– Як добре ви їх запам'ятали! – захоплено сказав комісар. – Слава Аллаху, що я маю такого свідка, інакше мені довелося б підозрювати всіх мешканців у цьому готелі. А тут зараз проживає більше двохсот гостей. Та плюс ще служба готеля.
– Ні, – рішуче сказав Дронго, – звісно, ні. Убивця – хтось із приїжджих разом з Віктором людей. Зверніть увагу, що удар був нанесений ножем. Я прийшов сюди одним з перших і бачив цей ніж. Не знаю, кому він належав, проте я звернув увагу на його рукоятку. Це дуже дороге знаряддя вбивства, і напевне ніж зроблений з хорошої сталі. А такий удар в серце може нанести і жінка.
– Я починаю вас боятися, – пожартував комісар, – як на мене, ви більший професіонал, ніж я про вас думав. Ви правильно розгляділи ніж. Такі продають у Стамбулі тільки в одному місці, і робить їх тільки одна сім'я. Ці мисливські ножі коштують дуже дорого, не менше трьохсот доларів. Я постараюся довідатися, хто його купував.
– Думаю, сам убитий, – припустив Дронго. – Вбивство вийшло спонтанно, ненавмисно. Інакше вбивця вдарив би в спину, а не в груди. Може, вони навіть боролися чи він приставав до жінки. А може, це просто помста чоловіка. В усякому разі, вбивство було здійснене кимось із цієї групи. В цьому я переконаний. І відкиньте версію пограбування. Інакше винесли хоча б коштовності молодої жінки, котрі також коштують немало.
– Скидається на те, – погодився комісар. – Так кого нам допитувати наступним? Когось з підозрюваних?
– Я думаю, краще брата вбитого, – запропонував Дронго, – по-моєму, ми можемо дізнатися в нього багато деталей, котрі досі не знаємо.
– Згоден, – кивнув комісар, – і не соромтеся. Якщо вас будуть цікавити якісь інші питання, окрім тих, які я буду ставити, можете запитувати від свого імені. Я сподіваюсь, що ми з вами зможемо виявити цього вбивцю.
Він крикнув своєму помічнику, наказавши знову принести папір і покликати брата вбитого. За хвилину до кімнати зайшов Юрій. Він був пригнічений, явно не міг зібратися і усвідомити, що саме відбулося. Судячи по всьому, керівником фірми був його старший брат, і молодшому важко було уявити своє існування без нього.
– Ви Юрій Кошелев? – запитав комісар, прочитавши документи прибулого. – І ви молодший брат загиблого?
– Так, – кивнув Юрій, – я його брат. Це так жахливо.
– Ви разом керували приватною фірмою "Сентрал Тафт"? – уточнив комісар, а Дронго переклав.
– Точно, – погодився Юрій, – керували. Президентом був Віктор, а я віце-президент.
– А решта членів вашої групи?
– Олег Федоров наш фінансовий директор, а Рауф просто компаньйон.
– Ви раніше бували в Турції?
– Одного разу, проїздом, коли подорожували на теплоході, – пригадав Юрій.
– Кого ви підозрюєте в скоєнні злочину? – запитав комісар вустами Дронго.
– Звісно, Рауфа, – кинув зразу, не сумніваючись, Юрій, – цей покидьок посперечався з моїм братом під час вечері і навіть погрожував йому, сказав, що обов'язково його приб'є. А потім прийшов і вбив його.
– Чому ви так вважаєте?
– А хто ще? – здивувався Юрій. – Я його брат. Наш Олег навіть муху вбити не зможе. Жінки не в рахунок. Чи ви думаєте, що хтось із службовців пробрався сюди, щоб убити мого брата? Звісно, ні. Це міг бути тільки Рауф.
– Ви упізнаєте цей ніж? – запитав комісар, показуючи на лежавший на столі у целофановому пакеті ніж, котрим був убитий Віктор.
– Звісно, впізнаю, – кивнув Юрій. – Це ніж мого брата, він купив його в день приїзду до Стамбула. Нам сказали, що в Аксараї, – начебто так називалось це місце, – є крамниця, яка торгує хорошими мисливськими ножами, і ми пішли туди за покупкою. Це його ніж.
Комісар кинув погляд на свого добровільного перекладача і ледь помітно кивнув йому. Дронго точно вичислив. Ніж дійсно належав самому вбитому.
– Ви були всі разом?
– Так, ми разом гуляли.
– Скільки таких ножів ви купили? – запитав вже сам Дронго.
– Один, – здивувався Юрій, – ми хотіли купити два, але в крамниці ще одного такого не знайшлося. Тому ми взяли тільки один. Вони роблять ці ножі виключно на замовлення.
– А навіщо Рауфу було убивати вашого брата – запитав Дронго. – Я сидів поряд з вами за столом і чув, як ваш брат нападав на нього, вимагаючи щось зробити. Лише після цього відбувся розрив між вашим братом і його компаньйоном. І нічого особливого не сталося. Просто Рауф нагрубіянив йому, а він, у свою чергу, шпурнув склянку.
– Ти що, шпигував за нами? – розізлився Юрій. – Звідки ти все знаєш?
– Я ж говорю, що сидів поряд.
– Ну і заткнися, якщо такий вухастий! Тебе сюди перекладачем покликали, а не інформатором, – огризнувся Юрій, – теж мені, доносчик бісовий! Паскуда!
Дронго раптом різко викинув руку, і Юрій, отримавши сильний удар по обличчю, відлетів у другий кінець кімнати.
– Що сталося? – запитав нічого не зрозумівший комісар.
– Нічого, – заспокоїв його Дронго. – Просто цей тип дозволив собі трохи пофантазувати на мій рахунок.
Він поглянув на Юрія, який вставав з підлоги.
– По-перше, не треба так зі мною розмовляти, – холодно зауважив Дронго, – в такому хамському тоні. А по-друге, щодо доносчика і паскуди. Я ж не називаю паскудством твоє приставання до подружки старшого брата, коли ти притискав її на задній стежці, чудово знаючи, що Віктору це не сподобається.
Юрій зачудовано поглянув на нього.
– А це ти звідки знаєш? – злякано запитав він. – Інка розповіла?
– Я все чув сам, – бридливо зауважив Дронго, – моя вілла знаходиться якраз там, де ви бесідували.
Юрій мовчки пройшов до столу і сів на стілець, не сказавши більше ні слова.
– Скільки років ви знайомі з Рауфом? – запитав комісар.
Дронго переклав питання.
– Років п'ять, – байдуже відповів Юрій, вже не дивлячись в його бік.
– І ви вважаєте, що такий чоловік може здійснити вбивство?
– Не знаю. – Після сутички з Дронго у Юрія явно пропало бажання розмовляти.
– А хто ще, на вашу думку, міг скоїти це вбивство?
– Не знаю. Кому була охота вбивати Віктора! – роздратовано відповів Юрій. – У нас не було ніяких ворогів.
– Хто-небудь з жінок міг убити Віктора? – несподівано запитав комісар.
Дронго покосився на нього, але все таки переклав і це питання.
Юрій скинув на нього здивовані очі, в котрих повільно стала проступати лютість.