— Цілком вірно, — підтримав доктор.
Кілька хвилин усі мовчали. Барсак глибоко замислився. Безумовно, висновки Амедея Флоранса були правильні, і, ясна річ, вельмиповажний депутат Півдня не збирався рискувати своїм дорогоцінним життям з єдиною метою уникнути нападок, які чекатимуть його в Парижі, якщо він повернеться туди, не виконавши своєї місії.
— Я приєднуюсь до пропозиції пана Флоранса, — заговорив він нарешті, бажаючи перевірити на своїх слухачах ті аргументи, які пізніше наведе в парламенті, — і саме в тому вигляді, як її сформулював доктор Шатонней. Отже, я віддаю свій голос за повернення у Сікассо, маючи кінцевою метою Сегу-Сікоро. Справді, панове...
— Пробачте, пане голово! — перебив Амедей Флоранс, знову відчуваючи, що їм загрожує промова. — Якщо дозволите, я б хотів зауважити, що ми приймаємо рішення, не дізнавшись, якої думки додержуються мадемуазель Морна і пан де-Сен-Берен.
Зауваження було слушне. Джейн Морна і Сен-Берен весь час мовчки слухали, не втручаючись у суперечку.
— Пан Флоранс має рацію, — погодився Барсак і звернувся до Джейн Морна. — Будьте ж такі ласкаві, мадемуазель, поділіться з нами своїми міркуваннями.
— Дякую, пане Барсак, — відказала Джейн Морна спокійно, — але ми не повинні втручатися в обговорення, яке нас не стосується.
— Як вас не стосується?.. Чому ж, мадемуазель? Ми, здається, усі в однаковому становищі.
— Зовсім ні, — відповіла Джейн Морна. — Вас обставини змушують відмовитися від своєї мети, а для нас ніщо не змінилося. Нам би не хотілося відокремлюватись від вас якраз тоді, коли у вас найбільше неприємностей, але ми маємо намір продовжувати подорож за встановленим маршрутом.
— І ви все ще думаєте про те, щоб добратися до Гао?
— Так, ще більше, ніж будь-коли.
— Самі? Без охорони?
— А в нас і наміру не було добиратися туди з охороною.
— Без носіїв?
— Наймемо нових. Якщо це неможливо, обійдемося без них.
— Незважаючи на цю ворожість, причини якої нам не відомі, але яка безумовно існує?
— Незважаючи на цю ворожість, яка, проте, здається мені, скерована більше проти вас, ніж проти нас.
— Хто його знає — адже шлях у нас один. У всякому разі, боюсь, що цей невідомий противник нападе якраз на вас, якщо ви самі будете продовжувати подорож до Нігера.
— І в такому разі ми все ж не злякаємось цього невідомого противника.
— Та це ж божевілля! — вигукнув Барсак. — Ми не дозволимо вам такого безумства, яке ви самі називаєте примхою.
Джейн Морна завагалась, потім сумно відповіла:
— На жаль, це зовсім не примха.
— А що ж? — здивувався Барсак.
Джейн Морна знов завагалась і, після короткої мовчанки, промовила урочисто:
— Обов’язок.
Барсак, доктор Шатонней і Амедей Флоранс дивилися на неї здивовано і з цікавістю.
А вона продовжувала:
— Пробачте мені, панове, я вас обдурювала... Пан де-Сен-Берен назвав вам своє справжнє прізвище, вірно і тег шо він француз, як і ви всі. Я ж заховалась під вигаданим ім’ям, приховала свою національність...
І Джейн Бакстон — так ми віднині її знов називатимемо — розповіла, хто батько її, ким був брат, розповіла про драму в Кубо, про обвинувачення проти Джорджа Бакстона, про його смерть, про розпач лорда Рленора. Вона розповіла, що хоче повернути братові чесне ім’я, зняти з нього ганебну пляму, а зраненому батьковому серцю принести мир і спокій.
Ця розповідь глибоко схвилювала її слухачів. Їх захопило благородство і безстрашність цієї молодої дівчини, яку не спиняли ніякі труднощі й небезпеки.
— Міс Бакстон, — досить гостро промовив Амедей Флоранс, коли вона скінчила говорити, — я дозволю собі докір на вашу адресу.
— Докір?.. Мені?.. — здивувалася Джейн, яка чекала зовсім іншого.
— Так, докір, до того ж серйозний! Якої ви дивної і, я б сказав, невисокої думки про нас, міс Бакстон, про французів взагалі, про Амедея Флоранса зокрема!
— Що ви хочете цим сказати, пане Флоранс? — прошепотіла збентежена Джейн Бакстон.
— Як! — скрикнув репортер обурено. — І ви міркуєте, що Амедей Флоранс дозволить вам зробити оцю невеличку прогулянку в Кубо без нього?!
— О, пане Флоранс... — запротестувала зворушена Джейч, починаючи розуміти, куди він хилить.
— Як це мило!.. — продовжував Амедей Флоранс у тоні ще більшого обурення. — Який егоїзм!..
— Не розумію... — спробувала зауважити Джейн, напівусміхаючись.
— Прошу, дозвольте мені закінчити, — рішуче перебив Флоранс. — Ви забуваєте, що я журналіст, мало того, я — репортер, ще й маю над собою головного редактора. Знаєте, що мені скаже мій редактор, коли дізнається, що я проґавив такий сенсаційний матеріал у справі Бакстона? Так от, він мені скаже: "Флоранс, моє малятко, ви просто йолоп!" Раз, два — і вижене мене геть. Ну, а я не хочу втрачати своє місце. Отже, я вирушаю з вами.
— О, пане Флоранс!.. — повторила Джейн, зовсім розчулена, і потиснула руку цієї чесної й мужньої людини.
— Я згодна, — промовила вона.
— А мене ви приймаєте, міс Бакстон? — пролунав раптом грубий голос доктора Шатоннея.
— Вас, докторе?..
— Звичайна річ, мене. Така експедиція не може обійтися без лікаря. Адже ви рушаєте туди, де вас легко можуть порубати на дрібні шматочки, отже мені треба там бути, щоб їх позшивати докупи,
— О, докторе! — тільки й спромоглася повторити Джейн, мало не плачучи.
Вона розхвилювалася ще більше, коли почула гнівний голос Барсака:
— Ну, а я!.. Виходить, я тут ніщо, — моєю думкою ніхто й не цікавиться?
Барсак був у нестямі від люті. Адже і він одразу вирішив приєднатися до міс Бакстон. Одним ударом він уб’є двох зайців: шлях молодої дівчини майже збігається з його власним, а нерозважність такого вчинку виправдовувалася б благородною метою. До того ж, як могли б вони, четверо мужчин, четверо французів, проявити таку байдужість і залишити молоду дівчину в хащах, серед таких небезпек? І от тепер Флоранс з доктором Шатоннеєм перехопили його лаври, а це завжди буває прикро.
— Я не кажу про пана Флоранса, — продовжував Барсак. — Він людина вільна. Але ви, докторе, ви ж, здається, є членом місії, яку я очолюю. Невже ви теж, як і всі мої солдати, збираєтеся стати дезертиром?
— Запевняю вас, пане Барсак... — пробелькотів доктор, який не подумав про це.