А Микита хилявся й хилявся, згинався і розгинався, хить-хить туди й сюди, безконечно одновимірно. І мені раптом стало шкода його величезної сили й наснаги, яку скидає в Око Прірви, ніби хоче ту Прірву загатити, закидає камінням своїх учинків та уявлень — чи не зі страху перед тією Прірвою те чинить? Відірвав цей нещасний свої ноги від землі-матінки, виніс на стовпа, гадаючи, що наблизиться у такий спосіб до неба, але його ноги все одно залишилися прикуті до дощок настилу на стовпах, і хай би ці сосни були в десять разів вищі, чи ж слабше, чи ж менше приростали до помосту мого ноги? І поклони, що їх продовжував ненастанно творити, чи не є це безнадійною спробою перебороти притягальну силу землі, щоб попрати свою природу і злетіти в небеса? Але кожен знає, що літати може створений до літання, а створений до повзання даремно силкується — не в природі це його. Може вибратися на сосну, може вибратися на гору, на найвищий її шпиль, але земля його все одно тягтиме до себе, бо й птах не може вилетіти вище того, скільки дозволяють йому крила.
І тут Микита зупинився. Стояв і важко дихав, як ковальський міх, вирячивши очі, хапав ротом повітря, якого не ставало йому, а водночас і на нас дивився, гордо звівши бороду, ніби був гордий і щасливий уразити нас, адже такого ніхто не здолає. Але одного він, бідний, здається, не усвідомлював: його подвиг у поклонах відлетів, як птах у безчастя, пов'янув, як квітка на дереві часу, і так це буває, як коли співає птах. Птах залишився, але співати перестав, і від його співу не залишилося ані сліду. Тож чи не задля тлінності, яку зневажав, стільки він потрудився? Ні ж бо, сподівався, що його подвиг буде помічено, відтак небезкорисно, а для мзди працював. Хто ж ту мзду йому подасть?
Розділ дев'ятнадцятий,
у якому розповідається про ще одну розмову Созонта із учнями Микитиними і про його спробу осмислити Микитині приречення
Микита віддихався, по тому позаслонював завіси на хижці і зник із наших очей. Уломні та почварні почали розлазитися: хто подався стежкою, хто рушив просто між дерева та кущі. Ми залишилися з Микитиними учнями самі.
— Маю сьогодні записати учорашні ваші розповіді, — мовив Созонт. — Може, пустите для цього у свою хатину, коли там є стіл? Боюся, що писання на коліні не буде для вас розбірливе.
— Стіл нам у хатині ні до чого, — сказав Теодорит, — навіщо стіл тим, що не творять трапез? Маємо там тільки ложа з убогою постіллю й пічку для тепла узимку.
— Гаразд, писатиму у перенгринський спосіб, — мовив Созонт.
— Чи ж маєш аж таку пам'ять, аби записати дослівно мовлене вчора? — спитав Симон.
— Слово в слово не запишу, але суть віддам, — сказав Созонт. — А що людина — істота недосконала, як і пам'ять її, й розум, ввечері прочитаємо написане і звіримо.
— Чи не сумнишся в чомусь із побаченого й почутого? — спитав Теодорит.
— Дещо тривожить, — зізнався Созонт. — Чи приходить до вас у хатину сестра Марта?
— Бачив чи розповів карлик Мусій? — спитав Антоній.
— Бачили вчора, як ішла стежкою до святого місця. Дещо сказав і карлик.
— Нам мила твоя відвертість, — мовив Антоній.
— Сестра Марта є духовною нареченою святого Микити, — сказав Теодорит. — Отож їй дозволяється приходити вночі, ні в якому разі удень, щоб помолитися блаженному й відчути на собі його дух і очиститися.
— Чи святий спускається до неї? — спитав Созонт.
— Тільки у виняткових випадках, — сказав Теодорит. — Тоді коли сестру Марту починає мордувати біс.
– Її мордує біс?
— Через це й прийшла до святого місця, марно сюди не приходять, — мовив Теодорит, — і побажала залишитися тут. Її біс живучий і чіпкий; хоч не раз проганяв його святий, зрідка до неї повертається.
— Карлик сказав, що вона стогне і сласно кричить.
— Це стогне і сласно кричить у ній біс, — сказав Теодорит.
— У який спосіб святий проганяє біса?
— Через молитву й обряд, — відповів Антоній.
— Як відбувається обряд?
— Так як це чинять отці по церквах та монастирях, — відповів Антоній.
— Чи святий Микита не має сили прогнати біса остаточно?
— Має, — сказав Теодорит. — Але дозволяє бісові вряди-годи повертатися до Марти, щоб сестра могла спитувати дух і досконалитись у боротьбі з бісом, тобто могла боротися з ним сама без допомоги святого.
— А чи не ліпше прогнати біса і звільнити її? — спитав Созонт.
— Святий сталить дух Мартин, щоб могла боротися не тільки з цим бісом, а з іншими, коли покине святе місце, — сказав Антоній.
— Хоче його покинути?
— Так! Хоче піти в черниці, але для цього бажає себе підготувати.
— Чи біс сестри Марти похітливість? — спитав прямо Созонт.
— Так! Через це й прагне умертвити тіло. Раніше це була блудниця.
— Чи міг би я подивитися, як святий Микита виганяє з неї біса?
— Звичайно, — сказав Теодорит. — Коли біс найде на неї під час вашого пробуття у святім місці, вас покличемо. Сказано-бо у Повторенні закону: "Наказав Господь того часу навчати вас настанов та законів, щоб виконували ви їх у краю, куди ви переходите".
— У мене більше немає сумнівів, — сказав Созонт.
— Коли виникнуть про будь-що, не ховай у собі, щоб не виникло кривомисля, — сказав Антоній.
— Воістину, — мовив Созонт і спитав: — Отже, цієї ночі святий Микита має зійти й обійти острів?
— Вам випало щастя це побачити, — сказав Теодорит.
— Чи зможемо, якщо написане мною праведне, завтра із святого місця відійти?
— Коли хто із вас захоче, — мовив Теодорит.
– І коли не записуватимеш того, що побачиш уночі, — додав Антоній.
— А коли запишу?
— Даси нам на звірення — і щасливої дороги!
Ми вклонилися Микитиним учням і відійшли. Коли ж ішли по стежці, Павло завів:
— Що ж це виходить, брате Созонте: святий замість лікувати мою хворобу пропонує мені вмерти…
— Це значить, брате, що вилікувати твоєї хвороби він неспроможний. Чи ж має бути сильніший отців скитських та отців печерських? Зрештою, має сумну рацію: мертвому не болить.
— То це мені так ніхто й не допоможе? — заканючив Павло, він часом подобав на дитину.
— Я не лікар, брате Павле, а правник. Моє діло не значити приписи для уздоровлення, а звідувати й розшукувати. Чи не ходив ти до лікарів?
— Ходив ще коли не постригся у ченці. Увесь маєток на них видав, але не знайшли вони мені ліку, хоч давали пити й глитати всіляку бридоту, натирали мене мастями.