На шкафуті, де звечора було так тихо й мирно, нервозно метушилося чоловік із шістдесят. Біля поручнів пів'юта, над самою головою в лорда Джуліана, капітан Блад палко сперечався з однооким розхристаним велетнем Волверстоном, голова якого була пов'язана червоною ситцьовою хусткою.
Ледве показався його світлість, як вони одразу ж замовкли, і капітан Блад, повернувшись, привітався з лордом.
— Доброго ранку, сер! — сказав він:— Я допустився непоправної помилки. Мені не слід було так близько підходити до Ямайки вночі. Але я хотів якнайскоріше висадити вас. Підніміться-но сюди, сер, і я вам дещо покажу.
Нічого не розуміючи, лорд Джуліан піднявся по трапу. Зупинившись біля капітана, він глянув на корму, куди кивнув Блад, і аж скрикнув від подиву. Там, не більше як за три милі на захід від них, яснозеленою смугою тягнулася земля. А милі за дві з боку відкритого океану йшли три великих білі кораблі.
— Вони без вимпелів, але, безумовно, це частина ямайської ескадри,— спокійно сказав капітан Блад.— Ми зустрілися з ними на світанку; вони повернули і з того часу не припиняють погоні. А тимчасом "Арабелла" вже чотири місяці у плаванні, дно її дуже обросло, і ми не можемо розвинути необхідної швидкості.
Волверстон, заклавши свої великі руки за широкий шкіряний пояс, з височини свого велетенського зросту насмішкувато глянув на лорда Джуліана, хоч той теж був досить високий.
— Схоже на те, що вам, ваша світлість, доведеться ще раз побувати в морському бою, доки ми не покінчимо з цими кораблями,— сказав велетень.
— Власне, з цього приводу зараз ми й сперечалися,— пояснив Блад.— Я вважаю, що ми не можемо починати бій за таких обставин.
. — Біс із ними, з обставинами! — вигукнув Волверстон, вперто випнувши свою масивну щелепу.— Для нас такі обставини не первина. В Маракаїбо було набагато гірше, однак ми ж не тільки перемогли, але й захопили три кораблі. А вчора, коли ми розпочали бій з доном Мігелем, хіба було не гірше?
— Так, але ж то були іспанці. [192]
— А ці хіба кращі? Невже ти боїшся цього незграбного барбадоського бабака? Що тебе мучить, Пітер? Раніш я ніколи не бачив тебе таким.
В цей час десь позаду гримнув гарматний постріл.
— Це сигнал, щоб ми лягли у дрейф,— мовив Блад все тим самим байдужим голосом і тяжко зітхнув.
Волверстон не витримав:
— Та я краще погоджуся зустрітися з полковником Бішопом у пеклі, аніж лягти в дрейф за його наказом! — загорлав він, люто плюнувши на палубу.
Тут у розмову втрутився його світлість.
— О, насмілюсь зауважити, що нам нічого боятися полковника Бішопа, враховуючи вашу послугу його племінниці та мені...
Волверстон, хрипко засміявшись, перебив лорда Джуліана.
— Не гарячкуйте, пане! — вигукнув він глузливо.— Ви не знаєте полковника Бішопа. Ні заради племінниці, ні заради дочки, чи рідної матері він не відмовиться від крові, якої прагне. Він кровопивця! Підла тварюка! Нам з капітаном Бладом це добре відомо. Ми були його рабами.
— Але ж із вами я,— з неабиякою пихою зауважив його світлість.
Сміх Волверстона збентежив лорда, і він трохи підвищив тон свого голосу:
— Запевняю вас, моє слово дещо важить в Англії.
— Хіба що в Англії! Але тут, кат би його побрав, не Англія!
Загримів другий постріл, і тої ж миті за кормою закипіла вода.
Капітан Блад перегнувся через поручні і спокійно сказав білявому штурвальному, що стояв унизу якраз під ним:
— Накажи спустити вітрила, Джеремі. Ми лягаємо в дрейф.
Але Волверстон, шарпнувшись уперед, ревнув:
— Не смій, Джеремі! Зачекай! — Він рвучко повернувся до капітана Блада, а той спокійно поклав йому на плече руку і сумно посміхнувся, стримуючи його порив.
— Спокійно, старий вовче! Спокійно!
— Краще заспокоїв би ти себе, Пітер. Ти збожеволів! А може, збираєшся спровадити нас усіх у пекло заради цієї холодної тендітної панночки?
— Замовчи! — люто крикнув Блад.
Та Волверстона не так легко було залякати. [193]
— Хіба ж не правда, йолопе! Через цю прокляту спідницю ти став боягузом. Ти тремтиш за неї, а хто вона? Племінниця полковника Бішопа, будь він тричі проклятий! Присягаюся богом, що тобі захотілося бунту на кораблі, і, будь певен, я сам його зчиню. Це все-таки краще, ніж здатися і гойдатись на шибениці в Порт-Ройялі!
їх погляди зустрілися. В одному палав сильний гнів і виклик, а в другому — подив і біль.
— Хіба ж ідеться про здачу всіх? Здаюся тільки я сам,— проказав Блад.— Якщо Бішоп сповістить у Англію, що мене схопили й повісили, він і прославиться і водночас задовольнить свою особисту ненависть до мене. Це його цілком влаштує. Я тільки пошлю йому листа й повідомлю, що готовий з'явитися до нього на корабель разом з міс Бішоп та лордом Джуліаном і здатись, але при тій умові, що "Арабеллі" дадуть можливість безперешкодно йти своїм курсом. Наскільки я знаю полковника, він погодиться на таку угоду.
— Такої угоди ніколи не буде! — відрубав Волвер-стон, не тямлячи себе від гніву.— Ти, Пітер, остаточно з'їхав з глузду, якщо так думаєш!
— Але не більше за тебе, якщо ти збираєшся почати бій,— з цими словами Блад вказав на кораблі, що поволі, але невблаганно насідали на них.— Подивись, не встигнемо ми пройти й півмилі, як потрапимо під нищівний вогонь ворожих гармат.
Волверстон круто вилаявся і враз замовк, помітивши краєм свого єдиного ока, як по трапу піднімається чепурненька фігурка в сірій шовковій сукні. Запалившись суперечкою, вони з Бладом не помітили, коли саме з каюти вийшла Арабелла Бішоп, не помітили вони й Огла, що кілька хвилин тому виринув з люка і зараз стояв осторонь, оточений кількома піратами-канонірами, і щось їм гнівно доводив.
Та Блад не помічав ні Огла, ні його людей, він обернувся, щоб глянути на міс Бішоп. Його дивувало, як це вона наважилась зійти на квартердек, хоч ще вчора вперто уникала зустрічі з ним. Тим більше, що коли врахувати характер його суперечки з Волверстоном, саме зараз її присутність була зовсім недоречною.
Приваблива й чарівна в своєму сірому вбранні стояла перед ним дівчина. Щоки її трохи зарожевіли, а ясні карі очі світилися іскорками збудження. Вона була без капелюшка, і вранішній бриз пустотливо бавився її кучерями.