Тимчасом Огл, ще більше розпалюючись, люто дивився в обличчя капітанові Бладу, що тримав його за руку, й горлав:
— Який же це кращий вихід? Ні, мене не заколисали слова Волверстона! У нас немає іншого виходу, крім того, якого я вимагаю. Я вже виклав єдиний наш шанс, і ми повинні використати його. [197] Але капітан Блад не слухав Огла. Він зважував усі "за" і "проти". Для нього найкращим виходом був той, про який він уже говорив Волверстону. Та чи варто про це говорити зараз, коли люди, настроєні Оглом і охоплені панікою, навряд чи здатні логічно мислити? Він розумів одне: якщо вони й погодяться на те, щоб він здався, то від наміру зробити Арабеллу заложницею ніколи не відступляться, а добровільну здачу самого Блада використають, як додатковий козир у грі проти губернатора Ямайки.
— Це через неї ми потрапили в пастку! — невгавав Огл.— Через неї і через тебе! Ти рискував нашим життям заради того, щоб доставити її на Ямайку. Але ми не збираємося гинути, поки у нас є хоч маленький шанс...
Огл знову повернувся до стернового, і хоч Блад ще міцніше стис руку каноніра, той з прокляттям відвернувся від нього. І тут Блад зважився. Зволікати ніколи. Хоч рішення й мало привабливе, і навіть відразливе, а проте він мусить скористатися ним.
— Заждіть! — гукнув він.— У мене кращий вихід і надійніший! — Він перегнувся через поручні й наказав Пітту:
— Покласти руля і просигналити, щоб вислали шлюпку. На кораблі враз запала глибока тиша, сповнена подиву
і тривоги — ніхто не розумів справжньої причини такої несподіваної поступки свого капітана. Але Пітт, хоч він теж поділяв настрій своїх товаришів, враз скорився. Пролунала його команда, і після короткої паузи чоловік із двадцять піратів кинулися виконувати наказ.
Заскреготіли блоки, залопотіли на вітрі паруси. Капітан Блад обернувся і кивком голови покликав лорда Джуліана. ' Його світлість завагався, але все ж підійшов, здивований і недовірливий. Недовір'я його поділяла і міс Бішоп, яка, так само, як і Уейд та команда корабля, була приголомшена поступкою Блада. Правда, для цього в неї були зовсім інші причини.
Підійшовши з лордом Джуліаном до поручнів шкафуту, капітан Блад стисло розповів команді про мету приїзду лорда Джуліана в Карібське море і про ту пропозицію, яку йому вчора виклав лорд Уейд.
— Я відхилив цю пропозицію, вважаючи її образливою для мене. Ті з вас, хто потерпів від короля Якова, зрозуміють мене. Але зараз, у такій безвиході, коли на нас насідають переважаючі сили ворога, як тут каже Огл, я згоден наслідувати приклад Моргана — цебто піти на службу до короля і цим прикрити вас усіх. [198]
На якусь мить усі заніміли, наче від грому й блискавки, а потім зчинилася справжня веремія. Більшість піратів зраділи з такого виходу, і радість ця була зрозумілою: люди, що збиралися помирати, раптом побачили можливість залишитися живими. Але чимало було й таких, що не склали остаточної думки, поки капітан Блад не дасть ясної відповіді на кілька запитань, головне з яких поставив Огл:
— А чи зважатиме Бішоп на королівський патент, коли ти його матимеш?
На ці слова відповів лорд Джуліан:
— Якщо він здумає знехтувати владою короля, то це йому так не минеться. Навіть коли б він і спробував виявити непокору, то офіцери ескадри ніколи його не підтримають.
— Так! — зауважив Огл.— Це правда.
Проте кілька піратів категорично повстали проти такого рішення. Серед них був і Волверстон.
— Краще гнити в пеклі, аніж служити королю! — несамовито ревнув старий вовк.
Але Блад заспокоїв його й однодумців.
— Хто з вас не бажає йти на королівську службу, зовсім не повинен іти за мною. Такого в наших умовах не передбачалося. Я йду тільки з тими, хто цього хоче. Не думайте, що я охоче зважився на такий крок. Як на мене, то я цілком поділяю думку Волверстона, але ж у нас з вами немає іншої можливості врятуватися од загибелі. Ніхто й пальцем не торкне тих, хто не забажає піти зі мною. Вони залишаться на волі. Тільки в такому разі я продам себе королю. Хай лорд Джуліан, представник міністра закордонних справ, скаже, чи погоджується він на такі умови.
Уейд відразу ж погодився і мерщій подався в свою каюту за патентом, задоволений, що йому так добре вдалося виконати доручення уряду.
Тим часом боцман просигналив на кораблі ямайської ескадри, викликаючи шлюпку. Пірати на шкафуті з'юрмилися вздовж бортів, недовірливо і з острахом розглядаючи велетенські галіони, що підходили до "Арабелли".
Як тільки Огл залишив квартердек, Блад обернувся до міс Бішоп. Вона не зводила з нього сяючих від захвату очей. Але, помітивши, що капітан раптом спохмурнів і насупився, і сама занепала духом. Дівчина зрозуміла, що його гнітить тільки що прийняте рішення і, збентежена, несподівано торкнулася руки Блада:
— Ви зробили правильно, сер,— похвалила вона його,— навіть і в тому разі, коли це суперечить вашому бажанню. [199]
Блад сердито зиркнув на жінку, заради якої пішов на таку жертву, і тихо відповів:
— Я завдячую цим вам або думаю, що завдячую! — тихо сказав він.
Арабелла не зрозуміла його.
— Ви врятували мене від найстрашнішої небезпеки,— визнала вона і здригнулась від самої думки про можливі наслідки.— Але я не розумію, чому ви досі відхиляли пропозицію лорда Уейда. Адже це почесна служба.
— Служити королю Якову? — з глумом перепитав Блад.
— Англії,— докірливо поправила його дівчина.— Країна — це все, сер, а суверен(1) — ніщо. Король Яків одійде, на його місце прийдуть інші, що теж відійдуть, а Англія залишиться, залишиться для того, щоб їй чесно служили її сини, незважаючи на їх злість до людей, які тимчасово стоять при владі.
(1) Суверен — той, хто стоїть на чолі влади.
Блада трохи здивували ці слова, але потім він посміхнувся.
— Проникливий і розумний захист,— схвалив він.— Вам треба було сказати про це команді,— і глузливо, але добродушно поцікавився: — Ви не вважаєте, що така почесна служба допомогла б розбійникові й піратові спокутувати гріхи?
Дівчина опустила очі й відповіла уривчасто:
— Якщо він... хоче знати, то, можливо, ні, напевне... йому був винесений надто суворий присуд...
Блакитні очі Блада спалахнули, а твердо стиснуті уста посміхнулися: