Набалакались тоді вони на самоті за весь вечір! Таїса неначе в той довгий вечір перечитала цікаве оповідання та аж облизувалась, попиваючи повагом стакан за стаканом дорогий запашний чай з варенням та крихкими кренделями, до чого ця випещена ласійка була дуже ласа.
"Елпідифор напиндючивсь чогось і втік. Ну та й бундючний же він! Якби на мене так гримав мій Уласевич, я йому не потурала б, не подивилась би йому в зуби, а так виварила б воду, що він не потрапив би, кудою і втікати. Люба й Таїса, як бачу, плохенькі обидві, як плохі курки", — думала Мелася, чуючи, як Елпідифор тупцяв по кабінеті та, мабуть, чепурився перед дзеркалом, виряджаючись кудись на карти.
Люба згадала за дамського любчика, усім дамам сподобного актора Голубкова й почала тепер розказувать докладно за його роман, чого вона не могла зробить передніше на морозі. Мелася мусила сховать свого лепетливого млинця в макітру й стулила губи, бо роман і справді був цікавий. Слово зосталось на черзі за Любою. Люба тепер дала волю своєму язикові й набалакалась донесхочу. Мелася не перебаранчала їй, бо сама слухала. Цікава Таїса все попивала чайок та все лизькала смачне вареннячко, мов ласа кішка масло язичком, і була ладна слухать те оповідання, доки й надворі зорятиме або й світатиме.
— Ти, Меласю, не од'їжджай з Києва швидко, то побачиш пишний похорон. Вже є чутка, що Голубкова ховатимуть священики й занесуть в собор, — сказала Таїса Андріївна.
— Сидітиму в Києві хоч три дні, хоч тиждень, а таки піду на проводини за домовиною безщасного таланту, — сказала Мелася.
Наговорились вони всмак, і Мелася розпрощалась з приятельками сливе перед світом.
Через три дні Люба забігла зарані до Меласі й дала звістку, що того дня ховатимуть Голубкова. Мелася й Люба, і мати вирядились з дому заздалегідь, ще на початок служби. Голубкова занесли в собор. І собор, і ввесь здоровий цвинтар, і вулиця — усе було поспіль ніби залите натовпом, але скрізь манячіли сливе самі дами. Панів та паничів було дуже мало. Панни й панії збіглись сливе з усього міста, щоб пошанувать нібито великий загинувший талант, бо той талант був… красунь з лиця.
Того ж таки вечора після похорону Люба не могла всидіть дома. Їй дуже заманулось з кимсь побалакать ще й за цей похорон, і за велику процесію.
Люба й мати швиденько убрались, покинули на столі записку до Елпідифора, щоб він до третьої години не лягав спати й одчинив їм двері, та обидві бігцем побігли до Меласі. Стара Таїса аж спотикалась, насилу поспішаючи за Любою.
Кандиби були раді гостям. Сіли пити чай. Пішла розмова за Голубкова, за похорон. Розмовляли за усяких паній, яких бачили на процесії.
Вони балакали, не дивлячись на годинник, і добалакались аж за третю годину; тоді схаменулись і хапком пішли додому. Вже була четверта годига, як вони задзвонили в дзвоник коло дверей. Елпідифор ждав, ждав та й годі сказав, його зміг сон, і він впав на постіль і зараз заснув міцним сном. Люба шарпала за дзвоник, торгала дверима обома руками, аж в неї руки помліли. Мороз цупив добрий. Дзвоник дзеленькав, неначе сказився. А в глупу ніч усі в домі спали так міцно, як вбиті.
Врешті в Люби терпець увірвався. Вона побігла до хвіртки й почала дзвонить та гукати на дворника. Дворник, позіхаючи, вийшов і впустив їх на подвір'я. Вони вже з двора почали стукотіть у вікно в Елпідифорів кабінет. Елпідифор обізвавсь і крикнув до їх в квартирку, що зараз одчине двері.
Тільки що вони ввійшли в прихожу, як Люба підняла ґвалт. Вона почала кричати на всі покої.
— Що це таке з тобою? Ми дзвонимо вже а годину, мерзнемо, а ти не міг підождать, щоб нас пустить, — репетувала Люба.
— Ой боже мій! Ой, коли б чаю! Я одубла зовсім, руки й ноги пограбли. Ой-ой-ой! Як я змерзла! — бідкалась стара й зубами цокотіла.
— Я ждав до третьої години та знемігся й незчувся, як заснув. Ти, Любо, повинна б таки вертаться в призначений час. Чом би пак не вернуться в третій годині? — обізвався Елпідифор.
— Не міг підождати зайвої години! А ми трохи не одубли в себе під дверима. Що це за напасть? Трохи не запагубив нас. Мій перший чоловік було жде мене до білого дня, а ти заліз в подушки та й хропеш. Я до цього не звикла. Мене всі завжди ждали доти, доки я вернусь з гостей; мене зострічали з світлом, — репетувала Люба.
— То вертайсь у свій час! Ти вередлива й без міри самолюбна. Тобі нічого не кажи, слухай тебе в усьому, тоді ти будеш добра. Ти ладна командувать в домі, ніби якийсь фельдмаршал. Мені вже остогидли твої вереди, остогидло тебе за все тільки хвалить. Та й швендяти тобі без мене не личило б.
— Але ж з нею мати ходила. Не сама ж вона швендяла, — обізвалась стара, — та й ми були в гостях в порядних людей, в Кандиб.
— Цебто в тієї навіженої Меласі? Я так і вгадував. Я її в потилицю витурлю, як вона лізтиме сюди, — кричав Елпідифор.
— А я її запрошу і впущу! не вважатиму на твій загад! Ти маєш своїх гостей, а я маю право приймать своїх! — гукала Люба.
В глупу ніч в домі всі троє заразом підняли такий галас та клекіт, збили таку бучу, що побудили своїх слуг, побудили й сусідів пожильців на другій половині дому. Люба лепетала й справдовувалась, показавши в повнім блиску свою опришкуватість та невгамовану й вередливу вдачу. Нарешті вона почала румсати й, плачучи, побігла в мамину спочивальню, впала на ліжко не роздягнута, припала лицем до подушки й неначе замерла. Мати торкала її, смикала, торсала за плечі, просячи роздягатись та лягати спать. Але Люба на неї не вважала: вона все лежала ниць і не рушилась з місця. Мати розляглась і лягла в постіль, не загасивши світла на столі. Довго вона не могла заснути од сумних дум.
"Яка безщасна моя Люба! Де ступить її нога, там для неї й рай, а потім чогось той рай стає пеклом. От і тут був рай, а тепер стало пекло, — думала мати дрімаючи. — Така вже, мабуть, наша доля безщасна!"
Елпідпфор пішов до свого кабінету й закутавсь в укривало, ще й вуха щільно затулив, щоб нічого не було чути. Люба так і лежала в подушках і вже тільки перед світом роздяглася й спала сливе до півдня.
Ще й на другий день за чаєм був протяг нічної лайки та трохи не бійки, було ще й "оддання" вчорашнього празника після гостей в Кандибихи та в Меласі, Люба чеплялась і докоряла. Елпідифор швиргонув стаканом об паркет і вийшов з покоїв.