Побачивши, що він, як і раніше, лежить у постелі, Незнайко поволі заспокоївся і знову хотів заснути, коли це почувся стогін Козлика.
— Пустіть мене! Пустіть! — благав, розкинувшись на своїй постелі, Козлик.
Незнайко почав термосити його за плече, проте Козлик не прокидався.
— Пустіть мене! — так само кричав він.
— Та чого ти репетуєш! Тебе ж ніхто не тримає, — сказав Незнайко.
— Мені, розумієш, приснилося, ніби розбійники, яких ми бачили в кіно, спіймали мене й душать капроновим зашморгом, — сказав, прокидаючись, Козлик.
— А мені весь час сниться, наче я в мазуті тону, — признався Незнайко.
— Це все від учорашньої кінокартини, — сказав Козлик. — От завжди, як підеш у кіно, так потім цілу ніч душать кошмари.
Поговоривши про те, що кінофільми краще робити веселі, а не страшні, і трохи заспокоївшись, друзі знову заснули, але жахливі сни не залишали їх до ранку.
Прокинувшись раніше, ніж звичайно, Незнайко та Козлик поснідали без апетиту й вирішили піти в контору пішки, щоб хоч трошечки провітрити голови після безсонної ночі. Вийшовши на вулицю, вони побачили на розі продавця газет, який гучно викрикував:
— Газета "Давилонські гуморески"! Останні новини! Море сміху! Всього за два сантики! Повідомлення про крах Товариства гігантських рослин! Сенсація! Власники гігантських акцій нічого не одержать! "Давилонські гуморески"! Крах товариства! Море сміху!..
Купивши за два сантики газету, Незнайко й Козлик почали шукати повідомлення про крах Товариства гігантських рослин, але в газеті нічого про це не писалося. Тільки переглянувши газету вдруге, вони натрапили на невеличку замітку.
Останнім часом читачі нашої газети дуже часто зверталися до нас з проханням розповісти про гігантські рослини. Але що можна розповісти про ці горезвісні рослини, про які справді тепер можна почути багато чуток і поголосів. Про них з певністю можна сказати тільки те, що сказати про них нічого, бо про них вірогідно відомо тільки те, що про них певно нічого не відомо. Багато легковірних коротульок у своєму легковір'ї доходять до того, що купують акції цих легендарних рослин. Ми зовсім не хочемо кинути тінь на Товариство гігантських рослин. Ми не хочемо також сказати, що, купуючи акції, коротульки нічого не матимуть, бо, купуючи акції, вони дістають надію на поліпшення свого добробуту. А надія, як відомо, теж дечого варта. Задарма, як кажуть, і болячка не сяде. За все треба платити гроші, а заплативши, можна й помріяти. При першій можливості редакція знову повернеться до розмови про гігантські рослини.
Редактор Гризль.
Прочитавши замітку, Козлик скрушно похитав головою і сказав:
— Однієї такої замітки досить, щоб перестали купувати наші акції. Видно, когось із багачів завидки взяли, що наші акції так добре розходяться. Але байдуже! Тепер це нам не страшно, бо майже всі акції вже розпродано. Пізно схопилися, голубчики!
— А яке діло багачам, купуватимуть наші акції чи ні? — спитав Незнайко.
— Багачам до всього є діло! — відповів Козлик. — Думаю, їм взагалі не хочеться, щоб у нас були гігантські рослини. Адже що вигідне для бідняків, те невигідне для багачів. Це давно відомо.
Отак собі розмовляючи, Незнайко та Козлик дісталися до вулиці Фертинга і ще здалеку побачили біля будинку контор великий натовп. У деяких коротульок в руках були акції із зображенням гігантських рослин. Коротульки піднімали акції вгору, розмахували ними в повітрі, й кричали:
— Пустіть нас! Хай нам повернуть наші гроші! Нас ошукали! Виявляється, ніяких гігантських рослин нема!
— Геть звідси! — кричав на них швейцар, що стояв біля входу. — Контори відкриваються о дев'ятій годині, а доти нікому доступу в приміщення нема. Марш, поки я не напустив на вас поліцейських!
Пробившись крізь натовп, Незнайко з Козликом піднялися по сходах до дверей, і Козлик, обернувшись до натовпу, закричав:
— Братики, не вірте газетам! Вас обдурюють. Гігантське насіння є. А якщо хто хоче забрати гроші назад, ми можемо віддати.
— А, ось вони, ошуканці! — закричав хтось у натовпі. — Бийте їх!
Кілька акціонерів вибігли на східці й хотіли схопити Козлика, але двері враз відчинилися, вискочив поліцейський у мідній блискучій касці і пустив у хід свого електричного кийка. Натовп миттю відступив назад.
Поліцейський сказав:
— О дев'ятій годині контора відкриється, тоді можете йти й одержувати свої гроші, а доти ніяких балачок!
Обернувшись до швейцара, поліцейський махнув на Незнайка та Козлика своїм кийком.
— Пропусти цих! — наказав він.
Одержавши від швейцара ключ від контори, Незнайко та Козлик швидко піднялися на третій поверх.
— Найрозумніше, що можна зробити, — це повернути бажаючим гроші, — сказав Козлик. — Я думаю, паніка вщухне, як тільки всі пересвідчаться, що в першу-ліпшу мить зможуть забрати свої капітали назад.
Сказавши це, Козлик увійшов до контори й заглянув у кімнату, де стояла вогнетривка шафа. Його здивувало, що важкі залізні двері шафи були відчинені. Одним стрибком підскочивши до шафи, Козлик заглянув у неї і побачив, що в шафі було порожньо.
— Незнайку! — закричав він злякано. — Гроші зникли!
— Куди ж вони могли дітися? — спитав, вбігаючи, Незнайко.
— Не уявляю! — розвів руками Козлик. — Мабуть, нас обікрали.
Раптом він помітив на одній з поличок шафи клаптик паперу й два залізничні квитки.
— Стривай, тут записка є, — сказав Козлик і почав читати вголос.
"Дорогі друзіа!
— було нашкрябано в цій записці нерівними друкованими літерами. —
Ми змушені ратуваца вте чею. Вазміть кветки, сидаїте напоязд і валяйте не гайна в Сан-Комарик, де ми вас ізустрінем. Ваші доброзичливці Мига й Жуліо".
— От несподіванка! — вигукнув Козлик. — Виявляється, Мига й Жуліо вже втекли і, звичайно, грошенята прихопили з собою. Тепер ми з тобою тут, мов у пастці.
З цими словами Козлик підбіг до виходу з контори й замкнув двері на ключ, що було зроблено своєчасно, бо в ту ж мить за дверима почувся тупіт ніг. Це натовп акціонерів прорвався у приміщення і мчав коридором. Підбігши до контори, власники гігантських акцій почали грюкати кулаками в двері й кричати:
— Гей, ви! Відчиніть, а то погано буде! Поверніть нам гроші!