– Він тут!
У кущах біля склепу лежав мотоцикл, до багажника якого була прив'язана велика спортивна сумка "Адидас".
Розділ XXV
"Чекайте!" – сказав міліціонер, пан Бодня. "Що ж ви хочете?!" – сказав капітан Попенко
Тато нарешті додзвонився до дільничного міліціонера, пана Бодні Василя Захаровича. Розказав йому, збиваючись, проте, що сталося.
– Ясно, – сказав пан Бодня. – Полізла в льох і не вилізла, десь зникла. А разом із нею зникло бабине зимове пальто, хустина і валянці.
– Та не в хустині й валянцях справа! – скривився тато.
– Не перебивайте! – обірвав його міліціонер. – Вам ясно одне, а мені інше. Так от. Слухайте сюди. Приїхати зараз не можу. У мене затримання. Затримання в мене. Розумієте? Іван Помпочка знову під мухою, ганяє сусідів, розмахує граблями. Продав, бач, хату батькову і гуляє… Сатана… Не можу, добродію! І так на одній нозі стою. Ви мене біля трубки на прив'язі, як теля, держите. А там уже кров, може, ллється. Може, він уже дістав когось тими граблями. Почекає трошки ваша дівчина разом із бабою Секлетою. Сказав! Усе! Затримаю Помпочку, одберу граблі, настрахаю, тоді приїду й шукатиму вашу дівчину, трясця її матері, знайшла коли зникати, як Помпочка сусідів ганяє… Чекайте! Все! – на цьому місці міліціонер, пан Бодня Василь Захарович, поклав трубку. Тато, хотівши щось сказати, так і застиг із роззявленим ротом. Лишалося тільки одне – чекати. Коли Василь Захарович упорає п'яного Помпочку – хто його зна. Такі речі не прогнозуються. Може й півдня провозитися…
Поки тато дзвонив, хлопці тинялися подвір'ям.
Андрій із будівельниками не прийшли. Мабуть, на наряді зранку голова їм щось загадав робити, і вони затримувалися.
Хлопці були зосереджені й мовчазні. Почували себе досить моторошно. Баба кудись подалася. Навкруги нікого. Здавалося, весь світ знелюднів. Лишилися тільки вони і ота страшна таємнича безвість, що живе під землею.
Хоч би швидше прийшов тато!
І чого це капітан Горбатюк не їде? Він же обіцяв.
Та несподівано на їхню зелену, геть порослу споришем вуличку в'їхали червоні "Жигулі".
Хлопці придивилися – за кермом сидів… капітан Попенко. Капітана Горбатюка поряд із ним не було. – Драстуйте, хлопці! – привітався Анатолій Петрович, вилазячи з машини. – Слухайте, а у вас тут не було вчора дівчини, такої гарної…
Вони не дали йому договорити. Перебивши, почали розповідати.
Вони ще не закінчили, як з'явився тато.
– О, як добре, що ви приїхали! – тато приєднався до хлопців, і закінчували видавати інформацію уже втрьох.
Анатолій Петрович спохмурнів:
– А де ж це Горбатюк? Розумієте, вчора ввечері він до мене заходив, показував квитки, розповів, як їх баба знайшла у погребі, сказав, що наречена зниклого хлопця, якого ми розшукуємо, признала ті квитки, хотіла одразу їхати сюди, але він її відрадив. А сьогодні о сьомій прибігає до мене дружина Горбатюка: щойно, каже, дзвонила мати Ірини Іващенко, ну, дівчини отієї, – дочка вчора ввечері пішла, залишила записку: "Якщо не повернусь до ранку, повідомте капітанові Горбатюку…" – і телефон. "А де, – питаю, – Стьопа?" – "Хтось йому, – каже, – дзвонив на світанку, я крізь сон чула, кудись поїхав". – "Чи не та ж сама Іра?" – "По-моєму, ні. Якесь інше він ім'я називав". Не сподобалося мені це. Вирішив газонути у Завалійки. Виходить, недарма не сподобалося… Ану, показуйте ваш льох злощасний.
Капітан Попенко вийняв із машини ліхтар, маленьку лопатку, топірець. Сказав:
– Ви, хлопці, будьте нагорі, прикриватимете тили – коли що, верещіть, кличте людей. А ви, Василю Сергійовичу, допоможете мені. Треба буде там все поодсувати, все обстежити, всі стіни, долівку – все!
І тато з капітаном Попенком спустилися в льох. Якісь хвилини було тихо. Тільки чулося глухе шарудіння. Видно, капітан із татом щось одсували.
Хлопці напружено вслухалися. І от…
– О! Що ж ви хочете?! – пролунав голос капітана Попенка.
– Тю! Як же я не помітив?! Я ж кілька разів совав цю діжку! Незбагненно! – спантеличено вигукнув тато.
Хлопці не витримали. Штовхаючи один одного, кинулися сходами в льох.
У світлі потужного міліцейського ліхтаря за великою діжкою квашеної капусти у мурованій стіні льоху чорніла дірка три чверті метра завширшки.
Капітан сунув ліхтар у дірку, потім повернув голову до тата.
– Там лаз, а потім порожнина… Чи то підземна печера, чи коридор.
– Лізьмо! – рішуче сказав тато.
– Я-то полізу, а вам чого? – непевно спитав капітан.
– Удвох безпечніше: я світитиму, а ви… Зброя є?
– Аякже, – капітан витяг пістолет, клацнув затвором. – Ну, гаразд. Нате.
Він передав ліхтар татові і поліз у дірку. Тато, присвічуючи ліхтарем, слідом за ним.
Дорослі були так збуджені, що хлопців навіть не помітили.
– Підземний хід! – ледь чутно прошепотів Женя, коли тато зник у проламі.
– Тепер усе ясно! – прошепотів Вітасик.
Оскільки хлопці в дірку лізти не наважились (та це було й нерозумно – вони б тільки заважали дорослим), нам доведеться залишити їх в льосі, а самим податися за капітаном Попенком і Василем Сергійовичем.
Хто бував у Києво-Печерській лаврі, той легко може уявити собі підземні монастирські коридори.
В такий коридор і вилізли капітан Попенко і тато Кисіль.
– Погасіть ліхтар на хвилинку, – прошепотів капітан. їх огорнула сира холодна темрява.
Вони затамували подих, прислухаючись. Спершу не було чути нічого. Та от…
Розділ XXVI
Один проти двох
– Будьте обережні, – сказав капітан Горбатюк, коли професор одчинив двері склепу.
– Ви ж дали мені мотоциклетний шолом. Тепер боятися нічого, – усміхнувся професор, поправляючи шолом на голові.
– Все одно. Першим піду я.
– Гадаю, доцільніше, щоб першим пішов я. Голіруч ви з ним не впораєтесь. Не хочу вас принизити, але такої фізичної сили я не зустрічав ні в кого. Сам не слабак, але… Краще я йтиму попереду, а ви з ліхтарем і пістолетом за мною. – Я не маю права ризикувати вашим життям…
– Моє життя буде безпечніше, коли ви йтимете за мною. Бо якщо він вас одразу нейтралізує, без зброї я буду проти нього безсилий. Та й у підземеллі я вже орієнтуюся, а ви…
– Що ж, може, ви маєте рацію, – погодився капітан і додав: – Ви – мужня людина.
Професор не відповів. Мовчки рушив у склеп. Кам'яна брила на долівці склепу була відсунута, одкриваючи квадратний отвір, за яким починалися кам'яні, порослі мохом сходинки.