(1) Fata viam invenerunt (лат.) — Від долі не втечеш.
Якщо Пітер і опирався так довго, то його стримувала, на мій погляд, думка про Арабеллу Бішоп. Те, що їм, можливо, не судилося більше зустрітися, не мало тут ніякісінького значення. Він малював собі в уяві, з яким презирством вона почує, що він став піратом, і це завдавало йому такого болю, наче все це було справді. Навіть і тоді, коли він остаточно погодився стати піратом, думка про Арабеллу ніколи не залишала його. Пітер Блад пішов на компроміс із власною совістю, яка під впливом спогадів про Арабеллу зробилась такою вразливою. Однак він поклявся, що думка про неї завжди допомагатиме йому тримати руки чистими, навіть у цій відчайдушній професії, за яку він брався. Він, мабуть, ніколи не мав навіть ілюзорних надій добитися любові цієї дівчини або взагалі побачити її, проте пам'ять про неї повинна була завжди жити в його душі, як зразок чистого, величного. Любов, якій не судилось користуватися взаємністю, нерідко залишається провідним ідеалом людини на все її життя.
Зважившись стати піратом, Блад енергійно почав готуватись [112] до піратського життя. Д'Ожерон — найлюб'язніший з усіх губернаторів, позичив йому грошей для відповідного обладнання "Сінко Льягас", перейменованого тепер на "Арабеллу". Блад дав фрегату це ім'я не без вагань, боячись відкрити свої почуття. Але його барбадоські друзі сприйняли це як звичайний прояв живого гумору, властивого їхньому командирові.
Блад непогано розбирався в людях. До двох десятків своїх прихильників він одібрав ще шістдесят чоловік з різних авантюристів, що тинялися на Тортузі. Як було заведено серед "берегового братства", з усіма ними він уклав угоду, за якою кожному сплачувалась певна частка від захопленої здобичі. Проте, щодо всього іншого, то ця угода дуже відрізнялася від загальноприйнятих там договорів. На борту "Арабелли" суворо заборонялася та огидна анархія, яка звичайно панує на піратських суднах. Ті, що плавали з Бладом, зобов'язувалися дотримуватись суворої дисципліни і в усьому підкорятися йому та обраним ними ж офіцерам. Кому цей пункт договору був не до вподоби, той міг шукати собі іншого ватажка.
Наприкінці грудня, коли закінчився сезон штормів, Блад вийшов у море на добре оснащеному судні з добірною командою, і за короткий час слава про нього розійшлася по Карібському морю, мов гнані вітром хвилі.
На початку плавання у Навітряній протоці відбувся бій з іспанським галіоном, що закінчився потопленням останнього. Потім на кількох пірогах було здійснено сміливий напад на іспанську флотилію, що займалася добуванням перлин біля Ріо-дель-Ача. Цей напад приніс корсарам особливо багату здобич. Після цього організували десантну експедицію на золоті копальні Санта-Марія на Мейні. Розповідь про неї вражала своєю неймовірністю. Було ще кілька менш цікавих пригод, і завжди команда "Арабелли" здобувала честь переможців і захоплювала багату здобич, зазнаючи при цьому тільки деяких втрат.
Отже, перш ніж "Арабелла" в травні наступного року повернулася на Тортугу для додаткового ремонту та переоснащення, бо ви самі розумієте, що фрегат не міг залишитися зовсім неушкодженим,— слава про цей корабель та його капітана Пітера Блада вихором пронеслася від Багам-ських до Навітряних островів і від Нью-Провіденс(1) до Трінідада.[113]
(1) Нью-Провіденс — острів із групи Багамських островів.
Відгомін цієї слави докотився й до Європи. Іспанський посол при Сент-Джеймському дворі(1) вручив англійцям роздратовану ноту, на яку йому відповіли, що капітан Блад не тільки не перебуває на королівській службі, а ще й засуджений бунтівник і збіглий раб, а тому будь-які заходи його католицької величності проти Блада зустрінуть цілковите схвалення короля Якова II.
Дон Мігель д'Еспаноса — адмірал Іспанії у Вест-Індії — та його небіж дон Естебан, який плавав із ним, палали бажанням якнайскоріше схопити і повісити цього авантюриста на нок-реї свого корабля. Для них полювання на Блада, яке набрало тепер міжнародного характеру, було також і родинною справою.
Отож Іспанія, в особі дона Мігеля, не скупилася на погрози в адресу Блада. На Тортугу ці погрози дійшли одночасно з заявою дона Мігеля про те, що в нього є повноваження на спіймання Блада не тільки від своєї країни, але й від англійського короля.
Проте погрози хвалькуватого адмірала не злякали капітана Блада. Він не сидів на добре захищеній Тортузі, склавши руки. За все, що йому довелося вистраждати, Блад вирішив помститись на Іспанії, зробивши її козлом відпущення. Цим він сподівався вбити двох зайців: задовольнити власну жадобу помсти і водночас виконати свій громадянський обов'язок, тільки не перед королем Яковом II, якого Блад ненавидів, а перед Англією і разом з нею перед усім цивілізованим людством, якому жорстока, підступна, фанатична Іспанія намагалася всіма засобами перешкодити спілкуватися з Новим Світом.
Якось одного разу, коли Блад, смокчучи люльку, сидів разом з Хагторпом та Волверстоном за пляшкою рому в пропахлій смолою та тютюновим димом портовій таверні, до нього привітався якийсь суб'єкт у гаптованому золотом камзолі з темносинього атласа, підперезаний широчезним шарфом малинового кольору.
— Це ваше ім'я Ле Санг?(2)
(1) Сент-Джеймським двором називався тоді двір англійського короля.
(2) Санг (le sans) — по-французьки "кров".
Перш ніж відповісти йому, капітан Блад подивився на розрядженого головоріза. Перед ним стояв високий чоловік, будова тіла якого свідчила про спритність і силу; смагляве, з орлиним профілем обличчя було грубувато-вродливим. На пальці його не дуже чистої руки, що лежала на ефесі [114] довгої рапіри, вигравав усіма кольорами великий брильянт, а у вухах поблискували золоті сережки, що майже зовсім ховалися під довгими кучерями його масного каштанового волосся.
Капітан Блад вийняв з рота люльку:
— Моє ім'я Пітер Блад,— відрекомендувався він.— Для іспанців я дон Педро Сангре, а француз може називати мене Ле Санг, якщо це йому подобається.
— От і добре,— сказав авантюрист по-англійськи і, не чекаючи на запрошення, підсунув стілець до заяложеного столу.— Мене звуть Левасер,— в свою чергу відрекомендувався він трьом співбесідникам, з яких принаймні двоє позирали на нього спідлоба.— Можливо, ви вже чули це ім'я.