В пишних вінках на чолі виступали вродливі дівчата,
Хлопці на срібному ремені мали меча золотого.
Ось розів'ються ряди і на одних одні наступають,
Легко кружляють укупі, подібно до того, як кола
Спритний гончар, у руках його стиснувши, пробує швидкість.
Ось розів'ються в ряди і на одних одні наступають,
Тут же навколо стоїть, з насолодою дивиться натовп.
Ладно співає співець і на цитрі собі супроводить,
Схожий на бога. Й весь час, поки пісню свою він співає,
Два скоморохи в'юнкі в цьому колі стрибають, кружляють![5]
Тут скоморохи тільки танцюють і скачуть. А взагалі вони розважають народ і виставами, нехитрими комічними сценками, про характер яких ми можемо судити по наших старовинних інтермедіях, а ще більше по вертепу, російському театру Петрушки, турецькому Карагезу, іранському Кечель-Пехлевану. Головна "блазнівська персона" стикається там з іншими, сперечається, б'ється, розганяє їх, а іноді і сама дістає стусанів, нарешті, {8} стає переможцем, якщо тільки не з'являється інший, дужчий за неї.
У старих збірниках серед танкових пісень ми знайдемо немало
зародків таких комедій. Серед "Народних пісень Галицької та Угорської Русі", зібраних Я. Головацьким, маємо, наприклад, гаївку, яка є майже готовою комедією з сімейного побуту: переодягнена парубком дівчина вибирає серед граючих наречену; зображується сватання, сімейні чвари, втеча "дружини", її розшуки "чоловіком", від якого "дружина" ховається в хорі, і т. ін.[6] Улюбленим комічним образом у піснях буває буркотливий і незграбний хлопець Явтух або Северин — особа типова і разом з тим індивідуалізована. Згадаймо його широко популярну по всій Україні розмову з хором:
Хор. Северин, Северин, Севериночку!
Северин. Чого?
— Посватай ти у нас та дівчиночку!
— На врага!
— У нашої дівчини карі очі.
— Може, такі, як морква?
— Вона гуляє аж до півночі.
— Бо дуже чесна, як жидівський патинок.
— Усе та дівчина так процвітає...
— Як макуха під лавою.
— Вона перед всяким так смиряється...
— Як вовк перед вівцями.
— І до всякого притуляється...
— Як горбатий до стіни.
— Коли так це, плюнь на дівчину.
— Нехай її поб'ють циганськії злидні!
У нашому старому фольклорі (як і у фольклорі інших слов'янських народів) ми маємо не тільки ґрунт, але й паростки, із яких, природно, могли б розвинутися драматичні жанри і особливо комедія. В повісті "Великий шум" І. Франко змальовує гучне селянське весілля. "Всю ніч іще йшла гульня, грали музики, ходили кухлі пива і чарки горілки з рук до рук, велася гучна забава... Посеред молодіжі частіше лунали сороміцькі пісні, безсоромні, смілі, пластичні і оригінальні, та при тім наївні й чисті в своїй натуральності, як твори Сапфони й Арістофана" (курсив мій. — О. Б.).
Природно, виникає питання: чому ж із цих ігор, пісень, обрядів у нас не виникла комедія, а в античній Греції виникла, і не тільки виникла, але й дала чудові наслідки у вигляді комедій Арістофана? {9} Що заважало? Звичайно, не те, що наш народ був менш художньо обдарованим. У такому плані не можна навіть і ставити питання. І не через те, що християнська церква боролася проти народної обрядовості, намагалася покласти край всяким "бісівським", за її термінологією, "ігрищам", художній самодіяльності народу. Вона намагалась, але з її намагань майже нічого не виходило. Річ не в цьому.
Річ у тім, що опорою демократичного "міста-держави", якою стала Афінська республіка, була не "військова демократія", як це було в Стародавній Київській Русі, не феодальне панство, а якраз селянство, без якого ця "держава-місто" і не виникла б. Драматичне мистецтво Стародавньої Греції розквітло якраз тоді, коли грецьке селянство в спілці з дрібними ремісниками й торговцями звільнилося з-під влади землевласницької аристократії і заклало основи культури тих "держав-міст", серед яких перше місце зайняла Аттика і її столиця Афіни.
Після того як греки, саме на чолі з афінянами, переможно відбили натиск полчищ персидського царя, почався найблискучіший період життя Афін. Перемоги поставили Афінську республіку на чолі всіх грецьких держав. Неподільним стало панування Афін на морі і в усіх напрямках від Архіпелагу до північних берегів Чорного моря, де розквітли грецькі колонії, почали плавати торговельні грецькі судна. Завдяки вкладам в афінську скарбницю, які повинні були робити союзники, надзвичайно збільшився матеріальний добробут Афін. Новими спорудами прикрасився афінський кремль — Акрополь. Корпорації художників і вправних ремісників Афін відливали чудові статуї з бронзи, вирізьблювали образи богів і героїв з мармуру, карбували золото, гранували дорогоцінні камені, виточували вироби із слонової кості. Відомий скульптор Фідій створював грандіозні статуї богів — в образах Зевса і Афіни втілював високу мудрість і велику силу.
А поруч з образотворчим мистецтвом і архітектурою розвивались і досягли високої досконалості література (особливо драматична), театр, історична проза (Геродот), філософія (Анаксагор, пізніше Демокріт, Сократ та ін.).
Рабовласницька демократія досягла верхів'я своєї могутності.
Історик Фукідід у своєму творі наводить промову тодішнього голови Афінської держави Перікла, який багато зробив для політичного й культурного процвітання Афін. Ця промова (не має значення, чи відтворена вона по пам'яті, чи написана Фукідідом) є яскравим виявом свідомості правлячої верхівки Афін. Перікл прославляє в ній Афінську державу як справді демократичну, засновану на рівноправності всіх громадян, як центр освіти, як світовий ринок, куди надходить продукція найрізноманітніших країн, як спілку людей, у всьому "гідних здивування". {10}
"Ми любимо, — говорив Перікл, — красоту без вибагливостей і мудрість без розпещеності; ми користуємося багатством, як зручним засобом для діяльності, а не для хвастощів на словах, і признаватися в бідності у нас не сором, навпаки, набагато ганебніше не вибиватися з неї працею"[7].
Як бачимо, в цій промові показана лише зовнішня, "світла" сторона суспільства, яке жило рабською працею, суспільства, зовсім далекого від рівноправ'я, тому що не тільки раби, а й чужоземці — купці та ремісники (так звані "метекі"), а й вільні жінки не користувалися ніякими правами. Факт майнової нерівності залишався, хоч біднякам пропонувалось трудитися для того, щоб розбагатіти...