Пістрявенький випив і цю воду.
— Ану я натисну от — де намальовано лимончик, — сказав він.
— А я натисну — де намальована клюковка, — відповів Незнайко.
— А я — де полунична, — підхопила Кнопочка.
Усі стали натискувати кнопки й пити воду. Нарешті Пістрявенький, у якого випита вода почала в животі булькати, а вуглекислий газ, що виділявся з неї, вдарив у носа, сказав, що поки що йому більше не хочеться пити, й наші друзі пішли собі далі. Скоро вони були вже у мавпятнику й дивилися на мавпочок, котрі виявилися дуже рухливими, ловкими й потішними звірятами. У клітках у них були поставлені сходи, тички, гойдалки, трапеції. Мавпи видряпувалися по тичках, розгойдувались на гойдалках, стрибали по сходинках, спритно чіплялися за них усіма чотирма руками й навіть хвостом. Одна мавпочка знайшла десь маленьке дзеркальце й гасала з ним по всій клітці, не випускаючи ні на мить із рук. Вона раз у раз дивилась у дзеркало з такими гримасами, що не можна було втриматись від реготу. Незнайко дуже сміявся, дивлячись на цю мавпочку, а потім сказав, що вона схожа на Пістрявенького.
— І зовсім не схожа! — образився Пістрявенький. — У неї хвіст, а в мене нема ніякого хвоста.
Вони засперечалися. Пістрявенький розсердився:
— От скажу Кнопочці, що ти перетворив коротульку на осла.
— Я тобі "скажу"! Ти ж обіцяв мовчати, зраднику! — засичав Незнайко, наступаючи на Пістрявенького з піднятими кулаками.
— Тихше, тихше! Яка ганьба! — обурилася Кнопочка. — Посоромилися б хоч мавп! Ходімо звідси.
— Не хочу я звідси! — сердито пробурчав Пістрявенький. — Мені й тут добре.
— Що ж ти будеш цілий день на мавп дивитися? Нам ще треба слона побачити.
Друзі пішли дивитися на слона. По дорозі вони побачили невисоку огорожу, за якою стояв дерев'яний хлівець. Біля хлівця стояв сіренький ослик. У нього були довгі вуха й великі смутні очі. Він сумно опустив голову й, здавалося, про щось собі думав. Побачивши осла, Пістрявенький захихикав і давай штовхати Незнайка ліктем.
— Глянь, твій осел.
— А ти мовчи! — засичав Незнайко. — Держи язик за зубами. Зрозумів?
— Ну що ви там знову один на одного сичите, ніби два гусаки? — спитала Кнопочка.
— Ми не сичимо, — відповів Пістрявенький. — Просто я кажу, що це, напевно, той осел, про якого писали в газеті.
Подивившись на осла, мандрівники пішли далі і за кілька хвилин були коло слонятника. Побачити слона було досить нелегко, тому що навколо клітки зібрався величезний натовп коротульок. Кнопочка одразу ж почала продиратися крізь цей натовп. Пістрявенький поліз слідом за нею.
А Незнайко, як тільки побачив, що залишився один, зараз же повернув назад і побіг до того місця, де бачив осла.
Осел, як і раніше, стояв за огорожею. Він тільки підійшов ближче до хвіртки. Незнайко подивився навкруги й, побачивши, що поблизу нікого нема, витяг із-за пазухи чарівну паличку, махнув нею й сказав:
— Хочу, щоб осел перетворився знову на коротульку.
Не встиг він сказати ці слова, як побачив, що осел підвівся на задні ноги, випростався… і вже це був не осел, а найсправжнісінький коротулька. На ньому був куценький зелений піджак з вузенькими рукавами в обтяжку, широкі штани зеленкувато-жовтого кольору. На голові красувався яскраво-синій берет з оранжевими горошинами, з такою самою оранжевою китичкою на маківці. З-під берета вибивався довгий чуб і спадав прямо на лоба, закриваючи його до самих брів.
Зиркнувши на Незнайка, коротулька діловито сплюнув через зуби, гучно шморгнув носом й енергійно витер його кулаком. Кулак у нього був великий, а ніс маленький, наче ґудзик, увесь усипаний ластовинням. Проробивши все це, малюк штовхнув ногою хвіртку й вийшов з огорожі. Тут він на мить зупинився й повернувся до Незнайка. Його крихітні оченята задирливо блиснули, довга верхня губа задерлась до самого носа, рот роз'їхався мало не до вух. Посміхнувшись таким чином до Незнайка, колишній осел засунув обидві руки в кишені штанів і пішов геть по доріжці. Незнайко довго дивився йому вслід. У нього ніби гора зсунулася з плечей. Совість, яка не переставала мучити його, замовкла, й він, радий, побіг знову до своїх друзів.
Поки Незнайко був відсутній, Кнопочка пробралася до слонової клітки і як слід надивилася на слона. Вона була дуже здивована величиною цієї дивовижної тварини. Але найбільше її вразило те, що в слона був спереду довгий хобот, яким він, мов рукою, міг брати всілякі предмети. Пістрявенький, однак, побоявся підходити близько до такого великого звіра. Він весь час крутився у натовпі і дивився на слона з за спин глядачів, які стояли попереду. Через те йому вдалося побачити тільки слонову голову з обвислими по боках вухами. Вирішивши, що цього видовиська з нього цілком досить, Пістрявенький почав вибиратися з натовпу назад. У цей час прийшов Незнайко.
— Ну, бачив слона? — запитав він Пістрявенького.
— Ет, нічого дивного! — махнув рукою Пістрявенький. — У всіх тільки й мови: "Слон, слон!" А на що там дивитися? Сама голова та вуха!
Тут із натовпу вибралася Кнопочка:
— А ти де пропадав, Незнайку? Чому на слона не дивишся?
— Ет, буду я тут ще на вуха дивитись! Ходімо краще газованої водички ще поп'ємо.
— Правильно! — зрадів Пістрявенький. — Мені вже також чомусь пити захотілося.
Але Кнопочка відмовилась.
— Ідіть, а я вас тут на лавочці почекаю, — сказала вона й сіла на лавочці, що стояла на краю доріжки.
Незнайко й Пістрявенький пішли знову до кіоска.
— Знаєш, Пістрявенький, а я того осла вже перетворив на коротульку! — . похвалився Незнайко.
— А… — сказав Пістрявенький. — То ж то я помітив, що ти кудись бігав.
За хвилину вони знову підійшли до загородки, і Пістрявенький побачив осла, який стояв коло огорожі.
— Оце так перетворив! — засміявся Пістрявенький. — Та він онде стоїть!
— Хто стоїть? — здивувався Незнайко.
— Та осел твій!
— А щоб тебе! — з досадою вигукнув Незнайко, побачивши осла, який, мов ніде нічого, позирав на нього й ліниво кліпав очима. — Не може бути, щоб він знову на осла перетворився! Слухай, а може, це зовсім не той осел?
— Правда! — отямився Пістрявенький. — Може, це зовсім інший. Напевно, він із хлівчика виліз.