— Громадянине начальнику! А інакше його не помиєш. Уївся ж бру д...
— Чи ти бачив коли, як твоя баба підлоги мила, одоробло?
Шухов випростався, тримаючи, в руці танчірку з спливаючою водою. Він усміхнувся простодушно, показуючи брак зубів, проріджених цингою в Усть-Іжмі у сорок третьому році, як доходив. Так доходив, що кривавою бігункою начисто його проносило, виснажений шлунок нічого приймати не хотів. А тепер тільки шепелявлення з тото часу лишилося.
— Від баби мене, громадянине начальнику, у сорок першому році відставили. Не пригадую і яка вона, баба.
— Отак вони й миють... Нічого, падлюки, не вміють і не хочуть. Хліба того не варті, що їм дають. Киїзяком би їх годувати:
— Та на фуя його й мити щодня? Сирість не виводиться. Ти от як, чуєш, вісімсот п'ятдесят четвертий! Ти легенько протри, щоб тільки мокрувато було, і геть звідсіля.
— Риж! Пшонянку з рижем ти не рівняй!
Шухов порався жваво.
Робота — вона як палиця, кінців у неї два: для людей робиш — якість дай, для дурня робиш — дай показуху.
А інакше давно б усі видохли, справа відома. Шухов протер дошки підлоги, щоб плям сухих не лишалося, ганчірку невикручену кинув за піч, біля порога свої повстяники натягнув, вихлюпнув воду на доріжку, де ходило начальство, — і навскоси, повз лазню, повз темну прохололу будівлю клюбу, похитав до їдальні.
Треба було ще і в санчастину устигнути, ломило знову всього. І ще треба було перед самою їдальнею на наглядачів не втрапити: був наказ начальника табору суворий — одинаків відсталих ловити і в карцер саджати.
Перед їдальнею сьогодні — випадок такий дивний — натовп не тиснувся, черги не було. Заходь.
Всередині стояла пара, як у лазні, — напливи морозу від дверей і пара від баланди. Бригади сиділи за столами або тлумилися в проходах, чекали, коли місця звільняться. Перегукуючись через тісноту, від кожної бриґади роботяги по два, по три носили на дерев'яних тацях миски з баландою і кашею й шукали для них місця на столах. І однак же не чує, остолоп, спина дубова, на тобі, штовхнув тацю. Хлюп, хлюп! Рукою його вільною — по карку, по карку! Правильно! Не стій на дорозі, не виглядай, де підлизати.
Там, за столом, ще ложки не вмочивши, хлопець молодий хреститься, значить, українець західній, і то новачок.
А росіяни — і якою рукою хреститися, забули.
Сидіти в їдальні холодно, їдять переважно в шапках, але не поспішаючи, виловлюючи розвар зітлілої дрібної рибки з-під листя чорної капусти і випльовуючи кісточки на стіл. Коли їх набереться гора на столі — перед новою бригадою хтонебудь змахне, і там вони до— тріскують на підлозі.
А просто на підлогу кістки плювати — вважається ніби й неохайно.
Посеред барака ішли в два ряди чи то стовпи, чи то підпірки, і при одному з таких стовпів сидів однобриґадник Шухова Фетюков, пильнував його сніданок. Це був з останніх бриґадників, слабіший від Шухова. Зовні бриґада вся в одних чорних бушлатах і в нумерах однакових, а всередині і геть нерівно — східцями йде. Буйновського не посадиш коло миски сидіти, та й Шухов не кожну роботу прийме, є нижчі від нього.
Фетюков помітив Шухова і зідхнув, віддаючи місце.
— Уже прохололо все. Я за тебе їсти хотів, думав — ти в кондеї.
І — не лишився чекати, знаючи, що Шухов йому не залишить, обидві миски відтинкує чисто.
Шухов витягнув з повстяника ложку. Ложка ця була дорога йому, пройшла з ним усю північ, він сам одливав її в піску з алюмінієвого дроту, на ній і наколка стояла: "Усть-Іжма, 1944".
Потім Шухов зняв шапку з голеної голови — хоч як холодно, але ніяк не міг він дійти до того, щоб їсти в шапці — і, каламутячи відстояну баланду, швидко перевірив, що там потрапило в миску. Трапило так, середньо. Не з початку бака наливали, але й не вибовтки. Фетюкову вистачить того, що він, миску доглядаючи, з неї картоплю виловив. Одна радість у баланді буває, що вона гаряча, але Шухову припала тепер зовсім холодна. Одначе він почав її їсти так само повільно, зосереджено. Тут уже хоч хай дах горить — поспішати не треба. Не рахуючи сну, таборовик живе для себе тільки ранком десять хвилин за сніданком, та за обідом п'ять, та п'ять за вечерею.
Баланда не мінялася з дня на день, залежало — який овоч на зиму заготовлять. Минулого року заготовили одну солону моркву — так і пройшла баланда на чистій морквиці з вересня до червня. А тепера —, капуста чорна. Найпоживніший час таборовику — червень: кожен овоч кінчається, і його заступають крупами. Найгірший час — липень: кропиву в котел січуть.
З рибки дрібної траплялися все тільки кістки, м'ясо 'з кісток зварилося, розлізлося, тільки на голові й на ховсті трималося. На крихкій сітці рибчиного кістяка не лишаючи ні луски, ні м'ясинки, Шухов ще м'яв зубами, висмоктував кістяк — і випльовував на стіл. У кожній рибі він їв усе: чи то зябри, чи хвіст і очі їв, коли вони на місті траплялися, а коли виварювалися й плавали у мисці окремо — великі риб'ячі очі, — не їв. З нього1 за це сміялися.
Сьогодні Шухов заощадив: не зайшовши в барак, пайка не одержав і тепер їв без хліба. Хліб — його потім окремо натиснути можна, ще поживніше.
На друге була каша з магари. Вона застигла в один згусток, Шухов відламував її шматочками. Магара не те що холодна — вона й гаряча ні смаку, ні насичення не лишає: трава й трава, тільки жовта, під вигляд пшона. Придумали давати її замісто крупів, кажуть — від китайців. У вареній вазі триста грамів тягне — і гаразд: каша не каша, а йде за кашу.
Облизавши ложку і засунувши її на попереднє місце у повстяник, Шухов надів шапку і пішов у санчастину.
Було все так само темно в небі, з якого таборові ліхтарі зігнали зорі. І все такими ж широкими струмами два прожектори розтинали таборову зону. І як цей табір, Окремий, починали — ще фронтових ракет освітлювальних дуже багато було в охорони, ледь погасне світло — сиплють ракетами над зоною, білими, зеленими, червоними, війна справжня. Потім перестали ракети кидати. Чи дорого обходяться?
Була все та ж ніч, що й при підйомі, але досвідченому окові із різних дрібних прикмет легко було визначити, що скоро вдарять розвід. Помічник Кривого (днювальний по їдальні Кривий від себе годував і тримав ще помічника) пішов кликати на сніданок інвалідний шостий барак, тобто тих, що не виходять за зону. У культурно— виховну частину поплентався старий маляр з борідкою — за фарбою і пензлем, нумери писати. Знову ж Татарин широкими кроками, поспішаючи, перетяв лінійку в напрямі штабного барака. І взагалі зовні народу поменшало' — значить, усі прихилились і гріються в останні солодкі хвилини.