— Розповідайте! Розповідайте ще! — закричали коротульки хором, побачивши, що Знайко зупинився.
Дехто від нетерплячки аж загупав ногами об підлогу.
— Ну так-от, — вів далі Знайко. — Упевнившись, що все гаразд, я хотів обпертися об підлогу ногами, але зробив це так різко, що підскочив угору і вдарився головою об стелю кабіни. Розумієте, я не врахував, що моє тіло втратило вагу й що тепер було досить лиш невеличкого зусилля, аби підскочити на страшну висоту. А тому, що моє тіло зовсім нічого не важило, я міг вільно висіти посеред кабіни в будь-якому положенні, не опускаючись униз і не піднімаючись угору, але для цього треба було поводитись обережно й не робити різких рухів. Навколо мене так само вільно плавали речі, які ми не закріпили перед польотом. Вода з пляшки не виливалася навіть тоді, коли пляшку перевертали догори дном, але коли вдавалося витрусити воду з пляшки, то вона збиралася в кульки, які теж вільно плавали в просторі доти, поки притягувалися до стін кабіни.
— А скажіть, будь ласка, — запитав один коротулька, — у вас у пляшці була вода чи, може, якийсь інший напій?
— У пляшці була звичайна вода, — коротко відповів Знайко.
— Який же міг бути інший напій?
— Ну, я не знаю, — розвів руками коротулька. — Я думав, ситро чи, може, керосин.
Усі засміялись. А другий коротулька спитав:
— А ви привезли що-небудь з Місяця?
— Я привіз шматочок самого Місяця.
Знайко дістав з кишені невеличкий камінець голубувато-сірого кольору й сказав:
— На поверхні Місяця валяється безліч різних каменів, і притому дуже гарних, але я не хотів їх брати, бо ж вони могли виявитись метеоритами, випадково занесеними на Місяць із світового простору. А цей камінь я відбив молотком бід скелі, коли ми спускались у місячну печеру. Тому ви можете бути цілком певні, що цей камінь — шматочок найсправжнісінького Місяця.
Шматочок Місяця пішов по руках. Кожному хотілося зблизька подивитися на нього. Поки коротульки розглядали камінь, передаючи його з рук у руки, Знайко розповідав, як вони з Фуксією і Рибкою мандрували по Місяцю і що там бачили. Всім дуже сподобалась Знайкова розповідь. Усі лишилися дуже задоволені. Тільки професор Зірочка був не дуже задоволений. Як тільки Знайко закінчив свою розповідь і зійшов з трибуни, професор Зірочка вискочив на трибуну й сказав:
— Дорогі друзі, нам усім було дуже цікаво послухати про Місяць і про все інше, і я від імені всіх присутніх висловлюю сердечну подяку знаменитому Знайкові за його цікавий і змістовний виступ. Однак… — сказав Зірочка і суворо підніс угору вказівний палець.
— Геть! — закричав хтось із коротульок.
— Однак… — повторив, підвищуючи голос професор Зірочка. — Однак ми зібралися тут зовсім не для того щоб про Місяць слухати, а для того, щоб обговорити Знайкову книжку, а оскільки книжки не обговорили то, значить, не виконали того, що було намічено, а коли не виконали того, що було намічено, то треба буде все-таки виконати, а коли треба буде все-таки виконати, то доведеться все-таки виконати й розглянути її з усіх боків…
Ніхто так і не второпав, що хотів розглянути з усіх боків Зірочка. Галас зчинився такий, що нічого вже не можна було зрозуміти. Звідусіль чути було тільки одне слово:
— Геть!
Двоє коротульок знову кинулися на трибуну, один схопив Зірочку за комір, другий за ноги, й поволокли його прямо на вулицю. Там його посадили в скверику на траву і сказали:
— От коли полетиш на Місяць, будеш виступати на трибуні, а зараз поки посидь тут на травичці.
Від такого безцеремонного поводження Зірочка оскаженів так, що не міг вимовити й слова. Потім він трошки заспокоївся і закричав:
— Це неподобство! Я скаржитимуся! Напишу в газету! Ви ще узнаєте професора Зірочку!
Він довго так кричав, розмахуючи кулаками, але, побачивши, що всі коротульки розійшлися по домівках, сказав:
— На цьому засідання оголошую закритим.
Після чого встав і теж пішов додому.
Розділ другий
ЗАГАДКА МІСЯЧНОГО КАМЕНЮ
Другого дня газети вмістили звіт про обговорення Знайкової книжки. Всі жителі Сонячного міста читали цей звіт. Кожному цікаво було узнати, чи й справді Місяць усередині порожній і чи правда, що всередині Місяця живуть коротульки. У звіті було докладно описано все, що казали на обговоренні, і навіть те, чого й не казали. Окрім звіту, в газетах було надруковано безліч фейлетонів, тобто жартівливих статей, у яких розповідалося про різні чудернацькі пригоди місячних коротульок. Усі сторінки газет рясніли смішними картинками. На цих картинках був намальований Місяць, всередині якого догори ногами ходили коротульки, чіпляючись руками за різні предмети, щоб їх не притягло до центра планети. На одному з малюнків був зображений коротулька, з якого силою тяжіння стягло черевички й штанці, сам же коротулька, лишившись у сорочці й капелюсі, міцно тримався руками за дерево. Загальну увагу привернула карикатура, де був намальований Знайко, який безпомічно борсався в центрі Місяця. У Знайка був такий розгублений вираз обличчя, що на нього ніхто не міг дивитися без сміху.
Усе це друкувалося, звичайно, для втіхи публіки, але в одній газеті була опублікована цілком серйозна й науково обгрунтована стаття професора Зірочки, який признався, що в суперечці із Знайком він помилявся, і просив пробачення за допущені ним різкі вислови. У своїй статті професор Зірочка писав, що наявність порожнього простору всередині Місяця не суперечить законам фізики і цілком може мати місце, отже, Знайко не такий далекий від істини, як це могло здаватися напочатку. Разом з тим важко припустити, писав професор, що цей порожній простір розташований у центрі Місяця, оскільки центральна частина Місяця заповнена твердою речовиною, яка утворилися ще до того, як захолола й затверділа місячна поверхня, отже, до того, як усередині Місяця почав утворюватись порожній простір. Річ у тому, що як тепер, так і в давні часи внутрішні шари Місяця зазнавали велетенського тиску зовнішніх шарів, що важать багато тисяч і навіть мільйонів тонн. Внаслідок такого страхітливого тиску речовина всередині Місяця не могла, згідно з законами фізики, бути в рідинному стані, й знаходилася у твердому вигляді. А це значить, що коли Місяць був ще вогненно-рідким, у нього всередині вже було тверде центральне ядро, і коли почала утворюватись внутрішня порожнина Місяця, вона розташовувалася не в центрі, а навколо цього центрального ядра, точніше кажучи, між цим центральним ядром і порівняно недавно затверділою поверхнею Місяця. Отже, Місяць — це не порожниста куля, схожа на гумовий м'яч, як припускає Знайко, а така куля, всередині якої є друга куля, оточена прошарком з повітря чи якогось іншого газу.