Добре знаючи, що саме йому, а не Каузаку загрожує найбільша небезпека, капітан Блад все-таки умів зберегти спокій і висміяти ганебну поведінку боягуза Каузака.
— Думаю, що тепер вам ясно, чому ми опинилися в такому скрутному становищі,— не підвищуючи гоосу, звернувся він до юрби корсарів, які підступили ближче, щоб послухати його. [140]
— Навіщо нам розводитись про те, що було і чого не вернеш? — понуро, але вже без запалу пробурчав Каузак. До речі, Волверстон на ці слова тільки хихикнув.— Краще скажіть, що нам робити...— вів далі Каузак.
— Такого питання взагалі не існує,— обірвав його капітан Блад.
— Хіба? А по-моєму, існує,— не поступався Каузак.— Дон Мігель, іспанський адмірал, гарантує нам недоторканість і безпечний вихід в океан, якщо ми, вирушивши звідси негайно, не завдамо шкоди місту, відпустимо полонених і повернемо все, що взяли в Гібралтарі.
Капітан Блад спокійно посміхався: хто-хто, а він добре знає, чого варте слово дона Мігеля.
Замість нього, не приховуючи презирства до свого земляка, відповів Ібервіль:
— Це зайвий раз доводить, що, незважаючи на перевагу свого становища, іспанський адмірал все ж боїться нас.
— Бо він не знає, наскільки ми безсилі,— огризнувся Каузак.— Ми повинні будь-що прийняти його умови. У нас немає вибору. Така моя думка.
— Але не моя,— промовив капітан Блад.— Тому я й відхилив ці умови.
— Відхилив? — широке обличчя Каузака побагровіло, а невдоволений гамір серед тих, хто стояв позаду, підбадьорив француза.— Ви відмовились? Відмовились і не порадились зі мною?
— Ваша незгода нічого не змінила б. Нас більшість, бо Хагторп цілком підтримує мою думку. Проте,— вів, далі Блад,— якщо ви і ваші французькі прихильники хочете скористатися з пропозиції іспанця, ми не перешкоджатимемо. Пошліть одного з полонених повідомити про це адмірала. Будьте певні, що дон Мігель радо зустріне таку звістку.
На якусь мить Каузак обурено вирячився на Блада. Потім, стримавшись, серйозно запитав:
— То що ж, власне кажучи, ви відповіли адміралові?
Посмішка осяяла обличчя і очі капітана Блада, коли він сказав:
— Я відповів йому, що коли за двадцять чотири години ми не матимемо від нього гарантії на вільний вихід і не одержимо п'ятдесят тисяч песо викупу за Маракаїбо, то перетворимо це чудове місто на попіл, а потім вийдемо звідси і знищимо його ескадру. [141] Від такої зухвалості Каузаку відібрало мову. Але серед англійських піратів, що юрмилися на майдані, було чимало таких, яким припав до душі сміливий гумор спійманого, який диктував свої умови ловцеві. Вони вибухнули реготом, і за якусь мить регіт перейшов у схвальний рев: адже залякування ворога — улюблена зброя кожного авантюриста. Зрозумівши жарт, навіть французькі прихильники Каузака не лишилися осторонь, їх теж захопила хвиля загального ентузіазму. Лише Каузак затявся і вперто мовчав. З гіркою образою на серці пішов він звідси і не знаходив собі місця, аж поки наступний день не дав йому нагоди помститися. Таку можливість приніс посланець у листі від дона Мігеля. Іспанський адмірал урочисто клявся перед богом, що коли пірати відхилили його великодушну пропозицію і не склали зброї на чесних умовах, то він пильнуватиме їх біля виходу з озера і знищить при першій їхній спробі вийти в море. Якщо ж вони,— попереджав дон Мігель,— затримаються з відплиттям, то він — як тільки в його ескадру прибуде п'ятий корабель — "Санто Ніньйо", який зараз поспішає на з'єднання з ним із Ла Гуайри,— сам увійде в озеро і захопить їх біля Маракаїбо.
На цей раз капітан Блад сам не витримав і вибухнув гнівом:
— Відчепіться і дайте мені спокій,— різко обірвав він Каузака, який, повернувшись, знову, почав суперечку.— Повідомте дона Мігеля, що ви пориваєте зі мною, і будьте певні, що він пропустить вас і ваших людей, сто чортів на нього! Беріть шлюп(1) і забирайтесь під три чорти!
Каузак, звичайно, так і зробив би, коли б його братія була одностайною у вирішенні цього питання. Однак у зажерливих підлих піратських душах жадібність взяла гору над страхом. Якщо вони поїдуть, то, звісно, мусять залишити свою досить чималу частку награбованого, а також рабів і полонених. Якщо ж капітанові Бладу пощастить вирватися звідси, а знаючи його винахідливість, вони допускали таку можливість,— то він забере і їх частку. Отакими невеселими були їх роздуми, і кінець кінцем, незважаючи на всі умовляння Каузака, його недавні прихильники перейшли на бік Пітера Блада. Вони заявили, що з ним ішли на риск, з ним і вибиратимуться звідси, якщо не загинуть. Це рішення з важким серцем передав Бладові того самого вечора сам Каузак.
(1) Шлюп — однощоглове морське судно.
Блад задоволено вислухав Каузака і запросив його [142] взяти участь у нараді, на якій саме обговорювався план дальших дій. Нарада ця відбувалася в просторому дворику губернаторського будинку, в якому зараз жив Блад. Посеред дворика, оточений аркадами кам'яного чотирикутника і затінений плетивом повзучих рослин, вигравав прохолодний фонтан, навколо якого розрослися апельсинові дерева. Тихе вечірнє повітря було напоєне ароматом апельсинового цвіту. Такі архітектурні ансамблі, досить приємні зовні і всередині, будувалися мавританськими митцями в Іспанії, а звідти іспанці потім перенесли їх до Нового Світу.
Військова рада з шести чоловік до пізньої ночі обговорювала план дій, запропонований капітаном Бладом.
Величезне прісноводне озеро Маракаїбо, живлячись водами двох десятків річок, які стікали із засніжених вершин, що оточували його з двох боків, мало близько ста двадцяти миль у довжину і приблизно стільки ж у найширшому місці. Воно мало форму величезної пляшки з далеко витягнутою біля Маракаїбо в бік моря шийкою... За цією шийкою озеро знову ширшає, а ближче до моря його перетинають два довгі, вузькі острови Віджілас та Паломас, які закривають вихід в океан. Єдиний шлях для кораблів будь-якої осадки пролягає через вузьку протоку між цими островами. Паломас, довжина якого досягає близько десяти миль, з трьох боків омивався смугою мілководдя, і до берегів його могли підійти лише судна з мінімальною осадкою. Виняток становив східний берег, але там над вузьким виходом у море стояв неприступний форт, який чомусь, коли пірати входили в озеро, виявився покинутим. У протоці між островами погойдувались на якорях чотири іспанські кораблі.