8. Себастян був настільки вражений, що на другу ніч намагався знову повернутися у продовження сну. Але натомість йому приснилося тільки те, що він — чай з молоком, змішаний у пропорціях, які дають найкращий відтінок.
9. Анна спокійно вислухала цю історію і сказала, що може бути і так, але переважно виглядає зовсім інакше, бо насправді насолода гніздиться не у вестибулярному апараті, а десь в легенях, щось там з диханням, наповненням, випорожненням, тиском повітря. Давно Франциск казав їй те саме.
10. Ввечір Анна зняла з Себастяна сорочку і вдягнула її на голе тіло. Посадила його на бідермаєрове крісло, вибране серед усіх крісел у домі, знайшла у шафі почату пачку капральського житану і вклала йому до руки. Відірвала з верети чотири невеличкі клаптики, взяла фляшечку чорнила "Пелікан" і сіла до столу. Себастян закурив капрала, а Анна мочила палець в чорнило і креслила на обривках верети примітивні і кострубаті малюночки — сонце (колко з кількома великими променями у всі боки), ялинку (вертикальна лінія посередині, а від неї з двох сторін відходять симетричні короткі, похилені вниз патички), людину (патичок, зверху і знизу — роздвоєння, між піднятими руками маленьке колко, між розставленими ногами — штрих у бік землі), квітку (більше коло, щільно обліплене меншими півколами).
З-поміж сторінок Ляруса Анна вибрала суху квітку сортової коноплі і запакувала її у вузьку скляну трубочку, читаючи тихо якісь гасла енциклопедичного словника. Закінчивши, витягла із Францискових штанів пояс і скрутила йому руки за спинкою крісла так сильно, що грудні м'язи стали цілком пласкими. Своєю нашийною хусткою так само міцно зав'язала очі. Вийняла з кишені, відразу розкриваючи однією рукою, бритву і без ніяких зупинок тричі надрізала Себастяна: на плечі, між ребрами і впоперек живота. Надрізи якусь мить побули тонкими рисками, тоді їх краї розлізлися, рани відкрилися і потекла кров.
Анна вийняла недопалок житану з Себастянових губ і розкурила від нього квітку у трубці. Зробила кілька повільних затяжок, довго тримачи в собі дим після кожної. Накінець взяла трубку в рот тим боком, де тліла конопля, і витиснула одним видихом потрохи диму на всі рани. Знов затяглася рештою, притулилася ротом до рота Себастяна і випустила все, що тримала. Від несподіванки Себастян закашляв і став облизувати губи — капральський житан робив інакший смак на губах.
Аж тоді Анна заліпила порізи розмальованими веретяними латками. І порозв'язувала Себастяна, який постановив собі нічого не питати.
73
11. Тої ночі Себастяну приснилося, що вони з Анною ідуть вулицею, яка виводила з Ялівця. Лише замість ялівців і жерепа росли дві шеренги величезних квітучих лип, про які було відомо, що вони зараз почнуть говорити, і тоді треба або взагалі нічого, крім привітання, не казати, або відповідати дуже точно. Дерева мали щось оцінювати за знаними їм показниками. З боків і зверху, крізь усі тріщини крон світило безальтернативне сонце — так морська вода проникає в дірявий корабель, розбігається по ньому, набирається у всіх закапелках і опускає на дно.
Він ішов цим коридором так переконливо, ніби щось натискало на потилицю. Поруч ходили якісь невідомі люди, але якби зробити фотографію вулиці зі всім натовпом, то все одно було би зрозуміло, що фотографія про нього.
Себастян бачив трохи наперед — під деревами ще лежали купи позмітаного листя, а він вже дивився, як з них іде перший дим.
Він знав, що буде цим тунелем іти завжди, поступово тратячи себе через тертя об світло, аж поки не зайде у вічність, остаточно ставши світлом.
12. Анна була вдячною ученицею і навчила Себастяна задавати і дарувати тематичні сни, використовуючи найбільшу у світі силу — вібрацію. Для досягнення такої насолоди треба лиш трохи фантазії, щоб самому навчитися вгадувати вібрацію в тім, про що не вмієш подумати, що мав би це знати.
13. Цілий початок літа Анна і Себастян розважалися, бавлячись, що Анна вагітна.
Вони почали кохатися делікатно. Спали довго. І довго не вставали, пестячись ще раз. Неквапливо ходили на полонини по молоко. Назад верталися зрубом, зриваючи найближчі ягоди, і ще останній раз кохалися там, де закінчувалися ожинники. Дорогою згадували про свої перші дні разом, завжди знаходячи якісь не зауважені раніше тонкощі. Обідали завжди вдома на веранді, а вечеряли десь на людях, але завжди замовляли найздоровішу їжу, а сервіруючи стіл, укладали вишукані натюрморти. Міряли у крамницях суконки, які би пасували вагітним. Переставляли
речі в кімнаті і планували, як розмістити дитину. Купували у книгарні дитячі книжечки на кілька років наперед, і Себастян читав їх Анні на ніч. Себастян мив Анну у ванні, витирав її І намащував пахучими олійками. Перед сном гуляли в наигарніших місцях Ялівця, поливали нагрітою дощівкою гарбузи, які вирощували у дірявому баняку на балконі, і пили чаї з цілющих трав. Вже лежачи, Себастян гладив під м'яким коцом Аннин живіт так, щоб приспати і вийти на балкон заради останньої сиґарети. Посеред ночі Анна будила його, і вони довго не спали.
14. 28 червня Анна захотіла побути цілий день сама. Вона мала встигнути дописати листа Непростим і передати його старим Бедою, який заїхав до Ялівця лише на кілька днів, бо Непрості потребували його, замисливши якусь гігантську справу.
Себастян не відходив від Франца. Вони говорили, шпацеруючи Ялівцем один пішки, а другий — плавом у каналах. Потому інструктор з виживання зробив їм знимку і пропльонтався з ними аж до ранку спочатку у Беди, а пізніше — вже Бог знає де, п'ючи аґрестове вино, джин і пророкуючи страшні небезпеки необачному Себастянові.
15. Наприкінці вересня Анна поїхала у Мезетеребеш і вписалася добровольцем до леґіону Українських Січових Стрільців.
Напередодні до міста нарешті прийшли Непрості. Анна зустрічалася з ними у французького інженера, ночувати лягла біля Себастяна на ґалерії, а вранці її вже не було. Не стало у Ялівці і Непростих. Франциск був впевнений, що вона або пішла з ними, або вони її з собою забрали. Себастян хотів кудись йти, щось розпитувати, лише б робити щось, що здається необхідним (через півроку він буде вдячний мертвій Анні, яка передала немовля якраз тоді, коли не стало Франциска і треба було щось робити, щоб не втратити глузду від самотності).