— І ніколи більше брата не зустрічали? — кавторанґ запитав.
Тюрін позіхнув.
— Ні, ніколи не зустрічав. — Ще позіхнув. Сказав: — Ну, не журися, хлоп'ята! Обживемося й на ТЕЦ. Кому розчин замішувати — починайте, гудка не ждіть.
Оце воно й є — бриґада. Начальник і в робочий час роботягу не зрушить, а бриґадир і на перерві сказав — працювати, значить працювати. Тому що він годує, бриґадир. І без потреби теж не примусить.
По гудку як розчин замішувати, то мулярам — стояти?
Зідхнув Шухов і підвівся.
— Піти лід сколоти.
Взяв з собою для льоду сокирку й мітелку, а для кладки — молоточок мулярський, рейку, шнур, висок.
Кільґас рожевий подивився на Шухова, скривився — мовляв, поперед бриґадира вискочив? Та Кільґасові не думати, з чого бриґаду годувати: йому, лисому, хоч і на двісті грамів хліба менше — він з посилок проживе.
А все ж підводиться, розуміє. Бриґаду затримувати з-за себе не можна.
— Почекай, Ваню, і я піду! — озивається.
Глядц, гляди товстощокий. На себе працював би — ще раніше підвівся б.
(А ще тому Шухов поспішив, щоб висок перед Кільґасом захопити, бо висок з інструменталки один узяли).
Павло запитав бриґадира:
—> Мають класти втрьох? Ще одного не поставимо? Або розчину не вистачить?
Бригадир нахмурився, подумав.
— Четвертим я сам стану, Павле. А ти тут — розчин! Скринька велика, постав чоловіка шість, і так: з однієї половини готовий розчин вибирати, у другій половині новий замішувати. Щоб мені перерви ні хвилини!
— Ех! — Павло підскочив, хлопець молодий, кров свіжа, таборами ще не засмиканий, на галушках українських морда відгодована. — Як ви самі класти, так я сам — розчин робити! А подивимось, хто більше наробе! А де тут найдовша лопата?
Оце й є бригада! Стріляв Павло з-під лісу, та на райони вночі налітав — став би він тут гнутися! А для бригадира — це інша справа!
Вийшли Шухов з Кільґасом нагору, чують — і Сенька ззаду по трапу скрипить. Догадався глухий.
На другому поверсі стіни тільки почали класти: у три ряди навколо і рідко де піднесені вище. Це найскоріша кладка — від колін до грудей, без підмостків.
А підмостки, які тут раніше були, і козли — все зеки розтягли: що на інші будівлі перенесли, що спалили — аби чужим бриґадам не досталося. Тепер, по-хазяйськи беручи, уже завтра треба козли збивати, а то зупинимося.
Далеко видно з верха ТЕЦ: і вся зона навколо засніжена, пустельна (поховалися зеки, гріються до гудка), і вишки чорні, і СТОВ-4 пи загострені, під колючку. Саму колючку за сонцем видно, а навпроти — ні. Сонце гостро блищить, ока не розкриєш.
А ще недалеко видно енерґопотяг. Ну, димить, небо обкурює! І — задихав важко. Хрип такий хворий у нього завжди перед гудком. От і загув. Не багато й перепрацювали.
— Ей, стакановець! Ти з виском скоріше впоруйся! — Кільґас підгонить.
— Та на твоїй стіні льоду скільки! Чи й до вечора сколеш лід? Майстерок даремно на гору тягав, — піддає йому й Шухов.
Хотіли по тих стінах становитися, як до обіду їх поділили, а тут бригадир знизу кричить:
— Ей, хлоп'ята! Щоб розчин у скриньках не мерз, по двоє станем. Шухов! Ти на свою стіну Кльовшина візьми, а я з Кільґасом буду. А поки Гопчик за мене у Кільґаса стіну почистить.
Переглянулися Шухов з Кільґасом. Вірно. Так скоріше. І — вхопилися за сокири...
Кавторанґ припер носилки, як кінь добрий.
— Ще, — кричить, — носилок двоє!
З ніг уже збивається кавторанґ, а тягне. Такий кінь і в Шухова був. Шухов його й пильнував, а потім підрізався він. І шкуру з нього здерли.
Сонце і за крайком верхнім за землю пішло. Тепер уже і без Гспчика видно: не тільки всі бригадири всі інструменти віднесли, а валом повалив народ до вахти. (Зразу після дзвінка ніхто не виходить, нема дурних мерзнути там. Сидять усі в огрівальнях. Але настає така мить, що змовляються бриґадири, і всі бриґади разом сунуть. Як не домовитися, так це ж такий зловпертий народ, арештанти, — один одного пересиджуючи, будуть до півночі в огрівальнях сидіти).
Зтямився і бриґадир, сам бачить, що перепізнився. Уже інструментальник, напевно, його десятьма матами обкладає.
— Ех, — кричить, — гівиа не шкода! Піднощики! Котіть униз, велику скриньку вишклябуйте, і що виберете — віднесіть у яму оту і зверху снігом присипте, щоб не видно!.. А ти, Павле, бери двох, інструмент збирай, тягни здавати. Я тобі Гопчиком три майстерки дошлю, оцю пару носилок останню викладем.
Навалилися. Молоток у Шухова забрали, шнур одв'язали. Під— носчики, підкидчики — всі побігли вниз у розчинну, робити їм більше тут нічого. Лишилося зверху мулярів троє — Кільґас, Кльовшин та Шухов. Бриґадир ходить, оглядає, скільки виложили. Задоволений.
— Добре поклали? Га? За півдня. Без підйомника. Без фуйомника.
Шухов бачить, — у Кільґаса в коритці мало лишилося. Тужить
Шухов — в інструмешгальці бриґадира, щоб не лаяли за майстерки.
— Чуєш, хлоп'ята, — Шухов утямив, — майстерки несіть Гопчи— ку, мій — не рахований, здавати не треба, я за них докладу.
Сміється бриґадир:
— Ну як тебе на свободу відпускати? Без тебе ж тюрма плакати буде!
Сміється й Шухов. Кладе.
Поніс Кільґас майстерки. Сенька Шухову шлакобльоки підсуває, розчин Кільґасова сюди в коритце перевалили.
Побіг Гопчик через усе поле до інструменталки, Павла наздоганяти. І 104-а сама пішла через поле, без бриґадира. Бриґадир — сила, але конвой — сила сильніша. Перепишуть спізнеиих — і в кондей.
Грізно збилося коло вахти. Усі зібралися. Здається, що і конвой вийшов — перераховують.
(Рахують два рази при виході: один раз при закритій брамі, щоб знати, що можна: браму відкривати; другий раз — крізь відкриту браму перепускаючи. А як помариться ще не так — і за брамою рахують).
— Бий його в лоб з розчином! — махає бриґадир. — Викидай його через стіну!
— Іди, бриґадире! Іди, ти там потрібний! — (кличе Шухов його Андрієм Прокоповичем, але зараз працею своєю він з бригадиром зрівнявся. Не те" щоб думав так: "От я зрівнявся", а просто чує, що так). І жартує услід бригадирові, що широким кроком сходить по трапу: — Що, гадство, день робочий такий короткий? Тільки до роботи припадеш — уже й знімають!
Лишилися вдвох з глухим. З цим багато не поговориш, та з ним і говорити без потреби: він від усіх розумніший, без слова розуміє.