— А якби вона ожила, то могла б тоді скакати, гарцювати і їсти овес? — не вгавав Джек.
— Авжеж, і скакала б, і гарцювала б. От вівса не стала би їсти, — сказав Чіп, і йому аж смішно стало, що він так подумав. — Бо якщо навіть вона оживе, то як вона їстиме? Вона ж із дерева!
— І я теж дерев'яний, — промовив страхопуд.
Чіп здивовано зиркнув на Джека.
— Ай правда! — вигукнув він. — А я якраз маю в кишені отой чарівний порошок, що тебе оживив.
Він видобув перцівничку і з цікавістю став її розглядати.
— Цікаво, — розмірковував він уголос, — а чи могла б ця штука оживити козлу?
— Якби вона ожила, — вів далі Джек, якого ніщо ніби не могло здивувати, — я міг би їхати на ній верхи, і мої коліна від цього були б тільки ціліші.
— Я спробую! — вигукнув хлопець, зриваючись на ноги. — Ось тільки не знаю, чи згадаю слова, які казала баба Момбі, і як вона тримала руки.
Чіп на хвильку зосередився, і, оскільки він уважно стежив із-за живоплоту за кожним рухом старої відьми й дослухався до її слів, він подумав, що зможе повторити все, що вона казала й робила.
Тож хлопець сипнув дрібку чарівного порошку дров'яній козлі на спину, тоді підняв ліву руку, відстовбурчив на ній мізинець і сказав:
— Вух!
— Таточку, ріднесенький, а що це значить? — не стримався цікавий Джек.
— Не знаю, — відказав Чіп.
Потім він підняв праву руку, виставивши догори великий палець, і промовив:
— Тух!
— Татусю, а це ж що означає? — не вгавав страхопуд.
— Це означає те, що ти маєш стулити пельку! — відрубав Чіп, дратуючись, що йому заважають у таку відповідальну мить.
— Ох, таж я все на льоту хапаю! — зрадів Джек – Гарбузова Голова, а усмішка так і сяяла на його обличчі.
Тут Чіп підніс над головою обидві руки, розчепірив усі до одного пальці й вигукнув на повен голос:
— Пух!
Дров'яна Козла відразу ж ожила, випростала ноги, позіхнула й струсила декілька чарівних окрушинок, що залишилися в неї на спині. Решта порошку наче розчинилась у ній.
— Ой, як гарно! — не стримався Джек. Чіп же просто мовчав, не зводячи з Дров'яної Козли отетерілого погляду. — Любий таточку, та з тебе ж чудесний чарівник!
5 розділ
Оживлення Дров'яної Козли
Ставши свідком власного оживлення, Дров'яна Козла здивувалася чи не більше за хлопця.
Її очі-сучки глипали то в один, то в другий бік, усе їм було дивиною в цьому світі, де їй тепер випало жити. Тоді Дров'яна Козла спробувала подивитися на себе, але повертати голову, не маючи шиї, було марно. Тож вона, намагаючись побачити себе, все крутилася, мов дзиґа, але це теж нічого не давало. Ноги в Козли були незґрабні, негнучкі, бо не мали колінних суглобів, і за якусь мить вона врізалася в Джека, аж він гепнувся в мох обіч дороги.
Чіп не на жарт стривожився за Гарбузову Голову. Та й те, що Козла крутилася мов навіжена, йому теж не подобалося, і він щосили закричав:
— Тпру! Тпр-р-ру!
Та Дров'яна Козла й оком не моргнула на його наказ, а ще за мить вона так хвицнула Чіпа по гомілці дерев'яною ногою, що хлопець аж підстрибнув від болю, а тоді з безпечнішої відстані закричав:
— Тпру! Таж тпру, кажу тобі!
Джек уже підвівся і тепер, сидячи на землі, не зводив із Дров'яної Козли зацікавленого погляду.
— Боюся, вона тебе не чує, — сказав він Чіпові.
— Хіба ж я тихо кричу? — розсердився Чіп.
— Та воно то не тихо, але ця коняка не має вух, — пояснив сміхотливий страхопуд.
— Тю! — вигукнув Чіп, тільки тепер це помітивши. — І як тоді її зупинити?
Тієї самої миті Дров'яна Козла спинилася, мабуть, дійшовши висновку, що крутися не крутися, а свого тіла їй все одно не бачити.
Зате вона побачила хлопця і підійшла ближче, щоб як слід його роздивитися.
Було дуже кумедно дивитися, як пересувається Дров'яна Козла.
Вона переставляла водночас праву передню і праву задню ноги, а потім, так само разом, — ліві ноги. Козла хотіла бігти по-кінському, інохіддю, і тіло її гойдалося вперед-назад, мов дитяча колиска.
Чіп заспокійливо поплескав її по голові, примовляючи:
— Гарна конячка! Гарна конячка!..
А Дров'яна Козла все гарцювала, намагаючись роздивитися своїми банькатими очима обриси Джека – Гарбузової Голови.
— Треба знайти їй вуздечку, — сказав Чіп, покопирсався у кишені й витягнув із неї моток міцної мотузки. Розмотавши її, він підійшов до Дров'яної Козли, прив'язав один кінець їй на шию, а другий прип'яв до великого дерева. Дров'яна Козла, не розуміючи, що й до чого, ступила крок назад, і мотуз порвався. Та тікати вона не збиралась.
— Вона дужча, ніж я думав, — сказав Чіп, — і впертості їй теж не позичати.
— А чому б тобі не зробити їй такі-сякі вуха? — запитав страхопуд. — Зроби — та й наказуй усе, чого душа забажає.
— Добра думка! — похвалив його Чіп. — Як ти до такого додумався?
— А що тут додумуватися, — стенув плечима Джек. — Тут і думати нічого, це дуже просто.
Чіп витягнув ножика, обтесав маленьке деревце і став вирізати з кори щось схоже на вуха.
— Треба, щоб вони вийшли не дуже великі, — говорив він, орудуючи ножичком, — інакше буде не коняка, а віслюк.
— А це як? — допитувався Джек, стоячи на узбіччі.
— Ну, кінські вуха більші, ніж людські, а ослячі — більші, ніж кінські, — пояснив Чіп.
— А якби мої вуха були довші, — запитав Джек, — тоді я був би конем?
— Друже мій, — серйозно мовив Чіп, — хоч би які ти мав вуха, ти був і завжди будеш тільки Джеком — Гарбузовою Головою.
— Ага, — кивнув Джек, — здається, розумію.
— Тоді це справді дивовижно, — сказав Чіп, — та, зрештою, якщо ти так і вважаєш, то шкоди від цього нікому немає. Здається, вуха вже готові. Потримаєш нашу конячку, поки я припасовуватиму їх?
— Аякже, тільки допоможи мені стати на ноги, — попросив Джек.
Чіп допоміг страхопудові підвестися із землі, і Джек тримав коня за голову, доки хлопець ножичком зробив у ній два отвори і вставив туди вуха.
— А з ними вона нічогенька, — захоплено сказав страхопуд.
Та ці його слова, вимовлені просто біля вух Дров'яної Козли, були першими звуками, які вона почула, і вони так налякали тварину, що вона щодуху рвонула вперед, відкинувши хлопця в один бік, страхопуда — в другий, і помчала чвалом, не розбираючи дороги, ніби лякаючись тупоту власних копит.