Вірші для двох
(а двоє ті: дитина й Бог)
...Я буду співати Господові
в своєму житті,
буду грати для Бога мого,
аж поки живу!
Буде приємна Йому моя
мова, —
я Господом буду радіти!..
Псалом 103 /33-34)
НУ Й ГАРНО ВСЕ ПРИДУМАВ БОГ!
Ну й гарно все придумав Бог:
як тато й мама — то удвох.
А як бджола — то у гурті,
сова — в дуплі й у самоті.
Придумав рибок ціле море,
Карпати-гори й хмари-гори.
Придумав сонце-соняха вгорі,
а зорі засвітив, як ліхтарі.
І місяця поставив на сторожі
лілеї, чорнобривчика і рожі.
А щоб забути геть про все сумне,
придумав Бог тебе й мене!
ТИ ЗНАЄШ УСЕ!
Мій любий пане-Боже,
я зовсім маленька дівчинка,
я ще така, як мачина,
а Ти вже знаєш мене,
а Ти вже чуєш мене,
а Ти вже бачиш мене.
Чи Ти не гніваєшся,
коли я часом зву Тебе
Всезнайком?
Всечуйком?
Всевидьком?
Бо якщо й справді
Ти знаєш,
Ти чуєш,
Ти бачиш мене —
маленьку таку, мов мачина,
тоді Ти і знаєш,
і чуєш,
і бачиш
у с е !
СІМ ДНІВ
Боже,
як гарно,
що Ти створив день!
Як добре,
що він Тобі сподобався.
І Ти створив
ще другий,
третій,
четвертий,
п"ятий
і шостий!
А найкраще Тобі вдався
сьомий день.
Молодчина, що Ти додумався
мати сім днів,
бо інакше
у нас ніколи не було б
н е д і л і !
НІЧ ЗНАЄ БАГАЦЬКО СНІВ
Боже,
я знаю,
що ніч — не темна.
Ніч — золота,
мов корона в соняха.
Ніч показує мені сни —
щоразу інші.
Бувають такі кольорові,
як намальовані.
Вони ніколи не повторюються,
бо Ніч знає
багацько-пребагацько снів.
Вистачить на всіх нас
і на Тебе, Боже,
коли Тобі якось
захочеться спати.
ДЕ РАЙ?
Боже,
одні кажуть,
що рай на небі,
другі кажуть,
що рай за морем.
А я не знаю:
небо так високо,
море так далеко.
Недавно я бачила,
як ластівки поселялися
до свого нового гніздечка.
Вони так раділи, мов діти.
І мені здалося, що рай —
у гніздечку ластівки.
А це ж набагато ближче
за небо й за море.
ПАНЕ СОНЕЧКУ ВЕЛИКОДНЄ!
Пане Сонечку, пане ясний,
не заходь нам, бо світ прекрасний!
Пане Сонечку Великоднє,
будь навіки нам, як сьогодні!
Та князюй удень, та князюй вночі —
небо віддає Тобі всі ключі.
МУРКА НЕ ДУМАЛА
Боже,
не карай мою Мурку,
що дряпнула мене за пальчик.
Я поможу киці вибачитись,
поки сама вона не вміє.
Мурка розгнівалась на мене,
бо я смикнула її за хвостик
і попросила:
— Котино, котино,
поїхали по сіно,
ти будеш сіно класти,
а я буду воли пасти.
Мурці не хотілося
класти сіно
і вона дряпнула мене за пальчик.
Мурка не думала,
що мені
заболить!
НЕХАЙ БИ ГРІМ...
Боже,
якщо Ти створив Грім,
то нехай би він
грав на сопілці,
а не торохтів,
розсипаючи по небу сухарі.
Тоді б я його не боялася!
Тоді б я йому
цілий день танцювала
ще й наспівувала:
"А вже весна,
а вже красна,
із стріх вода капле..."
У МЕНЕ Є ТАЄМНИЦЯ!
Боже, у мене є Таємниця!
Я сказала б Тобі її,
але це потайна Таємниця,
найпотайніша у світі.
Коли я думаю про неї,
то сплющую очі так,
що забуваю про все навкруг
і ніби сама стаю
Таємницею.
Але то ненадовго.
Скоро я знов розплющую очі
і всміхаюся так,
мовби мені купили те,
про що я ще зранку мріяла.
ХРАМ КВІТІВ
Сад —
це Храм Квітів,
де кожна квітка
складає молитви
Сонцю,
Дощу
й Землі.
Сад —
це єдиний у світі Храм,
куди злітаються
соловейки,
щоб співати всюношну,
коли сплять
мама,
тато
і я.
ПАРАСОЛЬКА ДЛЯ БОГА
От ми й допросились:
"Іди, іди, дощику!"–
він і пішов.
Вже і борщу наївся —
далі нікуди —
а все пада, пада, пада.
Квіти мокнуть,
бо ходять без парасольок.
Вітер підставляє свої долоні,
наче хоче зупинити цей дощ,
та в нього нічого не виходить.
Боже, а як там Тобі
за тими непроглядними хмарами?
Там же ще більше дощу,
як тут!
Хочеш, я винесу Тобі
татову парасольку?
У нього їх дві.
Ти можеш із нею ходити,
аж поки вигляне сонечко.
МІЙ АНГЕЛ
Мій ангел такий маленький,
ну просто крихітка —
я навіть не бачу,
чи він сидить
на моєму плечі.
Мій ангел такий легенький,
ну просто пушинка —
я навіть не чую,
як він сидить
на моєму плечі.
Мій ангел такий тихенький,
ну просто тихіший трави —
я навіть не знаю,
коли він спить,
а коли прокидається
на моєму плечі.
БОГ І ЗАДАЧКА
Сушу голову над задачкою,
а вона не піддається.
Та ну її!
Кидаю марудну роботу й прошу:
— Боже, поможи! Твоя черга!
Сиджу годину... другу —
витрішки продаю.
Нехай Бог задачку розв’язує!
Чого доброго,
можна досидіти до старості
й не діждатися.
Ану, капосна задачко,
відкрий таємницю!
Ну от, давно б так!
Нарешті!
Вийшла!
То ж бо й воно:
Бог ще ніколи й нікому
не помагав
продавати витрішки!
МАКОВІЙ
Біла хата, а навпроти — мак.
Вже нема пелюсток, лиш головки.
Це б дощу! Та і його нема:
Маковій пахучий, аж солодкий.
Я не хочу ластівці казать,
що їй скоро-скоро відлітати,
бо для неї то — немов гроза...
Краще б ту грозу перечекати!
НЕБЕСНА ТВОЯ КРАЇНА
Боже,
бабуся віддала Тобі душу!
Бабуся знайшла притулок
у Небесній Твоїй Країні,
що зветься Вічність!
То мама мені сказала.
Тепер її домівка — домовина,
і наглядаєш ту домівку Ти.
Щовесни Ти твориш
справжні дива,
коли запалюєш
блакитні вогники бервінку
на бабусиній могилі.
Тоді мені здається,
що Небесна Твоя Країна
не хтозна-де, а поруч,
і що бабуся дивиться на мене
блакитними вогниками барвінку.
Мені так тепло біля тих вогників,
що я думаю:
Боже,
та ви ж з бабусею обмінялися:
вона тобі — душу,
а Ти їй — барвінки!
А ще я думаю,
що в Небесній Твоїй Країні
побільшало добра, і ласки,
і любові.