"НОСОРОГИ"
Женев'єві Серрота докторові Т. Френкелю присвячую
П'єса на три дії і чотири картини
Переклав з французької Петро Таращук
ДІЙОВІ ОСОБИ
за порядком виходу на сцену
Картина
Господиня
Бакалійниця
Жан
Беранже
Подавальниця
Бакалійник
Літній Добродій
Логік
Власник кав'ярні
Дезі
Пан Папільйон
Дудар
Ботар
Пан Беф
Пожежник
Пан Жан
Дружина пана Жана
Численні носорожачі голови
ДІЯ ПЕРША
Декорації
Майдан провінційного містечка. В глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці, до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: "Бакалія". На другому поверсі двоє вікон, що виходять з покою бакалійника. Бакалійна крамниця у глибині сцени, але трохи ліворуч, недалеко від лаштунків. Удалині з-за будинку бакалійника визирає церковна дзвіниця. Праворуч від бакалійної крамниці тягнеться вулиця. Ще далі праворуч і трохи навскоси вітрина кав'ярні, над нею ще один поверх, там вікно. На терасі кав'ярні чимало столів і стільців, що висуваються майже до середини сцени. Біля стільців на терасі запилюжене дерево. Небо блакитне, світло яскраве, стіни дуже білі. Це неділя, майже опівдні, влітку. Жан і Беранже прийдуть і сядуть за стіл на терасі. Перед тим, як підняти завісу, починають бамкати дзвони. А коли завісу піднято, вони за хвилю стихають. Коли завіса піднімається, сцену з правого боку в лівий мовчки перетинає жінка, несучи в одній руці порожній кошик для харчів, а в другій — кота. Бакалійниця відчиняє двері крамниці й дивиться, як вона йде.
Бакалійниця. Ох! Оця! (До свого чоловіка, який у крамниці). Ох, ця запишалася. Вже й купувати в нас не хоче. (Зникає).
Кілька секунд сцена порожня.
З правого боку виходить Жан, водночас із лівого — Беранже. В Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті й добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.
Жан (ідучи з правого боку). Нарешті з'явилися, Беранже.
Беранже (йдучи з лівого боку). Добридень, Жане.
Жан. І, певне, знову спізнилися! (Подивився на годинник на руці). Ми мали зустрітись об одинадцятій тридцять. А вже й полудень от-от.
Беранже. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?
Жан. Та ні, щойно прийшов, ви ж бачили.
Ідуть і сідають за столик на терасі кав'ярні.
Беранже. Тоді я не так уже й винен, бо… Й ви теж…
Жан. Ну, я — це інша річ, я не люблю чекати, я не можу гаяти час. Оскільки ви завжди приходите невчасно, я справді прийшов пізніше, саме тоді, коли й сподівався вас бачити.
Беранже. Воно так… авжеж, але…
Жан. Ще скажіть, що прийшли, як домовились!
Беранже. Звичайно… я не можу такого сказати.
Жан і Беранже вже сидять.
Жан. І нема чого сперечатись.
Беранже. Вип'єте чого-небудь?
Жан. А вас уже зранку сушить?
Беранже. Але ж так жарко, так гаряче.
Жан. Та чим більше п'єш, тим дужче кортить, як каже народна мудрість…
Беранже. Воно б не так сушило, не така була б жага, якби в небі з'явились якісь іще мудріші хмари.
Жан (пильно дивлячись на Беранже). Ну, до того вам уже зась. Бо вашу спрагу, любий Беранже, вода не потамує…
Беранже. Любий Жане, що ви хочете цим сказати?
Жан. А вам ніби невдогад. Я кажу, що у вас горлянка пересохла. Як ота пустеля невситима.
Беранже. Ваше порівняння, на мій погляд…
Жан (уриваючи його). Ну й жалюгідні ж ви, друже.
Беранже. А що, справді жалюгідний?
Жан. Я ж не сліпий. Ви падаєте від утоми, не спали цілу ніч, позіхаєте, вас просто змагає сон…
Беранже. Так щось в голові паморочиться…
Жан. Та від вас горілкою тхне!
Беранже. Мене таки трохи сушить!
Жан. Щонеділі одне й те саме, а за будень і казати нема що.
Беранже. Та ні! На тижні не так уже й часто, я ж у конторі…
Жан. А де ваша краватка? За гульнею вже й загубили!
Беранже (мацаючи рукою груди). Диви, справді нема, сміх та й годі, куди ж вона поділась?
Жан (витягаючи краватку з кишені піджака). Нате ось цю пов'яжіть.
Беранже. Ох! Дякую, ви дуже люб'язні. (Чіпляє краватку собі на шию).
Жан (поки Беранже абияк зав'язує краватку). Але ж ви геть розчохрані!
Беранже рукою пригладжує волосся.
Візьміть ось гребінця! (Витягає гребінця з іншої кишені піджака).
Беранже (беручи гребінця). Дякую.(Недбало зачісується).
Жан. Ви неголені! Подивіться, на кого ви схожі. (З внутрішньої кишені піджака витягає люстерко,дає Беранже, той дивиться, витягаючи й обдивляючись також язика).
Беранже. Мені язик обклало.
Жан (забираючи люстерко й кладучи до кишені). Воно й не диво!.. (Забирає також простягнутого Беранже гребінця й кладе до кишені). Друже мій, так і до цирозу недалеко.
Беранже (занепокоєний). Невже справді?..
Жан (до Беранже, який хоче повернути йому краватку). Залишіть собі, я носив про запас.
Беранже (в захваті). Які ви завбачливі.
Жан (і далі придивляючись до Беранже). Прикро, але ваш одяг обшарпаний, сорочка брудна, аж гидко, черевики…
Беранже намагається сховати свої ноги під стіл.
Ваші черевики не чищені… Ото вже занехаяність!.. Ваші плечі…
Беранже. Що там ще з моїми плечима?
Жан. Поверніться. Ну поверніться. Ви обшурували стіну…
Беранже мляво простягає руку до Жана.
Ні, щітки в мене нема. Від неї кишені відстовбурчуються.
Так само мляво Беранже ляпає по плечах, аби вибити крейду; Жан відвертає голову.
Ой! Ось і ось. Де ви набралися її?
Беранже. Не пригадую.
Жан. Жаль, жаль! Мені соромно мати такого друга.
Беранже. Ви надто суворі…
Жан.А з вами по-людськи й не можна!
Беранже. Послухайте, Жане. Я не маю ніяких розривок, нуджусь у цьому місті, я не створений для… тієї щоденної роботи в конторі, — цілих вісім годин, а влітку лише тритижнева відпустка! А в суботу надвечір утома найбільша, і тоді, розумієте, щоб забутися…
Жан. Любий мій, працюють усі, і я теж, теж, як усі люди, щодня висиджую по вісім годин у конторі, я теж маю лише двадцять один день відпустки на рік, та однак, однак подивіться на мене. Хай йому біс, та треба тільки захотіти!
Беранже. Ох! Такої волі, як у вас, більше ні в кого нема. А я ж нічого не роблю. Так, для життя я нічого не роблю.