Де-Рівароль викликав Блада до себе, і капітан з'явився в замок Пті Гоав, де мала відбутися зустріч. Барон, високий горбоносий чоловік років сорока, тримався холодно і сухо. Він з явним несхваленням зміряв поглядом капітана Блада з ніг до голови, а на Хагторпа, Ібервіля та Волверстона, що стояли позаду капітана, навіть не глянув. Де-Кюссі запросив Блада сісти.
— Хвилинку, пане де-Кюссі. Здається, барон не помітив, що я тут не один. Дозвольте, сер, представити вам моїх супутників: капітан Хагторп з "Елізабет", капітан Волвер-стон з "Атропо" і капітан Ібервіль з "Лахезіс".
Барон недбало і гордовито глянув на капітана Блада, а потім сухо і ледь помітно кивнув головою кожному з представлених йому піратів. Усією своєю поведінкою він давав зрозуміти, що зневажає їх усіх і хоче, щоб вони це помітили. Поведінка барона викликала у капітана Блада несподівану реакцію — вона розбудила в ньому диявола, а разом з цим і почуття власної гідності, що останнім часом було задрімало. Йому раптом стало соромно за свій неохайний вигляд, і це, очевидно, примусило його триматися ще зухваліше. Жест, яким він поправив портупею так, щоб оздоблений ефес його довгої шпаги було видно де-Ріваролю, був майже натяком. Звернувшись до своїх капітанів, Блад вказав рукою на стільці вздовж стіни.
— Присувайтеся ближче до столу, хлопці. Ми примушуємо барона чекати.
Капітани послухались, а Волверстон при цьому багатозначно посміхнувся. Вираз обличчя пана де-Рівароля став ще нахабнішим. Він мав би за безчестя сидіти за одним столом з цими бандитами, вважаючи, що всі вони, крім хіба, може, самого капітана Блада, повинні були вислухати його стоячи. І, щоб підкреслити різницю між собою і піратами, він зробив єдине, що йому залишалось,— надів капелюха.
— Оце вірно,— по-дружньому зауважив Блад.— Я й не помітив, що тут протяги.— І він надів свого касторового капелюха з плюмажем.
Де-Рівароль від гніву почервонів, здригнувся і якусь мить, перш ніж заговорити, ледве стримувався, щоб не скипіти. Панові де-Кюссі теж було явно не по собі.
— Сер,— крижаним тоном почав барон,— ви примушуєте мене нагадати вам, що маєте лише звання капітана [244] першого рангу і перебуваєте в присутності генерала, командуючого сухопутними і військово-морськими силами Франції в Америці. Я змушений нагадати, що вам належить з пошаною ставитися до людини мого рангу.
— Щасливий запевнити вас,— одмовив капітан Блад,— що це нагадування зайве. Я, між іншим, вважаю себе джентльменом, хоч зараз і дуже мало на нього схожий, і, як джентльмен, я завжди з повагою ставився як до тих, кого природа й доля поставили наді мною, так і до тих, хто стоїть нижче і не має можливості обуритись, коли до нього виявляють зневагу.— Це був тонкий докір. Де-Рівароль, не знаючи, як заперечити, закусив губу, а Блад, не даючи йому можливості відповісти, вів далі.— Ну а зараз, коли ми порозумілися, може, перейдемо до справи? Де-Рівароль якусь мить понуро розглядав його.
— Очевидно, так буде краще,— сказав він і взяв аркуш паперу.— Це копія угоди, яку ви підписали з паном де-Кюссі. Перш ніж продовжувати розмову, я повинен відзначити, що пан де-Кюссі перевищив свої повноваження, давши вам право на одну п'яту захоплених трофеїв. Він не мав права погоджуватись на більшу частку, ніж одна десята.
— Це питання ви будете вирішувати з паном де-Кюссі, генерале.
— О, ні! В цьому зацікавлені і ви.
— Пробачте, генерале. Угоду вже підписано. А оскільки в цьому зацікавлені і ми, то я вважаю це питання вичерпаним. З поваги До пана де-Кюссі нам не хотілося б слухати ваші докори на його адресу.
— Це моя власна справа, що я скажу панові де-Кюссі, і хай вас це зовсім не обходить.
— Те саме кажу і я, генерале.
— Але, мені здається, вас повинно цікавити, що ми не зможемо дати вам більше, як одну десяту частку здобичі.— Де-Рівароль обурено вдарив кулаком по столу: цей пірат був диявольськи спритний у суперечці.
— А ви певні, пане бароне, в тому, що ви... не можете дати більше?
— Певен, що не дам!
Капітан Блад зневажливо знизав плечима і опустив очі.
— В такому разі,— промовив він,— мені залишається тільки пред'явити вам рахунок, вказавши суму, яка компенсує нас за згаяний час і порушення наших планів у зв'язку з прибуттям у Пті Гоав. Як тільки це питання буде врегульоване, ми розійдемося друзями, пане бароне. Поки що ніхто нікому не заподіяв шкоди. [245]
— Що ви маєте на увазі, чорт забирай!? — Барон схопився з місця, подавшись усім тілом через стіл до Блада.
— Невже я неясно висловився? Можливо, я не досить вільно розмовляю по-французьки, але...
— О, ви володієте французькою мовою досить вільно, часом надто вільно, дозволю собі зауважити. А тепер послухайте мене, пане пірате. Я не з тих, з ким можна строїти дурня, в чому ви незабаром пересвідчитесь. Ви з вашими людьми перейшли на службу до короля Франції. Ви маєте звання капітана першого рангу і одержуєте за це платню, а ваші офіцери мають звання лейтенантів. Ці ранги накладають на вас не тільки обов'язки, які вам слід добре вивчити, а й покарання за невиконання цих обов'язків, що вам теж не зашкодить знати. Покарання ці бувають часом досить суворими. Найпершим обов'язком офіцера є покора. Звертаю на це вашу увагу. Ви не повинні тішити себе обманом, що ви мій союзник у намічених мною операціях. Усі ви — тільки мої підлеглі і не більше. В моїй особі ви бачите командира, який командує вами, а не компаньйона і рівню. Сподіваюсь, ви зрозуміли мене?
— О, звичайно, зрозумів! — розсміявся Блад. Конфлікт з бароном повернув Бладові його колишнє вміння володіти собою. І тільки одна думка псувала йому настрій — думка про те, що він був неголений.— Запевняю вас, генерале, що я нічого не забуваю. Я, наприклад, пам'ятаю,— чого не можна сказати про вас,— що умови нашої служби скріплені нашими підписами в договорі, а в ньому вказано, що ми одержуємо одну п'яту частку здобичі. Відмовляючись від цього зобов'язання, ви скасовуєте угоду, а разом з тим звільняєте нас від узятих зобов'язань і позбавляєте честі служити у військово-морському флоті під вашим командуванням.
При цих словах офіцери Блада вголос висловили своє схвалення.