– Тоді все зрозуміло, – мовив Тато. – Кричи собі, скільки влізе, якщо це тебе заспокоїть.
Він взяв зі столу шматочок кексу, крадькома озирнувся на всі боки і вмокнув його у глечик з вершками. Сніданок було накрито для п'ятьох, шоста тарілочка стояла під столом, бо Доня Мюмлі наполягала, що там їй за– тишніше. Тарілочка Мю була, звичайно, така крихітна, що ховалася у затінку вази з квітами посеред столу.
З саду прибігла, засапавшись, Мама Мумі-троля.
– Не хвилюйся, любонько, – лагідно озвався тато. – Ми поснідали у комірчині з продуктовими запасами.
Мама віддихалася і щойно тоді помітила, що скатертина геть закіптявіла.
– Ой-ой-ой, – забідкалася вона. – Ну й спека! І стільки сажі навколо. Яке ж прикре оце сусідство з вогняною горою…
– Якби гора знаходилася трохи ближче, можна було б, принаймні, зробити собі прес-пап'є зі справжньої лави, – мрійливо мовив сам до себе Тато.
Дійсно, було спекотно.
Мумі-троль усе ще лежав на березі болітця, задивившись на небо, зовсім біле, ніби посріблене. З-над моря до нього долинали перегуки морського птаства.
"У повітрі пахне грозою", – сонно подумав Мумі-троль, підводячись з моху.
Щоразу, коли заповідалася зміна погоди, западали сутінки і дивно мінялося освітлення, він починав тужити за Нюхмумриком.
Нюхмумрик був його найліпшим другом. Ясна річ, Хропся йому також страшенно подобалася, але ж приязнь з дівчинкою – це щось зовсім інше.
Нюхмумрик мав спокійну вдачу, неймовірно багато знав, але не хизувався тим. Лише інколи розповідав про свої мандри, і тоді Мумі-троль відчував таку гордість, ніби друг посвятив його у лицарі таємного ордену. Коли випадав перший сніг, Мумі-троль разом з усіма мешканцями Долини Мумі-тролів вкладався до зимового сну. А Нюхмумрик мандрував на південь і з'являвся лише навесні.
Цієї весни він не повернувся.
Мумі-троль почав його чекати, як тільки завесніло і він прокинувся, але нікому цього не казав. Коли ж над Долиною пролетіли, повертаючись до домівок, перелітні птахи, а сніг розтанув навіть на північних схилах, він занепокоївся. Нюхмумрик ще ніколи не затримувався так надовго. Настало літо, місце біля річки, де Нюхмумрик напинав намет, заросло травою, ніби ніхто й ніколи там не жив.
Мумі-троль усе ще чекав, але вже не так нетерпляче, радше з відчуттям докору та втоми.
Якось Хропся заговорила про Нюхмумрика за обіднім столом.
– Щось Нюхмумрик спізнюється цього року, – мовила вона.
– Хтозна, чи повернеться, – докинула Доня Мюмлі.
– Може, його Мара зжерла! – заплескала в долоні Маленька Мю. – Або впав до якоїсь розколини, і з нього зробилася паляниця!
– Цить! – квапно урвала крихітку Мумі-мама. – Нюхмумрик завжди зуміє дати собі раду!
"Хтозна, може й справді щось трапилося, – міркував невесело Мумі-троль, бредучи понад річкою. – Є ж на світі мари та поліцейські. І провалля, у які можна зірватися. Цілком можливо замерзнути, злетіти в повітря, втопитися у морі чи вдавитися кісточкою. У великому світі чигає безліч небезпек. І нікого не цікавить, хто чим захоплюється чи чого боїться. Чимчикує собі просторами Нюхмумрик у своєму старому зеленому капелюсі… А ще ж існують паркові сторожі, його закляті вороги. Дуже-дуже небезпечні вороги…
Мумі-троль зупинився біля містка і понуро задивився униз на воду. Раптом чиясь лапа легко торкнулася його плеча. Мумі-троль аж підскочив від радості, миттю обернувшись.
– А, це ти… – розчаровано мовив він.
– Мені так сумно, – благально глянула на нього з-під гривки Хропся.
Її вушка прикрашав вінок з фіалок. Вона увесь ранок нудилася.
Мумі-троль розсіяно буркнув щось ввічливе.
– Пограємося? – запропонувала Хропся. – Уявімо, ніби я чарівна красуня, а ти мене викрадаєш…
– Я щось не маю настрою, – пробурмотів Мумі-троль.
Вушка у Хропусі сумно опали. Мумі-троль вибачливо потерся до неї мордочкою.
– Навіщо уявляти, – сказав він. – Ти й так найвродливіша хропся з усіх хропусів. А викраду я тебе завтра, гаразд?
Червневий день пригасав, посутеніло. Але прохолодніше не стало.
У сухому пекучому повітрі клоччям кружляла сажа. Усі похнюпилися, притихли, нікому не хотілося підтримувати розмову. Врешті Мумі-мамі спало на думку вкласти свою родину на нічліг у садку. Вона постелила кожному у затишному закутку і біля кожної постелі поставила маленьку гасову лампу, щоб ніхто не почувався самотньо.
Мумі-троль та Хропся вмостилися під кущем жасмину, але сон до них ніяк не йшов.
– Так гаряче, – скаржилася Хропся. – Я лише кручуся з боку на бік, простирадло зіжмакалося… Ще трохи, і до голови посунуть усілякі прикрі думки!
– Мені також не спиться, – озвався Мумі-троль.
Він сів, вдивляючись у присмерк саду. Решта, здавалося, спали, лампи повсюдно горіли рівним полум'ям.
Зненацька кущ жасмину затрясся.
– Ти бачив? – налякалася Хропся.
– Вже не трясеться, – заспокоїв Мумі-троль.
Не встиг він те сказати, як лампа перевернулася в траву. Квіти здригнулися, і ледь помітна тріщина пов'юнилася по землі. Вона повзла, повзла, аж врешті зникла під матрацом. Потроху тріщина ставала ширшою, у неї посипалися ґрунт та пісок. Умить в чорних надрах розколини зникла зубна щітка Мумі-троля.
– Ой, вона була ще зовсім новою! – зойкнув Мумі-троль. – Ти її бачиш?
Він запхав носа у тріщину, намагаючись розгледіти щітку, але земля враз зійшлася докупи.
– Ще зовсім нова, – повторив він геть приголомшено. – Синя…
– Було би гірше, якби у розколині защемило твого хвоста, – потішила його Хропся. – Просидів би тут усеньке своє життя!
Мумі-троль квапно звівся на ноги.
– Ходімо, спатимемо на ґанку, – вирішив він.
Перед будиночком стояв Мумі-тато і принюхувався.
Сад тривожно зашелестів, зграї птахів здійнялися в повітря, у траві затупотіли численні крихітні ніжки.
Маленька Мю виткнула голівку з квітки соняшника, що ріс біля сходів, і захоплено закричала:
– Зараз як бабахне!
Несподівано під їхніми ногами ледь задвигтіло. З кухні долинув гуркіт – то каструлі посипалися на підлогу.
– Час готувати сніданок? – зірвалася спросоння Мумі-мама. – Що це?
– Нічого страшного, любонько, – спробував заспокоїти її Тато. – То лишень вогняна гора заворушилася (ого, скільки тепер можна буде наробити прес-пап'є з лави…).