пролежав у повному заціпенінні, приходячи до тями лише на короткі проміжки часу. Кінець кінцем я знову очуняв і заглибився в роздуми про те, що мене незабаром чекає. Ще з добу я, може, й проживу без питної води, але довше мені не витримати. В перші дні свого добровільного ув'язнення я залюбки прикладався до міцних трунків, якими щедро постачив мене Огастес, але вони тільки збуджували нерви, анітрохи не тамуючи спрагу. Тепер у мене залишилось десь зо чверть пінти персикового лікеру, але мій шлунок рішуче повставав проти нього. Усю ковбасу я з'їв, від шинки мені зостався малий шматочок шкіри, а сухарі пожер Тигр, за винятком одного, від якого збереглося кілька крихітних огризків. На додачу до моїх прикростей мене ще й мучили напади гострого головного болю, що супроводжувалися маячнею, яка тривала, майже не уриваючись, відтоді як я вперше поринув у важкий сон. Ось уже кілька годин я дихав над силу, і з кожним вдихом груди пронизував спазматичний біль. Але була ще одна обставина, яка вселяла мені глибокий неспокій, обставина зовсім іншого роду, і саме її тривожні наслідки примусили мене побороти заціпеніння й підвестися з матраца. Я маю на увазі незвичайну поведінку пса.