— Ви незабаром поїдете звідси.
— Так, тепер уже скоро. Моя сестра Бет — всі звуть її Бебі — через кілька тижнів приїде й забере мене куди-небудь. А потім я повернуся й пробуду тут іще місяць, останній.
— Сестра старша за вас?
— О, набагато. Їй двадцять чотири роки. Вона в нас справжня англійка, живе в Лондоні, у батькової сестри. Вона була заручена з англійцем, але він загинув на війні. Я його так жодного разу і не бачила.
В її обличчі, блідо-золотавому у відсвітах розмитого дощем надвечірнього сонця, Дік побачив те, чого не помічав досі. Високі вилиці, ніжна прозорість шкіри — не хвороблива, а така, що від неї, здається, віє прохолодою, створювали прообраз майбутньої краси,— так, дивлячись на породисте лоша, уявляєш його конем і знаєш, що це буде не просто проекція молодості на сірий екран життя, а справжній розквіт; це обличчя буде гарне і в зрілому віці, і в похилому — такою була його будова, ощадлива витонченість рис.
— Чому ви так придивляєтеся до мене?
— Просто думаю, що ви, мабуть, будете дуже щаслива.
Ніколь злякалася:
— Мабуть? А втім, гірше, ніж було, вже бути не може.
Вони сховалися в дровітні. Вона сиділа, схрестивши ноги в туфлях для гольфа, щільно загорнувшись у дощовик. Щоки її трохи порожевіли від вологого повітря. Тепер і вона уважно оглядала його — його постать, що й тепер, коли він стояв, прихилившись до стовпа, не втрачала своєї гордовитої стрункості; його обличчя, яке він, здавалося, весь час дисциплінував, і на якому усмішка, весела чи лукава, відразу ж поступалася місцем звичному виразові зосередженості. Тієї частини його вдачі, яка гармоніювала з ірландським рудавим відтінком шкіри, Ніколь, власне, ще не знала; вона її побоювалася, хоча і прагнула зазирнути в неї, бо то було його чоловіче єство. Але другий Дік, з його гречними манерами й відвертим, приязним поглядом, був як на долоні, і цим Діком вона заволоділа без вагань, як це робила більшість жінок.
— Якусь користь мені цей заклад усе-таки дав — я маю на увазі мовну практику,— сказала Ніколь.— З двома лікарями я розмовляла по-французькому, з доглядальницями по-німецькому, з прибиральницями й однією з пацієнток — по-італійському. А інша пацієнтка допомогла мені поповните мій запас іспанських слів.
— Це чудово.
Він намагався підібрати тон, який відповідав би його подальшій тактиці, але дарма.
— ...А ще я займалася музикою. Сподіваюсь, ви не думаєте, що мене цікавить тільки джаз. Я займаюся регулярно, щодня, і вже кілька місяців відвідую в Цюріху цикл лекцій з історії музики. Бували дні, коли тільки це й тримало мене на світі — музика й малювання.— Вона нахилилася й віддерла надірваний шматочок підошви, потім подивилася на Діка знизу вгору.— Мені б хотілося намалювати вас отак, як ви оце стоїте.
Дікові боляче було дивитись, як вона прагне звеличити себе в його очах.
— Я вам заздрю. А мене вже, мабуть, ніщо не може зацікавити, крім моєї праці.
— О, в чоловіків так і повинно бути,— квапливо запевнила вона.— Але дівчина мусить розвивати всілякі свої здібності, щоб потім передати їх своїм дітям.
— Певно, так,— погодився Дік умисно байдужим тоном.
Ніколь мовчала. Дік волів би, щоб вона говорила далі,— своїми репліками він старався б розхолоджувати її, виконуючи таким чином свою нескладну роль,— але вона мовчала.
— Ви вже цілком здорові,— сказав він.— Постарайтеся забути про минуле і хоч рік бережіть нерви й сили. Повертайтеся до Америки, починайте з’являтися в товаристві, закохайтеся й будьте щасливі.
— Я не можу закохатися.— Пошкодженою туфлею вона сколупнула грудку плісняви з колоди, на якій сиділа.
— Ще й як зможете,— відказав Дік.— Не тепер, то через рік чи два.— І грубувато додав: — У вас буде цілком нормальне життя і повен дім гарнесеньких дітлахів. Одне те, що вам у вашому віці вдалося перебороти таку хворобу, означає, що причина її — не органічна. Запевняю вас, моя люба, ви житимете собі на втіху ще довго після того, як ваших друзів винесуть на звалище.
... З її очей він бачив, якого болю завдав їй цією кінською дозою гірких ліків, званих правдою.
— Я знаю, що мені ще довго не можна буде й думати про одруження,— жалібно сказала вона.
Дік, розгублений і засмучений, не зразу знайшов, що відповісти. Відвернувшись, дивлячись на зелене поле, він спробував затиснути серце в кулак.
— Все буде гаразд — аби ви знали, як тут усі вірять у вас. Доктор Грегорі так пишається вами, що...
— Я ненавиджу доктора Грегорі.
— Оце вже даремно.
Світ Ніколь розпався, але це був примарний, не усталений світ, і під його уламками ще жило все, що її хвилювало. Невже лише годину тому вона чекала його біля входу і надія прикрашала її, мов квітка на сукні?
... Для нього вбрання моє шовкове і гудзики золоті, для нього розквітають нарциси і духмяніє повітря...
— Звичайно, приємно буде знову втішатися життям,— безпорадно пробелькотіла вона.
У неї виникла відчайдушна думка: сказати йому, яка вона багата, в яких розкішних будинках зростала, пояснити, що вона — капітал, і то чималий; на мить у неї втілився дух її діда, ліверанта Сіда Уоррена. Та вона подолала спокусу змішати всі цінності докупи й знову розмістила їх по їхніх вікторіанських альковах, хоч їй самій не залишалося тепер нічого, крім болю та порожнечі.
— Мені час вертатися. Дощу вже нема.
Дік ішов поряд, гостро відчуваючи її тугу, і йому хотілося спити дощові краплі з її щік.
— Я одержала нові платівки,— сказала вона.— Так кортить послухати їх. Ви коли-небудь чули...
"Сьогодні ж після вечері покладу цьому край",— вирішив Дік. Він кляв на чім світ стоїть Франца за те, що той втяг його в цю ганебну історію.
Поки Дік чекав у холі, увагу його привернула постать у береті, схожому на берет Ніколь, але не покрапленому дощем, бо, власне, він і не повинен був захищати від негоди, а прикривав недавно оперований череп. З-під берета заблимали очі, побачили Діка, наблизилися до нього.
— Bonjour, Docteur.
— Bonjour, Monsieur,
— Il fait beau temps.
— Oui, merveilleux.
— Vous êtes ici maintenant?
— Non, pour la journée seulement.
— Ah, bon. Alors — au revoir, Monsieur. [31]
Радіючи з того, що спромігся впоратися з розмовою, бідолаха в береті поплентався далі. Дік чекав. Через якийсь час сходами спустилася і підійшла до нього одна з доглядальниць.