т— Тепер я їх так скараю, що самому пеклу страшно стане.
Кривоніс був тоді якраз у Махнівці, маєтності Тишкеви-ча. То був такий самий перевертень, як і Вишневецький. Так само заводив католицтво, будував костьоли, кляшто-ри і спроваджував єзуїтів. Хіба що лютістю не дорівнював Яремі. Тоді сидів він у Брацлаві, а як довідався про бунт, написав листа до Вишневецького: "Чернь знущається над панською святинею. Мій замок у небезпеці, не встоїться. Поспішай, ваша милість, мені на підмогу".
Ярема не дав собі два рази казати. Він і так шукав Кривоноса. Та поки прийшов, то козаки з Махнівкою були вже готові. Вже розкидали дерев'яну огорожу замку. Залога знемоглась у боротьбі, аж тут наскочив Вишневецький іззаду. Надбіг і Кривоніс з кіннотою.
— Ну-те, хлопці, враз,— гукав Кривоніс,— тут є Ярема. Не дайте йому втекти. Як його піймаємо, то добудемо славу на всю Україну. Піймаємо найлютішого ката.
Кривоніс ударив на Вишневецького ззаду з великим криком. Вишневецький обернувся. Настала страшна січа, їздці склубилися в одну купу. Кривоніс помітив Ярему і иустився на нього.
— Маю тебе, людоїде. Тепер порахуємось. Ярема ждав на нього.
"Буде всьому кінець, як цього розбишаку розрубаю надвоє".— І, піднявши шаблю вгору, кричав шляхецьким звичаєм: "Труп, труп!"
Кривоніс наскочив на нього і при першім ударі вибив йому шаблю з руки. Тоді Ярема завернув коня і навтіки.
— От лицар,— гукав йому вслід Кривоніс,— перед хлопом втікає.
Пустився здоганяти. У Яреми був бистріший кінь. Віддаль збільшилась. Тоді Кривоніс кинув за ним ратищем з великою силою. Ратище вдарило в сталевий панцир, і це князя врятувало.
— Не втечеш мені, собако, я тебе ще дістану,— кричав за ним услід Кривоніс і завернувся до своїх. Ярема наказав своїм драгунам позлазити з коней і так оборонятись... Битва протяглася до ночі. Ярема хотів зачинати вранці знову, та розрадився, бо військо його було вже втомлене. Тим часом козаки взяли замок у Махнівці і вибили всіх до ноги.
Шляхтичі в Полонному не почувалися безпечно, поїхали до Вишневенького, прохаючи помочі. Ярема відмовив.
— Не можу ж я ганятися по всіх кутах без цілі і знесилювати моє військо. Кому небезпечно вдома, приставай до мене.
Зараз післав гінців до Корецького і Осінського і взивав їх до себе. Та вони відмовилися тому, бо дожидали наказів від гетьмана. Ярема розлютився:
— Так посилайте, вашмосці, у Крим до ваших гетьманів по накази. Хіба й мені нічого не робити, поки пан гетьман не пришле наказу.
Це була для них новина. Зараз поміркувались і стали князя перепрошувати.
Вибач нам, ваша милість, що нерозважного слова вжили, і прийми нас до себе, бо пропали наші статки, ми самі не встоїмось. Будь нашим вождем.
Не хочу, панове, до того братись, щоб не прогнівити Варшаву, котра нам наказує не дразнити козаків, а потурати їм. Може, мені дістанеться догана за те, що я зробив. Мої маєтки на Україні пропали. Я йду до мого Збаража і там буду мого життя боронити, а ви чекайте на гетьманів...
Не роби того, ваша милість,— просили пани.— Ти тепер одинока оборона Речі Посполитої на кресах. Тепер іменує себе гетьманом пан Домінік Заславський, хоч його ніхто гетьманом не поставив,— говорив Корецький. Він знав, що то найчутливіша струна в душі Яреми.
Що? Заславський гетьманом? А то парадне... А скільки-то потреба жовнірів, щоб пильнувати його подушок, перин, ласощів та коханок? А з того складається його обоз... Добре, панове, я вас приймаю до себе і, не оглядаючись на нікого, буду воювати ворога. Нам треба конче десь помірятися з гультяйством, а то незадовго прийдеться нам до Варшави втікати.
— І там уже небезпечно,— каже Осінський.— Я маю певні вісті, що якийсь ватажок Тиша пішов загоном на польські землі і що до нього пристають і польські хлопи і разом грабують і нищать шляхту.
Ярема дуже зрадів і звів руки до неба:
— Боже! Недослідні твої стежки! Не хочу радіти з чужої біди, та добре коронним панам так сталось. Хай вони хоч раз покуштують того хліба, який у нас на кресах є щоденним хлібом, хай пізнають, як чемненько вміє хлопство з своїм паном поводитись. Без того нам ніколи не признають рації. У них ми лише винуваті, а хлопство — прямо ягнята.
Кривоніс, дізнавшись, які жорстокості поповнив Вишневенький в Немирові, запалав страшною жадобою помсти. Пішов на Полонне, де крилася шляхта, й здобув його одним махом. Налякана шляхта, не бачачи виходу для себе, оборонялася слабо. Козаки вибили всіх панів і ксьондзів до одного. Самих жидів вимордовано 6 000.
— Оце вам, голуб'ята,— говорив Кривоніс до мучених жидів,— заплата за Немирів. У вашій вірі говориться: "Око за око, зуб за зуб", а ми платимо вам з баришем: за зуб голову, а за око сто голів.
Через своїх шпиків дізнався Кривоніс, що Вишневенький пішов на Старокостянтинів, і пішов зараз йому назустріч. Того самого хотів і Вишневецький. Від пійманих козаків довідався на муках, що Хмельницький рушив уже на чолі стотисячної армії з-під Білої Церкви, а йому на поміч іде велика татарська орда з султаном Нуредіном і Калгою, за ними йде сам хан татарський.
Дня 25 липня стрінувся Кривоніс з Вишневецьким над ставом коло Старокостянтинова. Став був переділений греблею.
Вишневецький виправив Осінського з частиною війська позад Кривоноса на засідку. Драгунів поставив на греблі, а за ними скрилися піхотинці.
Кривоніс дав перехитритись. Побачивши на греблі самих драгунів, зрадів.
— От і вся лядська мізерія! Ануте, хлопці, поспішайте взяти Ярему живого, не дайте йому втекти, бо й він між ними є.
Козаки кинулися з великим ком і завзяттям на греблю. Драгуни відстрілювалися мало, а де ще більше осмілило козаків. Аж відразу драгуни розступились, а з-поза них виступили піхотинці і налягли на козаків. На такім вузькім місці годі було наступати. Кривоніс помітив тепер, що дав себе перехитрити. Засурмили сурми на відступ. Кривоніс гадав, що піхотинці поженуться аж на цей бік греблі, а тоді можна буде привітати їх гарматою.
Та ось нова біда. Осінський вискочив із засідки і напер на козаків ззаду. Козаки відступили і вскочили до возового табору, що стояв оподалік. Поляки розігнались і стали наступати на табір. Не могли його здобути, бо козаки сильно відбивались. Вишневецький щораз посилав нові сили до наступу, і кожним разом їх відбили з великими втратами. Боротьба припинилась. Того дня козаки мали великі втрати на греблі, а найбільше, було Кривоносові шкода через те, що славного1 партизана, полковника По-лов'янина, піймали поляки раненого в полон.