16. Тим часом Анна мала якесь дивовижне почуття вірності і відданості і рідкісне вміння встановлювати власнообрану дистанцію, яку лиш вона мала право реґулювати. З нею було легко заприятелювати, але звабити — неможливо.
Тож насправді Себастян навіть не натякав їй остерігатися чи скульптора, чи растаманів.
17. Між іншим, лише після того, як Себастян сам кілька разів ходив після нічної роботи на ріку з растаманами, він до кінця усвідомив, як змістовно і солодко можна нічого не робити.
18. Ще одна розвага растаманів, яка теж страшенно сподобалася Себастянові, дуже скоро захопила все місто.
Проходячи ялівцівським Ринком, растамани назбирували повні кишені каштанів, яких нападало з дерев цілі купи. А впродовж дня вони виробляли з ними різні приємні і складні речі — закидували на дахи (і каштани котилися дахівкою вниз, падаючи на бруківку, як з трампліна), попадали каштанами в ринви, жонґлювали ними, перекочували по столі, намагаючись пускати каштан між пляшками один одному, підкидали їх аж до птахів і перекидалися ними, тримали по кілька у руці і пускали плисти каналами, клали їх на дно шклянок перед тим, як наливати джин, дарували незнайомим і знайомим, залишали після себе на березі ріки, у барі, на міських лавках і гойданках, на більярдному столі.
19. Свій перший тиждень у Ялівці растамани на столі ж і мешкали. Сталося якось так, що у цілому місті їм не знайшлося жодної вільної кімнати. Йти десь по кутах вони не хотіли.
Растамани заплатили Себастянові за годину більярда, навіть не брали київ і куль, а познімали черевики і лягли на стіл відпочити. Один запитав — чи можна таке робити, Себастян вирішив, що можна, бо виконуються обидві вимоги щодо більярда у барі — за нього заплачено і ніхто нічого не нищить. Після першої години растамани заплатили ще за дві, тоді за добу і нарешті — за тиждень наперед.
20. Був якраз сезон трави, коли вони з'явилися, і трави було море. Растамани скрут за скрутом курили самі і роздавали всім гостям. Деякі курортники вже стали растафаріанцями, а журналісти годинами слухали оповіді про Ямайку. В барі було так задимлено, що кожен, хто не курив, хоч-не-хоч мусив дихати спаленими коноплями, висідаючи на одну чи іншу хвилю.
21. Коли Себастян прав їхній з Анною робочий одяг, то вода ставала не брудною, а жовтою — від вимитих з-поміж ниток осадів канабінолу.
22. Мала Анна теж була постійно накурена.
(Себастян згадав собі це у 1947 році, коли з відділом Чугайстра спинилися на ніч у хаті біля Гути. Після вечері тридцятеро партизанів закурили буркун, а посеред ночі виявилося, що від диму померло немовля, що спало у тій хаті за заслоною).
Спочатку вона трохи настрашилася — їй було так добре, аж здавалося, що так залишиться назавжди.
23. Згодом Анна курила часто, але тільки у присутності тата — той не хотів, щоб їхні конопляні досвіди надто різнилися.
Одного разу, покуривши гашишу, вона відчула, як Бог показав з-поміж хмар палець, підняла свій до неба, і так вони кілька хвилин помовчали у безконечності, торкаючись пучками пальців.
Однак через якийсь час часи змінилися і час гашишу відійшов.
Цікаво, але значно пізніше, коли вона підросла і Себастян розказував, що він відчуває, кохаючись з нею, Анні завжди пригадувалися її конопляні сприйняття цілого світу.
24. Тоді, коли до бару зайшов сліпий з дитиною, вона не курила, лиш грала з растаманами у слова і дримбала реґі.
Сліпий був убраний у звичайний європейський костюм — лише Себастян автоматично зауважив кілька химерних кольорових латок у різних місцях маринарки, —— а на шиї сиділа кількарічна дитина у поплямленому светрі. Сліпий не мав очей, а про дитину неможливо було сказати — хлопчик то чи дівчинка. Вони простували до бару, маля руками якось керувало чоловіком. Тричі воно мусило сильно нахилитися до голови сліпого, заки дійшли
до ляди. Нагиналося, обминаючи спинки крісел, прикручених ніжками до стелі — Себастян зробив так, що все умебльовання бару, як у дзеркалі точно, повторювалося на стелі.
25. Недавно було інакше — вся стеля була нашпигована різними ножами — лезами донизу, які давали дивні відблиски, тіні, лезовий ліс створював неповторну акустику і додавав приємного неспокою. Ножі Себастян зняв після того, як кілька бойків, які крали коней на закарпатських полонинах і відводили на Галичину, напилися, посварилися, вхопили одного свого колеґу за руки і ноги, розмахнулися і підкинули до стелі.
26. Сліпий сперся руками на ляду й замовив міцний чай з ваніллю, спиртом і кількома будь-якими червоними ягодами. Дитина оглядала зал. Себастян відміряв спирт, коли занепокоївся. Дивлячись на руки чоловіка і якийсь невловимий рух малюка, він чомусь пригадав собі одну забаву з Анною.
27. В неї вони почали грати після того, як придумали собі нову стратегію — більше театральності у поводженні (тоді вони дозволяли собі таку міміку, яка часом перевершувала паяцьку).
Він ставав при ляді; руки закладав за спину і так сильно зводив разом лопатки, що спереду було видно самі рамена; Анна ставала ззаду, її зовсім не було видно, і виставляла свої руки наперед Себастяна; виглядало, ніби у великого чоловіка — маленькі дитячі руки, так вдало вони синхронізували Аннині маніпуляції і жести з мімікою та штонаціями Себастяна. Гра називалася "Два бармени — дві руки". Саме ця алюзія — двоє, але дві руки, так насторожила Себастяна. Руки чоловіка далі лежали на ляді.
28. Себастян відвернувся і ступив пару кроків до креденса, щоб взяти з полумиска вишні. Дорогою навіть встиг пригубити чай (він завжди пробував готові складні напої перед тим, як подати шкло клієнтові), і йому посмакувало. Раптом його обпекло те ж відчуття, що виникало завжди, коли хтось несподівано швидко і тихо підбігав ззаду. Він страшенно цього не любив і був у такі моменти найнебезпечнішим.
Себастян випустив з рук чай, розвернувся, вхопив пістолет (рука дитини була під светром) і двічі вистрілив. Так скоро, що дитину не скинуло з шиї, а вони впали разом — як стояли, лиш перевернули кілька кошиків з яблуками-паперівками і різними сухими фруктами, що прикрашали бар. Себастян перескочив через ляду і нахилився до дитини, витягаючи її руку з-під светра — аж тепер він додивився, що плями були зроблені якісними малярськими фарбами й укладалися в цікаву абстрактну композицію). Маленька рука стискала руків'я великого пістолета.